Ќе так давно на стор≥нках рад¤нськоњ пер≥одичноњ преси
прошум≥в шквал полем≥чних дискус≥й з приводу виступу в≥домого рос≥йського письменника, колишнього дисидента,
ќ. —олжен≥цина з його програмою сусп≥льноњ перебудови –ос≥њ.
¬иступ цей став своЇр≥дним уособленн¤м сучасних ≥сторичних
п≥дход≥в, ¤к≥ панують в теор≥¤х ≥ концепц≥¤х пров≥дних рос≥йських пол≥тичних та культурних д≥¤ч≥в щодо питанн¤ про
становище ≥нших народ≥в, так чи ≥накше пов'¤заних ≥сторичними дол¤ми з рос≥йським народом.
¬ нашому пол≥фон≥чному сусп≥льств≥ цей виступ був зустр≥нутий неоднозначно, оск≥льки
автор, використовуючи ≥сторичне минуле, зокрема, й пер≥од давньоњ ≥стор≥њ ињвськоњ
–уси, намагавс¤ обгрунтувати нерозд≥льн≥сть трьох сх≥днослов'¤нських народ≥в ≥ в майбутньому, ¤к це робилос¤ ще в
абсолютистськ≥й самодержавно-кр≥посницьк≥й –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ. ” такий спос≥б в≥н намагавс¤ знову вит¤гти на
поверхню сусп≥льноњ св≥домости ≥дею про економ≥чну, пол≥тичну та культурну недолуг≥сть народ≥в украњнського та б≥лоруського ≥
неспроможн≥сть њхнього самост≥йного ≥сторичного ≥снуванн¤ без рос≥¤н та њхньоњ держави.
÷ей виступ письменника з його апологетикою монарх≥зму ≥
централ≥зму став своЇр≥дним синтезом багатов≥ковоњ ≥деолог≥чноњ боротьби пан≥вноњ рос≥йськоњ ≥деолог≥њ з ≥ншими сх≥дно-
слов'¤нськими народами, ¤к≥ вже не одне стол≥тт¤ намагаютьс¤ в≥дсто¤ти своЇ ≥сторичне право на самобутн≥сть ≥ ¤к≥ впродовж
цього часу виробили, вибороли нац≥онально-визвольну св≥дом≥сть та сусп≥льно-пол≥тичн≥ ≥деали свого в≥дродженн¤.
“ому то цей виступ рос≥йського письменника став ударом у
спину народ≥в, ¤к≥ й ¤ип≥ у кривавих ≥ мирних зусилл¤х виборюють можлив≥сть на реал≥зац≥њ своњх громад¤нських ≥
людських прав на ≥сторичне бутт¤.
—олжен≥цин далеко не поодинокий. 1990-го року вийшла в
"ћолодой гвардии" у ћоскв≥ книжечка —. ¬олкова "Ќа угл¤х великого пожара". “ам Ї таке: "ќкажетс¤, что дл¤ русского
(тобто рос≥йського - авт.) народа вообще нет места на земле.
ѕриднепровье какие-нибудь националисты захот¤т, конечно,
оставить за собой". «вичайно ж, тут п≥д терм≥ном "националисты" маютьс¤ на уваз≥ украњнц≥, бо у ѕридн≥пров'њ споконв≥ку
живуть украњнц≥. ѕодн≥пров'¤ - колиска козацькоњ слави ”крањни ≥ центр формуванн¤ украњнськоњ народности. „ому
воно належить "русским" ≥ чому древн≥й м≥сцевий народ - украњнц≥ - повинн≥ його в≥ддавати "русским"? ј тому, що дл¤
таких рос≥йських публ≥цист≥в, вихованих на старих ≥мперських традиц≥¤х, - всюди рос≥йська земл¤, де т≥льки ступала
нога рос≥йськоњ людини. як у хана Ѕати¤ - вс¤ земл¤, де т≥льки вдарить копитом монгольський к≥нь, маЇ належати його орд≥.
јдже недаремно додаток до "Ћитературной –оссии" друкуЇ пол≥тичний трактат
кн¤з¤-ем≥гранта ј. ¬олконського "ќ трех ветв¤х русского древа и сепаратизме" - цей ≥мперсько-
шов≥н≥стичний витв≥р кн¤з¤-монарх≥ста з визначенн¤м в≥д редакц≥њ, що кн¤зь опов≥даЇ читачев≥ "историческую правду",
¤ку в≥н почерпуЇ "из трудов классиков" - тобто, рос≥йських оф≥ц≥озних ≥сторик≥в.
ќтож, цей учений кн¤зь намагаЇтьс¤ переконати свого читача, що сел¤ни - переселенц≥ з
територ≥њ ѕольськоњ держави в XIV-XV ст. на територ≥ю ѕодн≥пров'¤ - "чисто
русского происхождени¤". Ќе дивно, що —олжен≥цин чи ¬олков та под≥бн≥ автори без т≥н≥ сумн≥ву зараховують ≥ нин≥ до
–ос≥њ ”крањну та Ѕ≥лорус≥ю, в≥дмовл¤ючи њм у прав≥ на њхню самобутн≥сть. Ќе дивно, що ≥стор≥¤ ињвськоњ держави -
ињвськоњ –уси - в≥дноситьс¤ ними до ≥стор≥њ –ос≥њ, ≥ вони називають њњ так: " иевска¤ –осси¤...".
ўоб завершити цей огл¤д сучасних трактувань ≥стор≥њ ињвськоњ –уси, згадаЇмо ще одну нов≥тню публ≥кац≥ю
рос≥йського автора, але на цей раз за кордоном. ÷е статт¤ ≈м≥л≥њ ≤льњноњ "„итаючи ¬елесову книгу". “оркаючись
проблеми вивченн¤ ≥стор≥њ –уси, авторка слушно стверджуЇ думку, ¤ка проголошуЇтьс¤ ≥ такими вченими, ¤к Ѕ. –ибаков. ј саме:
сучасн≥ ≥сторики часто забувають, що "слова "–усь", "руський" у часи ињвськоњ –уси стосувалис¤ територ≥њ навколо
иЇва, а тому ≥стор≥¤ ињвськоњ територ≥њ та сус≥дн≥х з нею територ≥й - ≥стор≥¤ ”крањни, а не –ос≥њ... ¬≥д час≥в створенн¤
св≥ту, пише ≤льњна, "на берегах ƒн≥пра" украњнський народ "родивс¤, хрестивс¤ ≥ в≥дзначавс¤ блискучою культурою,
н≥куди не пересел¤вс¤, ≥ ще не ви¤влено дос≥ ≥сторичною наукою, щоб украњнц≥ в ¤комусь стол≥тт≥ ≥ зв≥дкись прийшли й
окупували ињв, ¤к турки онстантинополь". ƒал≥ авторка пише: "ћи, рос≥¤ни, рос≥йська ≥мперська сила, приЇднали
”крањну, ≥ ось уже четверте стол≥тт¤ цупко тримаЇмось за нењ, випомповуючи з нењ вс≥ нац≥ональн≥ ц≥нност≥ украњнського
народу. –озграбували украњнську ≥стор≥ю, витоптали, перетворили њњ в пустелю. “а одночасно спустошили й свою власну
≥стор≥ю". јле цей чесний голос поки що не Ї пров≥дним в оц≥нц≥ ≥сторичного минулого наших народ≥в.
“ому актуальн≥сть неупередженого й об'Їктивного вивченн¤
≥стор≥њ народ≥в –ос≥њ, ≥стор≥њ рос≥¤н, украњнц≥в та б≥лорус≥в, нин≥ набуваЇ не лише наукового, а й загальнокультурного та
пол≥тичного значенн¤. «окрема, вимагаЇ роз'¤сненн¤ питанн¤ про назву творц≥в сх≥днослов'¤нськоњ держави на ѕодн≥пров'њ
пол¤н-рус≥в.
“ож ≥стор≥¤ сх≥днослов'¤нських народ≥в, ≥стор≥¤ творенн¤
ними державности, на ¤ку посилаютьс¤ нос≥њ р≥зних ≥деолог≥чних погл¤д≥в, знову стаЇ в еп≥центр≥. ј це знову
призводить до р≥зночитанн¤ њњ.
ЌемаЇ сумн≥ву, що перша сх≥днослов'¤нська держава
ињвська –усь, ¤ка виникла на ѕодн≥пров'њ, з центром у иЇв≥,
суттЇво вплинула на державно-пол≥тичн≥ процеси у сх≥днослов'¤нському рег≥он≥. ÷ей вплив можна було б пор≥вн¤ти
≥з впливом –имськоњ держави на њњ Ївропейськ≥ пров≥нц≥њ, про що слушно говорив ще на початку нашого
стол≥тт¤ ћ. √рушевський. як п≥зн≥ш≥ Ївропейськ≥ держави, так ≥ п≥зн≥ш≥
держави сх≥дноЇвропейськ≥ у часи свого формуванн¤ й утвердженн¤ певною м≥рою застосовували т≥ сусп≥льно-пол≥тичн≥
форми державного житт¤, права, культури, ¤к≥ були вироблен≥ ињвською державою.
ињвська держава виникла ¤к ц≥лком самобутнЇ державне
утворенн¤ п≥вденно-сх≥дних слов'¤н ѕодн≥пров'¤, ц≥лком самост≥йно витворила своњ власн≥ форми ≥снуванн¤ на
засадах праслов'¤нських родових звичањв, а також ув≥брала в себе звичањ ≥ традиц≥њ сус≥д≥в, з ¤кими вона сп≥лкувалась
мирно чи войовничо. ¬ ц≥й держав≥ збер≥галась розмањт≥сть племен ≥ народ≥в, ¤к≥ утверджувались п≥д владою сп≥льних
правител≥в, але ¤к≥ зум≥ли зберегти свою етн≥чну в≥дм≥нн≥сть, що позначилось на формуванн≥ сталоњ нац≥ональноњ
самобутности сх≥днослов'¤нських народ≥в.
ќсновою творенн¤ ињвськоњ держави стало населенн¤
подн≥провських пол¤н, що засв≥дчують наш≥ в≥тчизн¤н≥ л≥тописи, зокрема, "ѕов≥сть минулих л≥т". ≤ саме ц≥ пол¤ни, перейн¤вши
на себе ще одну назву - руси, були давн≥ми пращурами народу, ¤кий споконв≥ку жив на ц≥й же територ≥њ, н≥куди не
зникав ≥ н≥зв≥дки не приходив упродовж ус≥Їњ в≥домоњ ≥стор≥њ сх≥дноЇвропейського рег≥ону. —аме цей народ уже в XI-XII ст.
став називатись украњнським, через те пр¤мий генетичний зв'¤зок з першим державним утворенн¤м на ѕодн≥пров'њ маЇ
саме украњнський народ.
÷ю точку зору обірунтовували ще дореволюц≥йн≥ украњнськ≥
≥сторики, зокрема, ¬. јнтонович та ћ. остомаров. “ак, остомаров у в≥домих прац¤х "ƒв≥ руськ≥ народност≥", "ƒумки
про федеративн≥ засади ƒавньоњ –уси", "–иси народноњ п≥вденноруськоњ ≥стор≥њ" та ≥н. проводить думку про те, що
плем≥нна Їдн≥сть ¤вл¤Ї собою ≥ певну сп≥льн≥сть, отже, нац≥ональн≥сть. ќск≥льки перш≥ згадки щодо р≥зних племен
сх≥дних слов'¤н з'¤вл¤ютьс¤ в VI ст., то й етн≥чн≥ сп≥льност≥, з ¤ких розвиваЇтьс¤ нац≥ональна в≥дм≥нн≥сть, уже ≥снували. Ќа
жаль, остомаров та його прихильники обмежилис¤ досл≥дженн¤м лише т. зв. "народного духу", характеру, м≥ри
рел≥г≥йности, а не своЇр≥дних соц≥альних та пол≥тичних форм бутт¤ певних етн≥чних сп≥льнот сх≥дних слов'¤н.
¬иразн≥ше поставивс¤ до етн≥чноњ спадщини ињвськоњ –уси
видатний ≥сторик ”крањни ћ. √рушевський. ¬≥н однозначно стверджував, що ињвська –усь, - " ињвська держава, право
думку в≥н проводив ≥ в своњх численних досл≥дженн¤х, зокрема, в багатотомн≥й "≤стор≥њ ”крањни-–уси". Ќа нашу думку,
ц¤ теза не позбавлена слушности, хоч все ж не може бути категоричною.
¬арто пригадати хоча б де¤к≥ правов≥ аспекти найдревн≥шоњ
редакц≥њ "–уськоњ правди" 1015 року, в ¤к≥й в≥дбит≥ в основному проблеми сусп≥льного житт¤ Ќовгорода ≥ ¤ка п≥зн≥ше ув≥йшла в
комплекс закон≥в ињвськоњ –уси - "–уськоњ ѕравди".
јле ћ. √рушевський маЇ слушн≥сть у тому, що наголошував
на пр¤мому генетичному зв'¤зку спадщини ињвськоњ –уси ≥ народу украњнського.
÷¤ проста ≥стина й донин≥ вимагаЇ ствердженн¤, оск≥льки
ще з час≥в дореволюц≥йних пануЇ в ≥стор≥ограф≥њ ≥де¤, що саме
–ос≥йська держава ≥ рос≥йський народ Ї пр¤мим продовженн¤м ињвськоњ держави. ўе 1903 року ћ. √рушевський писав:
"≈тнограф≥чна й ≥сторична близьк≥сть народности украњнськоњ до великоруськоњ не повинна служити причиною до њх
перем≥шувань, - вони жили своњм житт¤м поза своњми ≥сторичними стичност¤ми ≥ стр≥чами". ≤сторик слушно зауважував,
що московськ≥ книжники, вистежуючи генеалог≥ю династ≥њ московських кн¤з≥в, заснували в ≥стор≥ограф≥њ схему розвитку
рос≥йськоњ держави, в основу ¤коњ поклали ≥стор≥ю ињвськоњ –уси. ÷¤ схема була сприйн¤та й рос≥йською ≥сторичною
наукою п≥зн≥шого часу. "—е можна було московським книжникам, - пише ћ. √рушевський, - дл¤ них досить було
генеалог≥чного преЇмства, але сучасна наука шукаЇ генетичноњ зв'¤з≥ ≥ не маЇ права зв'¤зувати "кињвський пер≥од" з "володи-
мирським пер≥одом", ¤к њх нев≥дпов≥дне називають, ¤к стад≥њ того самого пол≥тичного й культурного процесу".
“им часом це застереженн¤ вченого залишилось поза увагою ≥сторик≥в. ѕриЇднавши
≥стор≥ю ињвськоњ держави до ≥стор≥њ –ос≥њ, ≥сторики залишили без початку ≥стор≥ю
украњнського та б≥лоруського народ≥в, починаючи њњ з XIV-’”ст. Ќаприклад, ¬. лючевський починаЇ ≥стор≥ю –ос≥њ з
часу, коли сх≥дна г≥лка слов'¤н, ¤к в≥н каже, спускаЇтьс¤ з≥ схил≥в арпат на р≥внину, тобто, туди, де жили одв≥ку
пол¤нианти. ўоправда, в ≥ншому м≥сц≥ в≥н проводить слушну, на наш погл¤д, думку, що великорос≥йське плем'¤ - власне рос≥¤ни -
утворилось внасл≥док слов'¤нськоњ колон≥зац≥њ величезних мас угро-ф≥нського населенн¤, —. —оловйов так само вважаЇ
≥стор≥ю ињвськоњ –уси початковою ≥стор≥Їю –ос≥њ. ѕроте, в≥н твердить, що ињвська –усь була "нездатною стати
державним зерном дл¤ –ос≥њ, власне дл¤ чого сама природа приготувала ћосковську область".
“ож не дивно, що ќ. —олжен≥цин пише, що "слово
"рос≥йський" (в ориг≥нал≥ - "русский". - јвт.) в≥ками охоплювало малорос≥в, великорос≥в ≥ б≥лорус≥в". –уссю, говорить
в≥н, здавна називали –ос≥ю...
” рос≥йськ≥й ≥стор≥ограф≥њ ’≤’-’’ ст. пост≥йно провадилась
дискус≥¤ про спадщину ињвськоњ –уси. –ос≥йськ≥ ≥сторики
вважали њњ початковою ≥стор≥Їю –ос≥њ, украњнськ≥, починаючи
в≥д ћ. остомарова, намагались показати, що ињвська –усь -
територ≥¤ формуванн¤ украњнськоњ народности.
” п≥сл¤революц≥йний час, ¤к слушно висловлюютьс¤ сучасн≥ ≥сторики, досл≥дники
користувалис¤ тим науковим вантажем, ¤кий був набутий дожовтневою ≥стор≥ограф≥Їю.
ѕрактично стара ≥де¤ початку –ос≥йськоњ держави в≥д ињвськоњ
–уси перейшла ≥ в прац≥ рад¤нських ≥сторик≥в. ўоправда, з роками була знайдена своЇр≥дна формула дл¤ ц≥Їњ теор≥њ -
витворена теор≥¤ сп≥льности корен¤ рос≥йськоњ, украњнськоњ та
б≥лоруськоњ народности, витворенн¤ т. зв. давньоруськоњ народности. ÷ю теор≥ю прийн¤ли й украњнськ≥ рад¤нськ≥ ≥сторики.
ињвська –усь вважалась ¤кимось ц≥л≥сним етн≥чно-
територ≥альним утворенн¤м, де сформувалась спец≥альна етн≥чна категор≥¤ - давньоруська народн≥сть, що "в≥дзначалась
Їдн≥стю мови", мала "Їдину територ≥ю, Їдиний уклад житт¤, Їдину високорозвинену культуру", мала "економ≥чну Їдн≥сть
р≥зних територ≥й –уси" ≥ т. д. „ерез те ≥ в програмах курсу з ≥стор≥њ ”крањни дл¤ ун≥верситет≥в, наприклад, ињвськ≥й
держав≥ прид≥л¤лась поб≥жна увага. ≤стор≥¤ украњнського народу починалас¤ з XIV ст.
