Народився 1056 року в Києві. У той час, коли преподобний Антоній у безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, а
блаженний Феодосій розбудовував монастир, прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком до святої обителі. З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах: у
постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві
на вічних рівноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських — Антонія і Феодосія.
  Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був висвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла
двох світил Православія, він натхненно возвеличував і прославляв
Бога «в тілесі своїм і в душі своїй». З роками гамуючи тілесні пристрасті, чесноти його зростали, але ченцеві хотілося зовсім звільнитися тілесної плоті і
досягти абсолютної духовності, аби стати істинним достойником Бога. Він добре пам’ятав слова, сказані самим Господом: «Дух є Бог».
Головним його послушенством у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного,— говорив він, — книги наказують
і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».
Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність
та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково розставляє свої оцінки, а особливо
— духовна. Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI — початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності
до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою. З його праць збереглися життєписи святих князів страстотерпців Бориса і Гліба, преподобного Феодосія,
перших преподобних Печерських.
Найвизначніший твір Нестора Літописця — «Повість временних літ», складений на основі раніше написаних літописів, архівних, народних
переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій. Ця виснажлива й тривала праця включала в себе й ретельну пошукову роботу. З метою глибшого й
повнішого пізнання своєї історії преподобний Нестор у 1907 р. вирушає на пошуки першоджерел. Літописець відвідав Володимир-Волинський та Зимненський Святогірський
монастирі. Наслідком подорожі стало включення майже в повному обсязі до «Повісті временних літ» Волинського літопису. Свою титанічну працю великий подвижник завершив
близько 1113 року. Це був результат майже двадцятилітнього щоденного подвигу. Хроніку подій у ньому було зведено до 1110 року. Будь-яка подія чи явище були б назавжди
втрачені для нащадків, якби вони не були зафіксовані словом. Завдяки Нестору нам відкриваються немеркнучі славні сторінки минулого, аби підтримувати й надихати
наступні покоління на благородні справи, спонукати до пошуку істини. Безцінність написаного літописцем вимірюється не тільки втіленим у слові і збереженим для нас
часом, але й подвижницькими діяннями, що викарбувалися у його непорочній душі нетлінним золотом чернечого досвіду. Цією працею він і самого себе включив у книги
живта вічного, удостоївшись почути благословенне: «Радуйтеся, бо імена ваші написані на небесах». Упокоївся преподобний Нестор -літописець ймовiрно у 1113 роцi.
«Повість временних літ»— одна з найвидатніших пам’яток світової культури. Події, описані в ній, розгорнулися на тлі вселюдських історичних подій,
охоплюючи усі пласти суспільного буття — від гридниць князів до халуп трударів. Пульс тих давніх часів відбивається в дійових особах — відомих і безіменних — і
передається через орачів, сіячів, рибалок, будівничих, воїнів, іконописців, тих, хто панували, і тих, що повставали проти гніту. Книга — це невичерпне джерело знань,
відомостей про десятки і сотні подій, явищ, людей. У ній немає нічого другорядного. Тут усе надважливе. Вчитаймося в кожне слово, і воно наситить наш розум, душу,
уяву одвічною загальнолюдською мудрістю, випробуваним часом, золотом чистої правди. ** «Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого мона-стиря Печерського,
звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала... Коли ж поляни жили осібно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів
існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіли кожен родом своїм, — то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому —
Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася
вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж
вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них оно є поляни в Києві й до сьогодні… І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се городом
руським…» І жив Олег, мир маючи з усіма землями [і] князюючи в Києві. І прийшла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, [зарікшись] не сідати на нього.
Бо колись запитував він був волхвів і віщунів: «Од чого мені прийдеться померти?» І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, — од нього тобі
померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді [не] сяду на коня (свого), ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до
нього. І, проживши декілька літ, він не зайняв його, поки й на греків пішов. А коли повернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п’ятий рік спом’янув він коня, що од
нього, як пророчили були волхви, [прийдеться] померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?»
А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і докорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те — лжа єсть: кінь умер, а я ще живий». І повелів він осідлати
коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, [і] посміявся, мовлячи: «Чи од цього черепа
смерть мені прийняти?» І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія вжалила його в ногу. І з того розболівшись, він помер. І плакали за ним всі люди плачем
великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогодні, називається могила та Олеговою. А було всіх літ його княжіння
тридцять і три…» /**(Уривок з літопису «Повість временних літ»)**/ /*Азбука духовної премудрості:*/ — Подяку повинна містити в собі кожна наша молитва. — Дякувати в труднощах —
заслуга більша, аніж подавати милостиню. — Дякувати Богові треба не тільки за свої успіхи у добрі, але і за успіхи інших. — Вдячність повинна бути початком і кінцем наших
дій і бесід. — Бога ніщо так не гнівить, як байдужість до спасіння ближніх. — Корисне для себе ми знайдемо тоді, коли будемо шукати користі ближньому. — Господь нічого так не
любить, як душу покірну, смиренну і вдячну.
Преподобный
Нестор Летописец Печерский
9 ноября верующие православной Церкви отмечают
день памяти преподобного Нестора летописца, в Ближних Пещерах почивающий
в день его преставления
Преподобный Нестор Летописец родился в 50-х годах ХI века в Киеве. Юношей он пришел к преподобному Феодосию и стал послушником. Постриг Преподобного Нестора преемник преподобного Феодосия, игумен Стефан. При нем же он был посвящен во иеродиакона. О его высокой духовной жизни говорит то, что он в числе других преподобных отцов участвовал в изгнании беса из Никиты затворника (впоследствии Новгородского святителя), прельщенного в иудейское мудрствование.
Преподобный глубоко ценил истинное знание, соединенное со смирением и покаянием. "Великая бывает польза от учения книжного,- говорил он,- книги наказуют и учат нас пути к покаянию, ибо от книжных слов обретаем мудрость и воздержание. Это реки, напояющие вселенную, от которых исходит мудрость. В книгах неисчетная глубина, ими утешаемся в печали, они узда воздержания. Если прилежно поищешь в книгах мудрости, то приобретешь великую пользу для своей души. Ибо тот, кто читает книги, беседует с Богом или святыми мужами".
В монастыре преподобный Нестор нес послушание летописца. В 80-х годах он написал "Чтение о житии и погублении блаженных страстотерпцев Бориса и Глеба" в связи с перенесением их святых мощей в Вышгород в 1072 году (память 2 мая). В 80-х годах преподобный Нестор составил житие преподобного Феодосия Печерского, а в 1091 году, накануне престольного праздника Печерской обители, игумен Иоанн поручил ему ископать из земли для перенесения в храм святые мощи преподобного Феодосия (память обретения 14 августа).
Главным подвигом жизни преподобного Нестора было составление к 1112-1113 годам "Повести временных лет".
"Се повести временных лет, откуда есть пошла Русская земля, кто в Киеве нача первее княжити и откуда Русская земля стала есть" - так с первых строк определил цель своего труда преподобный Нестор. Необычайно широкий круг источников (предшествующие русские летописные своды и сказания, монастырские записи, византийские хроники Иоанна Малалы и Георгия Амартола, различные исторические сборники, рассказы старца-боярина Яна Вышатича, торговцев, воинов, путешественников), осмысленных с единой, строго церковной точки зрения, позволил преподобному Нестору написать историю Руси как составную часть всемирной истории, истории спасения человеческого рода.
Инок-патриот излагает историю Русской Церкви в главных моментах ее исторического становления. Он говорит о первом упоминании русского народа в церковных источниках - в 866 году, при святом патриархе Константинопольском Фотии; повествует о создании славянской грамоты святыми равноапостольными Кириллом и Мефодием, о Крещении святой равноапостольной Ольги в Константинополе.
Летопись преподобного Нестора сохранила нам рассказ о первом православном храме в Киеве (под 945 годом) об исповедническом подвиге святых варягов-мучеников (под 983 годом), о "испытании вер" святым равноапостольным Владимиром (986 год) и Крещении Руси (988 год). Первому русскому церковному историку обязаны мы сведениями о первых митрополитах Русской Церкви, о возникновении Печерской обители, о ее основателях и подвижниках. Время преподобного Нестора было нелегким для Русской земли и Русской Церкви. Русь терзали княжеские междоусобицы, степные кочевники-половцы хищными набегами разоряли города и села, угоняли в рабство русских людей, сжигали храмы и обители. Преподобный Нестор был очевидцем разгрома Печерской обители в 1096 году. В летописи дано богословское осмысление отечественной истории. Духовная глубина, историческая верность и патриотизм " Повести временных лет" ставят ее в ряд высочайших творений мировой письменности.
Преподобный Нестор скончался около 1114 года, завещав печерским инокам-летописцам продолжение своего великого труда. Его преемниками в летописании стали игумен Сильвестр, придавший современный вид "Повести временных лет", игумен Моисей Выдубицкий, продливший ее до 1200 года, наконец, игумен Лаврентий, написавший в 1377 году древнейший из дошедших до нас списков, сохранивших "Повесть" преподобного Нестора ("Лаврентьевскую летопись"). Наследником агиографической традиции печерского подвижника стал святитель Симон, епископ Владимирский († 1226, память 10 мая), спасатель "Киево-Печерского Патерика". Рассказывая о событиях, связанных с жизнью святых угодников Божиих, святитель Симон нередко ссылается, среди других источников, на Летописи преподобного Нестора.
Преподобный Нестор погребен в Ближних пещерах преподобного Антония Печерского. Память его Церковь чтит также вместе с Собором отцов, в Ближних пещерах почивающих, 28 сентября и во 2-ю Неделю Великого поста, когда празднуется Собор всех Киево-Печерских отцов.
Творения его издавались много раз. Последние научные издания: "Повесть временных лет", М.-Л., 1950: "Житие Феодосия Печерского" - в "Изборнике" (М., 1969; параллельно древнерусский текст и современный перевод).
Украинской Православной Церковью учрежден орден "Преподобного Нестора Летописца"
"За церковные заслуги";
Орден Преподобного Нестора летописца
I степени
Орден Преподобного Нестора летописца
II степени
Орден Преподобного Нестора летописца
III степени
Молитва
Преподобному Нестору Летописцу
О преподобне отче, премудре наставниче и Боголюбезне подвижниче Несторе Летописче!
Предстояй со дерзновением престолу Вечныя Славы, не забуди нас грешных и недостойных,
бурями страстей отягченных, и ходатайством твоим непрестанным защити страну нашу,
тебе присную, и соотчичи твоя от всяких зол и скорбей.
Утверди сердца наша в православней вере, отечество свое научи любити и в братолюбии
крепце пребывати. Настави нас на стези спасения, да молитвами твоими, заступниче наш,
внидем в вечное Царство славы, восхваляюще Господа
и прославляюще твое заступление во веки веков.
Аминь