ињвська –усь ¤к стаб≥льне пол≥тичне утворенн¤ починаЇ своЇ ≥сторичне бутт¤ з середини VII ст., коли
встановлюЇтьс¤ перша правл¤ча династ≥¤ иЇвич≥в. ÷е св≥дчило, що в сх≥днослов'¤нському сусп≥льств≥ уже м≥цно встановилис¤
т≥ сусп≥льн≥ процеси, ¤к≥ формували феодальну державу з ус≥ма притаманними њй особливост¤ми. ¬их≥д на м≥жнародну
арену у зв'¤зку з договорами з ¬≥зант≥Їю, прийн¤тт¤ христи¤нства јскольдом Ч пер≥од найвищого п≥днесенн¤ ињвськоњ держави за иЇвич≥в.
ƒинастичний переворот 882 р. призв≥в не до утворенн¤
ињвськоњ –уси, а до перем≥ни правл¤чоњ династ≥њ. язичницька
реакц≥¤ проти христи¤нства була тимчасовою. ѕредставники
новоњ династ≥њ –юрикович≥в змушен≥ були йти тим же шл¤хом,
що ≥ весь цив≥л≥зований св≥т. ’рещенн¤ –уси ¬олодимиром в
988 р. це п≥дтвердило. ињвська держава дос¤гла значних
усп≥х≥в у своЇму розвитку прот¤гом ’ - XII ст.
ињвська –усь залишила блискучу спадщину на терен≥
—х≥дноњ ™вропи, њњ величезна пол≥тична ≥ культурно-духовна
традиц≥¤ визначила на багато стол≥ть напр¤мок ≥сторичного
розвитку к≥лькох держав сх≥дноЇвропейських народ≥в.
ињвська –усь ¤вл¤ла собою в≥дносно ц≥л≥сну пол≥тично-
федеральну Їдн≥сть недовго. —творивши спри¤тлив≥ умови дл¤
зростанн¤ соц≥ально-економ≥чних та етно-культурних рег≥он≥в,
вона розпалась на окрем≥ кн¤з≥вства-держави.
« певн≥стю можна сказати, що ињвська –усь витворила за
часи свого ≥снуванн¤ могутню силу, ¤ка тримала в Їдност≥
сх≥днослов'¤нський св≥т ≥ в часи дробленн¤ його на кн¤з≥вства-держави, ≥ в часи найб≥льших лихол≥ть: це духовна культура.
¬она сформувалась пол¤но-руським народом на основ≥
прийн¤тоњ христи¤нськоњ ≥деолог≥њ ≥ високих ф≥лософських
надбань найосв≥чен≥шоњ в христи¤нському св≥т≥ крањни Ч ¬≥зант≥њ. ¬ той же час ≥снуюча ¤зичницька культура слов'¤нства
не зникла в н≥й, а була стимульована до розвитку христи¤н-
ством, орган≥чно вливалась у св≥дом≥сть ≥ побут слов'¤н,
витворювала своЇр≥дний св≥тогл¤д русича, ¤кий в≥дбивс¤ в
ус≥х формах духовноњ культури ≥ утвердив його самобутн≥сть
серед ≥нших народ≥в. ќск≥льки ц¤ культура рус≥в-пол¤н була
генетичне близькою до культури ≥нших слов'¤н, вона й була
згодом ними легко перейн¤та ≥ стала основою дл¤ розвитку
власноњ етн≥чноњ культури.
Ќа терен≥ величезних волод≥нь ињвськоњ –уси виникло
к≥лька близьких за соц≥ально-пол≥тичном, але й в≥дм≥нних за
етно-соц≥альними параметрами держав. ќдн≥ з них утверджують в пол≥тичному бутт≥ народоправн≥ структури Ч в≥че
(Ќовгород, ѕсков, частково ѕолоцьк), друг≥ Ч витворюють
структуру монарх≥чного правл≥нн¤ (–остове-—уздальське ≥
√алицьке-¬олинське кн¤з≥вства), трет≥ Ч намагаютьс¤ знайти
р≥вновагу м≥ж кн¤з≥вською владою ≥ бо¤рським в≥чем,
витворюЇтьс¤, так би мовити, тип парламентськоњ монарх≥њ
( ињв). ƒосв≥д показав, що найб≥льшого усп≥ху добились т≥
правител≥, ¤к≥ зум≥ли подолати в≥дцентров≥ сили, спертись на
м≥ста ≥ встановити самовладд¤ верховного правител¤, тобто, де
перемогла монарх≥чна тенденц≥¤ в пол≥тичному житт≥. ƒо них
належить ≥ досв≥д новгородського самодержавного бо¤рського
в≥ча. ¬арто додати, що у б≥льшост≥ великих кн¤з≥вств-держав
збереглись ≥ вдосконалювались давн≥ пол≥тичн≥ структури
федеративного влаштуванн¤ внутр≥шн≥х територ≥й ≥з самовр¤дуванн¤м м≥ст та окремих волостей. ÷≥ традиц≥њ брали
початки з давн≥ших час≥в ≥стор≥њ ињвськоњ –уси. ¬они, проте,
д≥стали в пер≥од роздробленн¤ р≥зний ≥мпульс дл¤ свого
дальшого розвитку в р≥зних кн¤з≥вствах. “аким кн¤з≥вствам,
¤к ¬олодимиро-—уздальська держава, вони не були притаманними, що п≥зн≥ше в≥дбилось на пол≥тичному житт≥ ц≥Їњ держави,
¤ка н≥коли в своњй ≥стор≥њ через те не набула нав≥ть ефемерного
демократичного досв≥ду.
ќсновну спадщину кињвськоњ крањни –уси разом з њњ земл¤ми, проблемами, напр¤мками зовн≥шньоњ пол≥тики тощо
перейн¤ла √алицько-¬олинська –усь, на територ≥њ ¤коњ опинилось ≥ все кор≥нне пол¤но-руське населенн¤, ¤ке витворило
свою державу ≥ було њњ нос≥Їм. ÷е була держава, ¤ка вже в XII ст. д≥стаЇ в письмових джерелах свою нову неоф≥ц≥йну назву
Ч ”крањна, де в≥дбувавс¤ процес формуванн¤ украњнськоњ народности. Ќа њњ п≥вн≥чно-сх≥дних околиц¤х формуЇтьс¤
–остово-—уздальська, згодом ¬олодимиро-—уздальська держава, ¤ка стала м≥сцем утворенн¤ великоруськоњ народности,
так само ¤к ѕолоцько-ѕинський край стаЇ батьк≥вщиною формуванн¤ б≥лоруськоњ народности.
¬≥д середини XII ст. ≥сторична дол¤ ус≥х державних утворень на терен≥ колишньоњ кињвськоњ ≥мпер≥њ –юрикович≥в
у зв'¤зку з монголо-татарською навалою р≥шуче в≥дособлюЇтьс¤.
ЌастаЇ нова доба в ≥сторичному розвитку сх≥днослов'¤нських
держав ≥ њх народ≥в. ƒоба, переповнена боротьбою ≥з агресивними сус≥дами на «аход≥ ≥ з не менш агресивними ≥ п≥дступними державними утворенн¤ми на —ход≥.
ћонголо-татарська навала перервала природний процес державотворень у сх≥днослов'¤нських народ≥в, зокрема, в
п≥вденно-зах≥дному ≥ п≥вн≥чно-сх≥дному рег≥онах. √еопол≥тичний фактор виступаЇ тут надзвичайно виразно: положенн¤ иЇво-руськоњ держави на меж≥ м≥ж Ївропейською цив≥л≥зац≥Їю та
кочовим сх≥дно-аз≥атським материком стало основною причиною занепаду ≥ спустошень земель ц≥Їњ держави в≥д половецьких,
а дал≥ Ч монголо-татарських ординських навал. р≥м ц≥Їњ об'Їктивно-≥сторичноњ причини занепаду ињвськоњ –уси була
ще й ≥нша Ч внутр≥шн¤: це пол≥тика безмежного розширенн¤ державноњ територ≥њ, пол≥тика, що привносила у св≥дом≥сть
володар≥в м≥ф≥чну велич, а насправд≥ послаблювала державне ¤дро через в≥дт≥к людських, матер≥альних та ≥нтелектуальних
сил в окрањнн≥ рег≥они. ÷е знищувало внутр≥шню м≥ць, гальмувало консол≥дац≥ю народу в пол≥тично-державну Їдн≥сть,
виробл¤ло експанс≥он≥стську ≥деолог≥ю. ¬≥д час≥в —в¤тослава династ≥¤ –юрикович≥в, особливо њњ московська г≥лка, зробила
цю ≥деолог≥ю найважлив≥шим фактором державницькоњ велич≥. јле ≥сторично це призводило до великих територ≥альних
надбань ≥ надзвичайно слабкого внутр≥шньодержавного здоров'¤ таких утворень. ¬ цьому кор≥нилась, на мою думку, одна ≥з
важливих причин слабкост≥ ≥ занепаду ињвськоњ –уси. ¬ цьому причина в≥дсталости у розвитку цив≥л≥зац≥њ у п≥зн≥ш≥й
ћосковськ≥й держав≥ ≥ –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ.
Ќа жаль, цей досв≥д ≥стор≥њ й понин≥ не став застереженн¤м дл¤ нов≥тн≥х державц≥в нашоњ доби, дл¤ виробленн¤ сучасного
пол≥тичного осв≥домленн¤ широких верств населенн¤, зокрема, ≥нтел≥генц≥њ, на ¤ку в нин≥шн≥х умовах волею ≥стор≥њ покладено роль руш≥йноњ сили ≥сторичного поступу.