Попередня тема
Тема 2
Наступна тема
Литовсько - польська доба української історії.
Козацтво. Запорізька Січ (XIV - ХVI ст.)
Українські землі у складі Литовського князівства.
Становище України у складі Речі Посполитої.
Козацтво. Запорозька Січ.
***
Серед перших , хто скористався катастрофічним ослабленням Київської Русі, були литовці. Уже в середині XIIIст. язичницькі литовські племена стали об'єднуватися перед загрозою повного знищення з боку німецьких лицарів Тевтонського ордену. Поступово зміцнивши свою державу, литовці вже в перші десятиліття XIVст. Стали нападати на землі сусідів. Ослаблені татаро монгольськими нападами, роздроблені на окремі князівства, українські землі в 1362р. опинились у складі Литви( Волинь, Чернігів , Київщина, Переяславщина та Поділля). Литва захопила майже половину земель української держави перетворившись на одне з найбільших держав Європи. Власне литовські етнічні території в ній становили не більше як 10%.
Цей фактор, а такою культурно - економічна та політична відсталість литовців порівняно з народами підкорених територій зумовили своєрідну тактику завойовників: "старовини не розвалювати, а новини не вводити."
Саме цім пояснюється досить швидке та відносно мирне підкорення великих територій. Литовська держава сприйняла чимало норм руського права та звичаїв, систему адміністративно - територіального устрою, мову, релігію тощо. Українська та білоруська мови стали загальнодержавними мовами Литовської держави, ними писали державні документи, літературні твори. Українські пани, нащадки князів та бояр були рівноправні з литовськими феодалами, працювали разом з ними у Великокнязівській Раді і в центральній та місцевій адміністрації. Фактична влада на місцях належала українськім панам. Міста зберегли свій національний характер. Православна церква в українських землях мала провідне місце та займала монопольне становище. Все це давало українському населенню почуття , що воно живе у власній державі вільним, національним життям.
Становище України у складі Речі Посполитої
Внутрішні та зовнішньополітичні обставини, передусім реальна агресія Тевтонського ордену, що панував на Балтійському узбережжі, та зростання могутності Московського князівства, штовхали литовську та польську знать до прийняття неординарного рішення: об'єднання обох держав.
Процес державної унії між ними був започаткований у 1385р. у невеличкому білоруському місті Крев. За умовами унії, мав відбутися шлюб між польською королевою Ядвігою та литовським князем Ягайлом. Поряд з іншими умовами Ягайло зобов'язувався виконати й таку: навернути литовців до католицизми, а землі Литви та України "на віки вічні" приєднати до Польської корони. Мета унії була досягнута лише частково, оскільки впливова литовська знать повстала проти спроб поглинання Литовського князівства Польщею.
Поразки, яких зазнала Литва під час Ліванської війни з Москвою у другій половині ХVI ст., змусили Ії піти на нове зміцнення союзу з Польщею. Як головну умову допомоги Литовському князівству Польща висунула вимогу об'єднання держав, оскільки до цього часу королівська влада була спільною.
Скликаний у січні 1569 р. у Люблині королем Сигізмундом Августом спільний сейм засідав кілька місяців і проходив у гострій боротьбі. Незадоволені переговорами литовський князь К. Радзівіл, український князь К. Острозький і частина магнатів, котрі їх підтримували, залишили сейм. Заручившись підтримкою дрібної шляхти українських земель, поляки врешті - решт зламали опір литовської знаті. Вони проголосили приєднання до Польщі Волині, Підляшшя та Київщини. 1 липня 1569 р. було укладено Люблінську унію. Було утворено конфедеративну державу Річ Посполиту. У ній обирався єдиний король та спільний Сейм. Спільними мали бути також гроші, податки та узгоджена зовнішня політика. Водночас Велике князівство Литовське зберегло великі автономні права, зокрема місцеве самоврядування, військо, державні атрибути, фінансову систему та судочинство.
Для українських земель наслідки Люблінської унії стали
катастрофічними: було поставлено під сумнів саме існування українського
етносу:
- Колонізаційний рух польських магнатів та шляхти, яка привласнювала українські землі та експлуатувала природні багатства;
- Почалась денаціоналізація та експлуатація природного багатства;
- В державних установах панувала виключно польська мова;
- Українські звичаї переслідувалися;
- Проводилось насильне насадження католицизму, переслідувалась
православна віра.
У 1596р., в Бресті скликано з'їзд прихильників унії, де проголошено союз з католицькою церквою. Згідно з умовами церковної угоди утворювалася нова конфесія - греко - католицька, або уніатська церква. Вона зберігала східний обряд, церковно - слов'янську літургійну мову, вживання старого календаря тощо. Водночас були прийняті основні догмати католицизму та визнана духовна зверхність Риму. Православне духовенство урівнювалося в правах з католиками. Уніатським митрополитом собор затвердив Михайло Рогозу.
Чергова спроба примирення християнських конфесій не вдалася, не було досягнуто сподіваної єдності церков. Брестська унія ще більше розмежувала українське суспільство. Більшість мирян і навіть впливова українська шляхта відкинули унію. Панівні класи Речі Посполитої вбачали в уніатстві засіб насильницької полонізації та покатоличення українців. Замість примирення єзуїти насаджували релігійну ворожнечу. Почалися відкрити утиски православної церкви та віруючих, яких католики презирливо називали схизматами.
Козацтво. Запорозька Січ
Особливу роль у захисті українського населення і православної віри від унії та іноземного поневолення судилося відіграти козацтву. Серед істориків немає спільної думки щодо часу його виникнення, але більшість датують це явище першими згадками про козаків - кінцем XV ст. Територією, де виникло і розвивалося козацтво, стала південна частина України, зокрема середнє і нижнє Подніпров'я та Побужжя.
Як відомо, на той час ці окраїнні землі Великого князівства Литовського були спустошені татарськими ордами і перетворилися на так зване дике поле. Проте зовсім безлюдними вони не були. Сприятлива для рільництва земля, сила-силенна диких звірів у степах і лісах, а в ріках - риби вабили відходників-промисловиків з різних, навіть віддалених українських земель.
Але феномен козацтва не можна зрозуміти без з'ясування основних причин економічного, соціального, політичного та національно-релігійного характеру. Про економічні важелі - стихійну колонізацію вільних земель уже йшлося. Дуже вагомими були чинники соціального плану - посилення феодальної експлуатації селян та юридичне оформлення їх залежності від феодалів. З появою реальної загрози з боку Кримського ханства у правлячих колах Польщі визріває політична мета - поставити козацтво на службу охороні південних рубежів. Нарешті, жорстока політика полонізації та покатоличення православного населення українських земель зумовила його протест проти національно-релігійних утисків.
Той факт, що лави козацтва почали швидко зростати і вже в середині XVI ст. воно перетворилося на окрему соціальну верству, саме й пояснюється посиленням усіх видів експлуатації після ухвали Люблінської унії та переходу українських земель до рук польських феодалів. Підтвердженням цих висновків може бути одночасне виникнення донського козацтва та аналогічних явищ в інших країнах середньовічної Європи.
Більшість сучасних істориків пов'язують виникнення Запорозької Січі з перебуванням на о. Хортиця черкаського старости князя Д. Вишневецького в середині XVI ст. Відомо також, що у 1557 р. велика турецько-татарська орда зруйнувала укріплення на о. Хортиця, після чого Січ по черзі розташовувалася на островах Томаківка, Базавлук, на Микитовому Розі та р. Чортомлик. Після зруйнування останньої Січі на початку XVIII ст. запорожці змушені були шукати притулку в межах Османської імперії, а вже потім, після повернення на Батьківщину, заснували останню - Підпільненську, або Нову Січ.
Січове козацтво мало своєрідну військово-адміністративну організацію, для якої було характерним повне самоврядування, традиційне право козаків брати участь у військових радах, виборах військових старшин та у військових походах, прилучатися до всіляких промислів і ремесел.
Запорозьке військо, або кіш, поділялося на полки, сотні та десятки. Нижчою ланкою командного апарату були курінні отамани. Виборними були посади судді, писаря, осавула, обозного, бунчужного та хорунжого. Виборність забезпечувала високу відповідальність та кваліфікацію воєначальників. Верховна влада в січовиків належала загальній раді, яка вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя і зовнішніх відносин. На загальній раді щорічно обирали або переобирали кошового отамана, який в умовах війни мав необмежену владу.
Особливою категорією козацтва стали реєстровці. Перший загін із 300 реєстрових козаків було сформовано в 1572 р. за універсалом короля Сигізмунда-Августа. Незабаром кількість реєстровців збільшилася до 600, потім до 1000, а на початку XVII ст. вже досягла кількох тисяч. Реєстровим козакам були надані певні пільги, зокрема вони звільнялися від податків.
Серед козацтва, таким чином, почалася соціально-станова диференціація. Заможні козаки, спираючись на економічні переваги і вплив, використовували громадське самоврядування у власних інтересах. Але в цілому козацька громада реєстровців зберігала риси демократизму і вони часто приєднувалися до січовиків, щоб разом боротися проти польського панування.
Найбільшою групою низового козацтва були сімейні козаки, які жили у прикордонних містах і селах. У проміжках між походами вони ставали хліборобами, скотарями, ремісниками, торгівцями, їх ще називали зимівчанами. Разом з січовиками вони становили єдине військо. Козаки здійснювали суходільні та морські походи на турецькі і татарські міста. При цьому вони визволяли з полону співвітчизників, захоплювали трофеї і здобич: зброю, гроші, коштовності, коней, худобу тощо.
Запорозьке козацтво формувалося як передовий суспільний стан української народності. Саме воно як виразник етнічного самоусвідомлення протидіяло проникненню турецько-татарських орд та польських загонів на українські землі і було основою національного війська України. Запорозька Січ поступово перетворювалася на мало залежну від центральних властей козацьку державу. Внутрішній устрій козацтва став зародком нової Української держави, яка не могла б постати без досвіду Запорозької Січі.
|
