І 1. ѕон¤тт¤ та види допиту

ƒопит Ч це процесуальна д≥¤, ¤ка ¤вл¤Ї собою регламентований крим≥нально-процесуальними нормами ≥нформац≥йно-психолог≥чний процес сп≥лкуванн¤ ос≥б, котр≥ беруть в ньому участь, та спр¤мований на отриманн¤ ≥нформац≥њ про в≥дом≥ допитуваному факти, що мають значенн¤ дл¤ встановленн¤ ≥стини у справ≥.

ƒопит Ї найб≥льш поширеним способом отриманн¤ доказ≥в. ” той же час допит Ч одна з найб≥льш складних сл≥дчих (судових) д≥й; його проведенн¤ вимагаЇ в≥д сл≥дчого високоњ загальноњ та профес≥йноњ культури, глибокого знанн¤ психолог≥њ людини. ћета допиту пол¤гаЇ в отриманн≥ повних та обТЇктивно в≥дображуючих д≥йсн≥сть показань. ÷≥ показанн¤ Ї джерелом доказ≥в, а фактичн≥ дан≥, ¤к≥ в них м≥ст¤тьс¤, Ч доказами.

ѕроцесуальний пор¤док допиту регламентуЇтьс¤ нормами  ѕ  (статт≥ 107, 143Ч146, 166Ч171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотриманн¤ ¤ких Ї обовТ¤зковим. Ќедотриманн¤ процесуальних правил проведенн¤ допиту Ї порушенн¤м закону ≥ т¤гне за собою нед≥йсн≥сть проведеноњ д≥њ та недопустим≥сть отриманих показань ¤к джерела доказ≥в.

«г≥дно з≥ статт¤ми 143, 167  ѕ  допит можна проводити у м≥сц≥ провадженн¤ досудового сл≥дства або за м≥сцем перебуванн¤ допитуваного, ¤к правило, у денний час. ƒопитуван≥ дають показанн¤ в≥ч-на-в≥ч з≥ сл≥дчим, за вин¤тком випадк≥в, пр¤мо передбачених у закон≥ (присутн≥сть захисника, педагога, законних представник≥в неповнол≥тнього та ≥н.).

ѕеред допитом сл≥дчий у раз≥ необх≥дност≥ упевнюЇтьс¤ в особ≥ допитуваного, розТ¤снюЇ йому його права та обовТ¤зки, зТ¤совуЇ в≥домост≥ анкетного характеру. —в≥док попереджаЇтьс¤ про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть за в≥дмову в≥д даванн¤ показань та за даванн¤ св≥домо неправдивих показань.  онституц≥¤ ”крањни у ст. 63 проголошуЇ ≥мун≥тет св≥дка: Ђќсоба не несе в≥дпов≥дальност≥ за в≥дмову давати показанн¤ або по¤сненн¤ щодо себе, член≥в с≥мТњ чи близьких родич≥в, коло ¤ких визначаЇтьс¤ закономї.

ƒопит св≥дка по сут≥ справи розпочинаЇтьс¤ з пропозиц≥њ розпов≥сти все в≥доме йому про обставини, у звТ¤зку з ¤кими в≥н викликаний на допит. Ќа початку допиту обвинуваченого сл≥дчий повинен запитати його, чи визнаЇ в≥н себе винним у предТ¤вленому обвинуваченн≥, п≥сл¤ чого пропонуЇ йому дати показанн¤ по сут≥ обвинуваченн¤. ѕ≥сл¤ в≥льноњ розпов≥д≥ св≥дка або обвинуваченого сл≥дчий маЇ право поставити своњ запитанн¤. ѕоказанн¤ записуютьс¤ до протоколу у перш≥й особ≥ та по можливост≥ досл≥вно. ƒопитуваному може бути надана можлив≥сть власноручно написати показанн¤.

 оло тих обставин, ¤к≥ сл≥дчий маЇ нам≥р зТ¤сувати шл¤хом допиту, називаЇтьс¤ предметом допиту. ƒо њх числа належать обставини, повТ¤зан≥ з самою под≥Їю злочину (його способом, м≥сцем вчиненн¤, часом, насл≥дками та ≥н.), ¤к≥ п≥дтверджують або спростовують винн≥сть у його вчиненн≥ певних ос≥б та мотиви њхн≥х д≥й. ѕрактично предметом допиту можуть бути будь-¤к≥ обставини, що мають значенн¤ дл¤ встановленн¤ ≥стини у справ≥. ѕредмет допиту залежить ¤к в≥д процесуального становища допитуваного, так ≥ в≥д того, ¤ку ≥нформац≥ю в≥н може мати у своЇму розпор¤дженн≥. —л≥дчий визначаЇ предмет допиту п≥д час п≥дготовки до його проведенн¤.  онкретне своЇ вираженн¤ предмет допиту знаходить у план≥ допиту у вигл¤д≥ перел≥ку обставин, ¤к≥ п≥дл¤гають зТ¤суванню.

ƒопит ¤вл¤Ї собою процес сп≥лкуванн¤, в ¤кому сл≥дчий завжди повинен збер≥гати ≥н≥ц≥ативу у регулюванн≥ процесу обм≥ну ≥нформац≥Їю. ¬≥н зобовТ¤заний керувати особами, ¤к≥ беруть участь у справ≥. ќтриманн¤ ≥нформац≥њ п≥д час допиту маЇ своњ особливост≥, що визначаютьс¤ процесуальним становищем допитуваного, зайн¤тою ним позиц≥Їю, зац≥кавлен≥стю у результатах справи, ≥ндив≥дуальними особливост¤ми особи та де¤кими ≥ншими обставинами.

«алежно в≥д п≥дстав допит може бути под≥лений на т≥ або ≥нш≥ види. “ак, залежно в≥д процесуального становища допитуваного розр≥зн¤ють допит таких ос≥б, ¤к св≥док, потерп≥лий, п≥дозрюваний, обвинувачений, п≥дсудний, експерт. «а в≥ковими особливост¤ми допитуваного допит подiл¤Їтьс¤ на допит неповнол≥тнього, дорослого, особи похилого в≥ку. «а посл≥довн≥стю проведенн¤ Ч допит перв≥сний, повторний (зТ¤совуютьс¤ обставини, про ¤к≥ допитуваний вже давав показанн¤ п≥д час попереднього допиту); додатковий (отриманн¤ показань щодо обставин, про ¤к≥ не йшлос¤ п≥д час попередн≥х допит≥в). «а субТЇктом проведенн¤ Ч допит, ¤кий зд≥йснюЇтьс¤ сл≥дчим, д≥знавачем, прокурором, суддею. ќсобливими р≥зновидами допиту Ї допит п≥д час очноњ ставки та перехресний допит.

І 2. ѕроцес формуванн¤ показань

—прийн¤тт¤, запамТ¤товуванн¤ та в≥дтворенн¤ Ї взаЇмоповТ¤заними етапами формуванн¤ показань. ѕравильне розум≥нн¤ цих процес≥в спри¤Ї ефективному застосуванню тактичних прийом≥в допиту, правильн≥й оц≥нц≥ показань.

ѕершим етапом у формуванн≥ показань Ї сприйн¤тт¤. —прийн¤тт¤ Ч це не т≥льки сума в≥дчутт≥в, а й д≥¤льн≥сть мисленн¤. ¬≥дчутт¤ Ї субТЇктивним за зм≥стом джерелом, а тому в≥дчутт¤ ≥ сприйн¤тт¤ певним чином залежать в≥д розвитку нервовоњ системи, стану орган≥зму в ц≥лому, р≥вн¤ розвитку людини.

—прийн¤тт¤ маЇ р≥зноман≥тн≥ в≥дт≥нки ≥ характер залежно в≥д особи сприймаючого (емоц≥йного ставленн¤, ≥нтересу до того, що сприймаЇтьс¤, спр¤мованост≥ уваги). ƒо чинник≥в, ¤к≥ в той чи ≥нший спос≥б впливають на сприйн¤тт¤, його емоц≥йне забарвленн¤, належить темперамент. ѕравильн≥сть сприйн¤тт¤ залежить в≥д субТЇктивних ≥ обТЇктивних чинник≥в: субТЇктивн≥ Ч це стан орган≥в в≥дчутт¤ людини, њњ субТЇктивна можлив≥сть правильно сприймати д≥йсн≥сть, а обТЇктивн≥ Ч умови сприйн¤тт¤, погода, осв≥тленн¤, тривал≥сть под≥њ, за ¤кою спостер≥гають.

–озгл¤даючи обТЇктивн≥ чинники, що впливають на правильн≥сть сприйн¤тт¤, не можна в≥докремити њх в≥д субТЇктивних особливостей особи, ¤к≥ Ђзабарвлюютьї сприйн¤тт¤ д≥йсност≥. ƒо таких особливостей належать спр¤мован≥сть сприйн¤тт¤ та його емоц≥йн≥сть. —пр¤мован≥сть сприйн¤тт¤ залежить в≥д того, було воно навмисним чи н≥. Ќенавмисне сприйн¤тт¤ характеризуЇтьс¤ тим, що людина не готуЇтьс¤ попередньо до нього, воно виникаЇ раптово ≥ триваЇ, доки д≥Ї в≥дпов≥дний подразник. Ќавмисне ж сприйн¤тт¤ характеризуЇтьс¤ ц≥леспр¤мован≥стю, а тому Ї повн≥шим ≥ повТ¤зане з так званою профес≥йною увагою. —прийн¤тт¤ особою предмет≥в чи ¤вищ, повТ¤заних з њњ профес≥Їю, часто Ї б≥льш правильним ≥ м≥стить найменший в≥дсоток помилок.

ƒругим етапом формуванн¤ показань Ї запамТ¤товуванн¤, ¤к здатн≥сть утворювати умовн≥ звТ¤зки, збер≥гати ≥ в≥дновлювати њхн≥ сл≥ди. як ≥ сприйн¤тт¤, воно маЇ виб≥рковий характер: людина запамТ¤товуЇ не все, що сприймаЇ, а т≥льки те, що викликаЇ в нењ глибок≥ переживанн¤ чи маЇ дл¤ нењ ≥стотне значенн¤.

≈ксперименти з перев≥рки памТ¤т≥ людини св≥дчать про те, що вона з часом може перекручувати сприйн¤ту под≥ю. ѕовну розпов≥дь про те, що спостер≥галос¤, можна одержати тод≥, коли св≥док допитуЇтьс¤ через найкоротший в≥д под≥њ пром≥жок часу.

” сл≥дч≥й практиц≥ переважно трапл¤ютьс¤ показанн¤ ос≥б, ¤к≥ не ставили соб≥ за мету обовТ¤зково запамТ¤товувати факти дл¤ викладу њх пот≥м на допит≥. ÷≥Їю обставиною ≥ визначаютьс¤ складн≥сть в≥дтворенн¤ заф≥ксованого, уривчаст≥сть, неповнота в≥домостей ≥ деталей под≥њ.

“ак, очевидець дорожньо-транспортноњ под≥њ часто обмежуЇ свою увагу фактами, ¤к≥ найсильн≥ше вплинули на його псих≥ку. Ќаприклад, св≥док Ч очевидець нањзду автомашини на велосипедиста Ч показав, що в≥н не запамТ¤тав н≥ обставин нањзду, н≥ зовн≥шнього вигл¤ду автомашини. ¬≥н запамТ¤тав т≥льки те, ¤к з нењ на велосипедиста упав ¤щик (¤щик, падаючи, вдарив велосипедиста зал≥зним кутом, перевертаючись, вдарив ще раз ≥ придавив його, розтрощивши голову ≥ плече). —в≥док зосередив увагу на потерп≥лому, а тому його показанн¤ в ц≥й частин≥ ви¤вилис¤ найповн≥шими. —пр¤мован≥сть уваги в цьому раз≥ спри¤ла кращому запамТ¤товуванню окремих обставин.

ƒосл≥дженн¤ мимов≥льного запамТ¤товуванн¤, ¤к ≥ досв≥д проведенн¤ допит≥в, св≥дчить про те, що особи запамТ¤товують не т≥льки те, що справл¤Ї ¤скраве враженн¤, а й фонов≥ обставини, на ¤к≥ не спр¤мована безпосередн¤ увага. “ут доц≥льно застосовувати тактичн≥ прийоми допиту з використанн¤м асоц≥ативних звТ¤зк≥в, до ¤ких належать:

а)постановка додаткових запитань, заснованих на анал≥з≥ показань ос≥б ≥ використанн≥ можливих асоц≥ац≥й у допитуваного в момент спостереженн¤ под≥њ;
б)постановка нагадуючих запитань (вит¤ги з показань допитуваного чи в≥домостей з ≥нших матер≥ал≥в справи з метою в≥дновленн¤ в памТ¤т≥ обставин под≥њ, що спостер≥галас¤);
в)предТ¤вленн¤ п≥д час допиту речових доказ≥в;
г) допит на м≥сц≥ под≥њ.

“рет≥м етапом формуванн¤ показань Ї в≥дтворенн¤ сприйн¤того. ¬оно залежить в≥д певних умов, у тому числ≥ ф≥зичного ≥ псих≥чного стану особи в момент в≥дтворенн¤. ќсобливого значенн¤ тут набуваЇ здатн≥сть особи висловлювати своњ думки. ÷¤ здатн≥сть у кожноњ людини Ї ≥ндив≥дуальною ≥ залежить в≥д њњ культурного р≥вн¤, ≥нтелекту, словникового запасу. ѕри цьому значну роль в≥д≥грають вислови, ¤к≥ використовуЇ сл≥дчий при допит≥, окрем≥ фрази, слова, формулюванн¤ запитань.

” психолог≥њ в≥дом≥ два типи в≥дтворенн¤: а) в≥льне в≥дтворенн¤ смислового зм≥сту з в≥дхиленн¤м в≥д форми та б) в≥дтворенн¤ зм≥сту ≥з збереженн¤м його форми. ÷ей под≥л важливо встановити в показанн¤х з метою њх правильноњ оц≥нки ≥ визначенн¤ тактики допиту. “ак, в≥дтворенн¤ зм≥сту ≥з збереженн¤м форми ви¤вл¤Їтьс¤ в детальному ≥ посл≥довному виклад≥ под≥њ, без вид≥ленн¤ њњ головних ≥ другор¤дних рис. ¬≥дтворенн¤ ж зм≥сту без форми пол¤гаЇ у виклад≥ сут≥ под≥њ.

І 3. ѕ≥дготовка до допиту

–етельна ≥ всеб≥чна п≥дготовка до допиту Ї необх≥дною умовою одержанн¤ повних та достов≥рних показань. ” процес≥ п≥дготовки до допиту сл≥дчий зд≥йснюЇ комплекс орган≥зац≥йних ≥ тактичних заход≥в.

ѕ≥дготовка до допиту може бути под≥лена на три основних р≥вн¤: п≥знавальний, прогностичний та синтезуючий. ѕ≥знавальний р≥вень пол¤гаЇ у вивченн≥ матер≥ал≥в крим≥нальноњ справи, ознайомленн≥ з оперативно-розшуковими даними, збиранн≥ в≥домостей про особу допитуваного, вивченн≥ спец≥альних питань. ≤нформац≥¤, ¤ка буде одержана на цьому р≥вн≥, дозвол¤Ї прогнозувати р≥зн≥ ситуац≥њ допиту, визначати можлив≥сть виникненн¤ у допитуваного реакц≥й на використанн¤ того чи ≥ншого тактичного прийому або небажаного псих≥чного стану, обирати найдоц≥льн≥ш≥ способи встановленн¤ психолог≥чного контакту. ѕ≥дготовка до допиту завершуЇтьс¤ на синтезуючому р≥вн≥ й охоплюЇ складанн¤ плану допиту, а також вир≥шенн¤ питань, повТ¤заних з визначенн¤м доц≥льного м≥сц¤, часу та режиму його зд≥йсненн¤.

ѕ≥д час п≥дготовки до допиту велике значенн¤ маЇ ц≥леспр¤моване вивченн¤ матер≥ал≥в справи, що дозвол¤Ї встановити коло ос≥б, ¤к≥ п≥дл¤гають допиту, визначити предмет допиту, сформулювати запитанн¤ допитуваному. ¬ивченн¤ матер≥ал≥в справи сл≥д розпочинати з первинних даних, покладених в основу порушенн¤ крим≥нальноњ справи. ” цьому сенс≥ ц≥каву ≥нформац≥ю дл¤ проведенн¤ допиту можна одержати з по¤снень опитуваного, в ¤ких в≥дображаЇтьс¤ його позиц≥¤, ставленн¤ до того, що трапилос¤. “ак≥ по¤сненн¤ нер≥дко м≥ст¤ть дан≥, ¤к≥ допомагають спр¤мувати переб≥г допиту, перев≥рити в≥домост≥, одержан≥ в≥д опитуваного.

¬ивченн¤ матер≥ал≥в крим≥нальноњ справи передбачаЇ анал≥з даних, ¤к≥ м≥ст¤тьс¤ у протоколах сл≥дчих д≥й, що даЇ можлив≥сть ви¤вити суперечност≥ або прогалини з де¤ких обставин. ¬ажливе м≥сце в процес≥ вивченн¤ матер≥ал≥в справи належить анал≥зу результат≥в таких сл≥дчих д≥й, ¤к огл¤д м≥сц¤ под≥њ та обшук. ƒосл≥дженн¤ њх може бути корисним дл¤ висуванн¤ верс≥й про механ≥зм вчиненого злочину ≥ ос≥б, ¤к≥ його вчинили.

¬ивченн¤ даних, ¤к≥ м≥ст¤тьс¤ у протокол≥ огл¤ду м≥сц¤ под≥њ, даЇ змогу ви¤вити окрем≥ психолог≥чн≥ риси особи допитуваного: його р≥шуч≥сть або обачлив≥сть, см≥лив≥сть або бо¤гузтво, навички та звички, жорсток≥сть, цин≥зм, схильн≥сть до афективних спалах≥в, патолог≥чн≥ в≥дхиленн¤ псих≥ки тощо. ¬ивченн¤ матер≥ал≥в справи дозвол¤Ї д≥йти висновку щодо характеру д≥й допитуваного ≥ скласти його Ђкрим≥нальнийї портрет.

ѕ≥д час вивченн¤ матер≥ал≥в справи сл≥дчий робить закладки у потр≥бних м≥сц¤х, виписуЇ пр≥звища, адреси, систематизуЇ письмов≥ та речов≥ докази. ¬ окремих випадках доц≥льно вести робоч≥ записи щодо кожного допитуваного у вигл¤д≥ карток або на окремих аркушах паперу.

¬ивченн¤ матер≥ал≥в крим≥нальноњ справи передбачаЇ необх≥дн≥сть:

1) предметноњ систематизац≥њ матер≥ал≥в про факти, под≥њ, особу тощо;
2) ви¤вленн¤ суперечностей ≥ прогалин у досл≥джуваних матер≥алах;
3) одержанн¤ контрольних в≥домостей, ¤к≥ можна використовувати на допит≥.

ƒе¤к≥ сл≥дч≥ розпочинають допит, не вивчивши добре матер≥али справи, ≥ тому забувають зТ¤сувати ≥стотн≥ обставини. ÷е призводить до необх≥дност≥ проводити повторн≥ допити, що Ї небажаним.

ѕ≥дготовка до допиту передбачаЇ необх≥дн≥сть вивченн¤ соц≥ально-психолог≥чноњ характеристики допитуваного, ¤ка складаЇтьс¤ з даних про його характер, темперамент, р≥вень ≥нтелекту, спос≥б мисленн¤, схильн≥сть до референтноњ групи, спос≥б житт¤, вихованн¤ в с≥мТњ тощо. ¬ивченн¤ особи допитуваного дозвол¤Ї обрати доц≥льний момент дл¤ допиту, визначити посл≥довн≥сть допиту к≥лькох св≥дк≥в або обвинувачених, встановити психолог≥чний контакт з допитуваним, обрати найефективн≥ш≥ прийоми, способи виховного впливу, а також оц≥нити одержан≥ показанн¤.

¬ивченн¤ особи допитуваного зд≥йснюЇтьс¤ на п≥дстав≥ певних метод≥в: спостереженн¤, бес≥ди, анал≥зу результат≥в д≥¤льност≥, узагальненн¤ незалежних характеристик. ќбс¤г даного вивченн¤ залежить в≥д таких чинник≥в, ¤к процесуальне становище допитуваного, характер злочину, мета допиту, орган≥зац≥йн≥ можливост≥ сл≥дчого та його профес≥йн≥ знанн¤.

ѕ≥д час вивченн¤ особи допитуваного ≥стотну допомогу сл≥дчому може надати спец≥ал≥ст-психолог. ¬икористанн¤ спец≥альних знань у галуз≥ психолог≥њ в процес≥ п≥дготовки ≥ проведенн¤ допиту Ї досить ефективним. ѕсихолог може допомогти визначити особливост≥ псих≥чних процес≥в, властивостей ≥ стан≥в допитуваного, встановити тип темпераменту, риси характеру, ≥нтелектуальн≥ зд≥бност≥ тощо, а також рекомендувати способи, за допомогою ¤ких можуть бути ви¤влен≥ окрем≥ психолог≥чн≥ ¤кост≥ допитуваного, запропонувати запитанн¤, ¤к≥ доц≥льно поставити з метою встановленн¤ контакту. ѕсихолог при п≥дготовц≥ до допиту може запропонувати також експрес-психод≥агностику допитуваного, використовуючи можливост≥ тест≥в.

«аключним етапом п≥дготовки до допиту Ї його плануванн¤, ¤ке передбачаЇ визначенн¤ пор¤дку проведенн¤ допиту, зд≥йсненн¤ прогностичноњ функц≥њ.

ѕри плануванн≥ сл≥дчий прогнозуЇ повед≥нку обвинуваченого або св≥дка на допит≥, а також можлив≥сть виникненн¤ р≥зних ситуац≥й допиту та њх зм≥ни п≥д час його проведенн¤. ѕлануванн¤ допиту передбачаЇ прогнозуванн¤ можливих реакц≥й допитуваного на той чи ≥нший доказ та можлив≥ зм≥ни л≥н≥њ повед≥нки сл≥дчого в процес≥ допиту.

ѕлануванн¤ допиту потребуЇ використанн¤ можливостей рефлексивного мисленн¤ (≥м≥тац≥њ можливого переб≥гу м≥ркувань ≥ншоњ особи). «а допомогою рефлексивного мисленн¤ сл≥дчий прогнозуЇ вар≥анти в≥дпов≥дей, ¤к≥ може дати допитуваний на поставлен≥ йому запитанн¤, ≥ визначаЇ в≥дпов≥дну тактику. –ефлексивне управл≥нн¤ ¤вл¤Ї собою конкретне запровадженн¤ сл≥дчим напр¤м≥в прогнозу.

–езультати розумовоњ д≥¤льност≥ сл≥дчого при п≥дготовц≥ до допиту знаход¤ть св≥й концентрований ви¤в у план≥ допиту Ч усному або письмовому, короткому або розгорнутому. –озгорнутий письмовий план може бути складений за такою схемою:

є п/п	ќбставини, що п≥дл¤гають зТ¤суванню	Ќа¤вн≥ в справ≥ матер≥али	«апитанн¤ допитуваному	“актичн≥ прийоми
1	2	3	4	5

—кладанн¤ розгорнутого письмового плану допиту починаЇтьс¤ з визначенн¤ його предмета. ѕредметом допиту Ї сукупн≥сть обставин, що п≥дл¤гають зТ¤суванню ≥ мають значенн¤ дл¤ встановленн¤ ≥стини у справ≥. “ак≥ обставини мають викладатис¤ в лог≥чн≥й посл≥довност≥ та в≥дображати специф≥ку в≥дпов≥дно до процесуального становища допитуваного. ѕлан допиту в≥дображаЇ зм≥ст тактики: запитанн¤ допитуваному та використанн¤ ≥нших тактичних прийом≥в. ѕ≥дготовка до допиту пол¤гаЇ у визначенн≥ не т≥льки зм≥сту тактичних прийом≥в, а й њхн≥й посл≥довност≥.

І 4. «м≥ст тактики допиту

“актика допиту складаЇтьс¤ з найб≥льш ефективних прийом≥в, що спри¤ють одержанню повних ≥ обТЇктивних показань. ѕ≥д час допиту використовуютьс¤ р≥зноман≥тн≥ тактичн≥ прийоми: постановка тих чи ≥нших запитань, предТ¤вленн¤ речових ≥ письмових доказ≥в, оголошенн¤ показань ≥нших ос≥б, допит на м≥сц≥ под≥њ, розТ¤сненн¤ сут≥ насл≥дк≥в вчиненого злочину, переконанн¤ у необх≥дност≥ наданн¤ допомоги органам розсл≥дуванн¤ тощо.

” теор≥њ крим≥нал≥стики ≥снуЇ певна класиф≥кац≥¤ запитань, ¤к≥ можуть бути сформульован≥ допитуваному. «а своЇю спр¤мован≥стю запитанн¤ под≥л¤ютьс¤ на основн≥ (спр¤мован≥ на зТ¤суванн¤ головних в≥домостей у справ≥) та доповнююч≥ (спр¤мован≥ на зТ¤суванн¤ факт≥в, пропущених допитуваним у в≥льн≥й розпов≥д≥). ¬≥дпов≥дно до ц≥льового призначенн¤ запитанн¤ можуть бути: уточнюючими Ч спр¤мован≥ на найповн≥ше ≥ найточн≥ше зТ¤суванн¤ питань, що мають значенн¤ дл¤ справи (наприклад: Ђ¬и показали, що п≥столет знаходивс¤ б≥л¤ трупа. „и не можете ¬и сказати, з ¤кого боку ≥ на ¤к≥й в≥дстан≥ в≥д трупа знаходивс¤ п≥столет?ї); нагадуючими Ч пересл≥дують мету оживити памТ¤ть допитуваного, викликати т≥ чи ≥нш≥ асоц≥ац≥њ (наприклад: Ђўо ¬и робили п≥сл¤ дн¤ народженн¤? ¬ ¤кому м≥сц≥ ¬и гул¤ли?ї тощо); контрольними Ч спр¤мован≥ на перев≥рку даних, що були пов≥домлен≥ допитуваним, зТ¤суванн¤ джерел одержанн¤ факт≥в (наприклад: ЂЌа п≥дстав≥ чого ¬и стверджуЇте, що злочин було вчинено о 16 годин≥?ї).

ѕ≥д час допиту ¤к тактичний прийом застосовуЇтьс¤ предТ¤вленн¤ доказ≥в.  рим≥нал≥стична тактика передбачаЇ певн≥ способи предТ¤вленн¤ доказовоњ ≥нформац≥њ. Ќайдоц≥льн≥шою Ї класиф≥кац≥¤ способ≥в предТ¤вленн¤ доказ≥в за дек≥лькома п≥дставами:

1. «а характером використанн¤ доказ≥в у розсл≥дуванн≥:

а) предТ¤вленн¤ доказ≥в на одному допит≥;
б) предТ¤вленн¤ доказ≥в п≥д час р¤ду допит≥в одн≥Їњ особи.

2. «а характером взаЇмозвТ¤зку доказ≥в у крим≥нальн≥й справ≥:

а) розд≥льне предТ¤вленн¤ одиничних доказ≥в;
б) предТ¤вленн¤ комплексу взаЇмоповТ¤заних доказ≥в;
в) предТ¤вленн¤ вс≥Їњ системи доказ≥в.

3. «а характером демонстрац≥њ доказ≥в на допит≥:

а) згадуванн¤ про на¤вн≥ докази на допит≥;
б) перерахуванн¤ доказ≥в, що мають м≥сце, ≥з зазначенн¤м джерел њх походженн¤;
в) показ доказ≥в допитуваному не повн≥стю, мимох≥дь;
г) наданн¤ допитуваному можливост≥ розгл¤дати, вивчати докази;
і) п≥дкреслена демонстрац≥¤ ознак обТЇкта, що предТ¤вл¤Їтьс¤.

4. «а характером посл≥довност≥ предТ¤вленн¤ доказ≥в:

а) предТ¤вленн¤ доказ≥в у посл≥довност≥ Ђзростанн¤ силиї;
б) предТ¤вленн¤ доказ≥в у посл≥довност≥ Ђзменшенн¤ силиї.

5. «а характером додаткових умов, що посилюють вплив на допитуваного доказ≥в, що предТ¤вл¤ютьс¤:

а) неспод≥ване предТ¤вленн¤ доказ≥в;
б) предТ¤вленн¤ доказ≥в п≥сл¤ попереднього зТ¤суванн¤ обставин, ¤к≥ повТ¤зан≥ з ними;
в) предТ¤вленн¤ доказ≥в ≥ розТ¤сненн¤ њх значенн¤ у крим≥нальн≥й справ≥;
г) використанн¤ науково-техн≥чних засоб≥в дл¤ розТ¤сненн¤ допитуваному особливостей доказ≥в, що предТ¤вл¤ютьс¤;
і) супроводженн¤ предТ¤вленн¤ доказ≥в описом передбачуваного переб≥гу розсл≥дуваноњ под≥њ та њњ обставин (запропонована система предТ¤вленн¤ доказ≥в була досл≥джена ¬. —.  омарковим*).

¬икористанн¤ тактичних прийом≥в у процес≥ допиту повинно мати не хаотичний характер, а лог≥чну доц≥льн≥сть њх реал≥зац≥њ. “актичн≥ прийоми можуть бути упор¤дкован≥ в≥дпов≥дно до ситуац≥њ допиту. ƒосл≥дженн¤ типових ситуац≥й допиту дозвол¤Ї встановити так≥ њх види:

1) пов≥домленн¤ правдивих показань;
2) добросов≥сна помилка допитуваного;
3) суперечност≥ у показанн¤х допитуваного;
4) в≥дмова в≥д даванн¤ показань;
5) пов≥домленн¤ неправдивих показань.

ѕобудова ≥ використанн¤ систем тактичних прийом≥в допиту залежать не лише в≥д ситуац≥йноњ зумовленост≥, а й в≥д мети допиту, його виду, процесуального становища допитуваного та ≥нших чинник≥в.

ћожна запропонувати системи тактичних прийом≥в (тактичн≥ комб≥нац≥њ), що мають на мет≥:

1) встановленн¤ психолог≥чного контакту з допитуваним;
2) спонуканн¤ його до даванн¤ показань;
3) уточненн¤ св≥дчень ≥ усуненн¤ в них суперечностей;
4) актуал≥зац≥ю забутого в памТ¤т≥ допитуваного;
5) викритт¤ неправди;
6) усуненн¤ перекручень при добросов≥сн≥й помилц≥ допитуваного.

«апропонован≥ системи тактичних прийом≥в допиту можуть м≥стити у своЇму склад≥ п≥дсистеми прийом≥в, що зумовлено можлив≥стю конкретизац≥њ мети т≥Їњ чи ≥ншоњ системи ≥ в≥дм≥нн≥стю в процесуальному становищ≥ допитуваного. ћожлив≥ вар≥анти систем тактичних прийом≥в та њх динам≥чна залежн≥сть в≥д ситуац≥й допиту наведен≥ на рис. 29.

 

 

–ис. 29. —истеми тактичних прийом≥в та њх динам≥чна залежн≥сть в≥д ситуац≥й допиту:

кс Ч конфл≥ктна ситуац≥¤; бс Ч безконфл≥ктна ситуац≥¤.

«апропонована схема вказуЇ, що п≥сл¤ використанн¤ системи тактичних прийом≥в, спр¤мованоњ на встановленн¤ психолог≥чного контакту з допитуваним (Ђ онтактї), можливе виникненн¤ двох вид≥в ситуац≥й: безконфл≥ктноњ або конфл≥ктноњ. як безконфл≥ктн≥ ситуац≥њ на схем≥ запропонован≥:

1)пов≥домленн¤ достов≥рних показань допитуваним;
2)виникненн¤ перекручень у показанн¤х;
3)виникненн¤ суперечностей у показанн¤х;
4)неможлив≥сть пов≥домленн¤ певноњ ≥нформац≥њ внасл≥док забуванн¤ окремих момент≥в.

 онфл≥ктн≥ ситуац≥њ передбачають на¤вн≥сть двох ситуац≥й:

1) в≥дмови допитуваного в≥д показань;
2) пов≥домленн¤ неправди у показанн¤х.

ƒо кожноњ ≥з запропонованих ситуац≥й рекомендуЇтьс¤ в≥дпов≥дна система тактичних прийом≥в.

–озгл¤немо роботу схеми. ѕрипустимо, що п≥д час встановленн¤ психолог≥чного контакту необх≥дний р≥вень його не було дос¤гнуто ≥ виникла конфл≥ктна ситуац≥¤. ” такому раз≥ Ї необх≥дн≥сть у використанн≥ системи тактичних прийом≥в, спр¤мованоњ на спонуканн¤ до даванн¤ показань (Ђ—понуканн¤ї). –еал≥зац≥¤ такоњ системи передбачаЇ перех≥д у блок безконфл≥ктних ситуац≥й. ќднак можливий перех≥д й в ≥ншу Ч конфл≥ктну ситуац≥ю у вигл¤д≥ пов≥домленн¤ неправди, що змушуЇ до використанн¤ системи тактичних прийом≥в, спр¤мованоњ на викритт¤ неправди в показанн¤х (Ђ¬икритт¤ неправдиї). Ќа схем≥ показана можлив≥сть переходу в≥д безконфл≥ктноњ ситуац≥њ до конфл≥ктноњ, що може бути повТ¤зано з≥ зм≥ною позиц≥њ допитуваного внасл≥док тактичних помилок сл≥дчого. ћожливий також ≥ перех≥д в≥д одн≥Їњ безконфл≥ктноњ ситуац≥њ до ≥ншоњ (наприклад, в≥д ситуац≥њ, ¤ка характеризуЇтьс¤ забуванн¤м окремих момент≥в допитуваним, до ситуац≥њ перекрученн¤ в показанн¤х).

І 5. ¬становленн¤ психолог≥чного контакту

ѕсихолог≥чний контакт Ч це найб≥льш спри¤тлива психолог≥чна Ђатмосфераї допиту, ¤ка допомагаЇ взаЇмод≥њ та взаЇмов≥дносинам м≥ж њњ учасниками, це певний Ђнастр≥йї на сп≥лкуванн¤.

ѕсихолог≥чний контакт у допит≥ передбачаЇ можлив≥сть виникненн¤ двох його р≥вн≥в:
1) коли допитуваний бажаЇ давати показанн¤ та
2) коли його примушують до цього. “акий контакт може йти з наростанн¤м, а може гаснути чи може раптово виникнути ≥ так само раптово зникнути.

ѕсихолог≥чний контакт завжди маЇ двосторонн≥й характер, його встановленн¤ ≥ п≥дтриманн¤ залежить ¤к в≥д сл≥дчого, так ≥ в≥д допитуваного, хоча ≥н≥ц≥атива повинна належати сл≥дчому. ≤снуЇ двосторонн≥й контакт, в ¤кому допитуваний в≥дчуваЇ, що в≥н становить дл¤ сл≥дчого певний ≥нтерес.

¬становленн¤ психолог≥чного контакту вимагаЇ в≥д сл≥дчого знань психолог≥њ допитуваного. ¬≥н повинен враховувати його ≥ндив≥дуально-психолог≥чн≥ особливост≥, типолог≥чн≥ ¤кост≥, псих≥чний стан на момент допиту, життЇвий досв≥д та ≥н.

“актичн≥ прийоми, спр¤мован≥ на встановленн¤ психолог≥чного контакту з допитуваним, ірунтуютьс¤ на використанн≥ даних психолог≥њ, лог≥ки та ≥нших наук. ” цьому в≥дношенн≥ певний ≥нтерес становл¤ть способи впливу на людей, запропонован≥ ƒейлом  арнег≥*. ¬≥н рекомендуЇ ш≥сть таких способ≥в: 1) ви¤вл¤йте щирий ≥нтерес до ≥нших людей; 2) усм≥хайтесь; 3) памТ¤тайте, що дл¤ людини звук њњ ≥мен≥ Ч найб≥льш солодкий ≥ найб≥льш важливий звук людськоњ мови; 4) будьте добрим слухачем; заохочуйте ≥нших розпов≥дати вам про себе; 5) вед≥ть розмову у кол≥ ≥нтерес≥в сп≥врозмовника; 6) давайте люд¤м в≥дчути њх значим≥сть ≥ роб≥ть це щиро. Ѕанальн≥сть де¤ких прийом≥в очевидна, однак це не позбавл¤Ї њх практичного значенн¤ при певн≥й ≥нтерпретац≥њ.

ѕобудова системи тактичних прийом≥в передбачаЇ необх≥дн≥сть зТ¤сувати мету встановленн¤ психолог≥чного контакту. ¬≥дпов≥дно до мети ≥ процесуального стану допитуваного в систем≥ тактичних прийом≥в можуть бути вид≥лен≥ так≥ п≥дсистеми:

1) спри¤юча адаптац≥њ до обстановки допиту ≥ усуненню небажаних стан≥в псих≥ки допитуваного:

щодо обвинуваченого (п≥дозрюваного) Ч уточненн¤ анкетно-б≥ограф≥чних даних; бес≥да на сторонню тему або на тему, що ц≥кавить, але не належить до предмета допиту; демонстрац≥¤ сл≥дчим по≥нформованост≥ про обставини житт¤ допитуваного, його потреби, ≥нтереси;

щодо св≥дка (потерп≥лого) Ч пов≥домленн¤ про мету допиту; бес≥да на сторонню тему або на тему, що ц≥кавить, але не належить до предмета допиту; переконанн¤ у нев≥дворотност≥ покаранн¤ злочинц≥в;

2) стимулююча настанову на необх≥дн≥сть сп≥лкуванн¤:

щодо обвинуваченого (п≥дозрюваного) Ч розТ¤сненн¤ допитуваному сут≥ його процесуального становища; демонстрац≥¤ перспектив ситуац≥њ, що склалас¤; розТ¤сненн¤ значенн¤ щиросердост≥ розка¤нн¤, ≥нших помТ¤кшуючих обставин; використанн¤ позитивноњ оц≥нки окремих ¤костей особи допитуваного;

щодо св≥дка (потерп≥лого) Ч переконанн¤ в необх≥дност≥ наданн¤ допомоги органам розсл≥дуванн¤; розТ¤сненн¤ сут≥ насл≥дк≥в вчиненого злочину або можливост≥ њх виникненн¤ у майбутньому; показ фотозн≥мк≥в (предмет≥в), повТ¤заних ≥з вчиненим злочином та його насл≥дками; використанн¤ позитивноњ оц≥нки ¤костей особи допитуваного.

–озгл¤немо зм≥ст ≥ роль окремих тактичних прийом≥в щодо п≥дсистеми, ¤ка спри¤Ї адаптац≥њ до обстановки допиту та усуненню небажаних стан≥в псих≥ки обвинуваченого (п≥дозрюваного). “ак, у процес≥ зТ¤суванн¤ обставин анкетно-б≥ограф≥чного характеру сл≥дчий може уточнювати окрем≥ з них з метою визначенн¤ психолог≥чного стану допитуваного, включенн¤ його в активне сп≥лкуванн¤, визначенн¤ р≥вн¤ ≥нтелектуального розвитку допитуваного ≥ р≥вн¤ волод≥нн¤ ним мовою, усуненн¤ емоц≥йного напруженн¤. ”точнювати можна дан≥, ¤к≥ викликають позитивн≥ емоц≥њ у допитуваного. «окрема, коли заповнюЇтьс¤ графа про м≥сце народженн¤, доц≥льно спитати обвинуваченого про те, ¤к довго в≥н жив у цьому м≥сц≥, коли перењхав, чи подобаютьс¤ йому м≥сц¤, де в≥н народивс¤, ¤к≥ у цих м≥сц¤х визначн≥ памТ¤тки. –озгл¤нутий тактичний прийом повТ¤заний з≥ вступом у сп≥лкуванн¤ ≥ маЇ ор≥Їнтуючий характер.

Ќаступний тактичний прийом Ч це бес≥да з допитуваним на сторонню тему або на тему, що ц≥кавить, але не належить до предмета допиту. ¬ажливе значенн¤ у цьому в≥дношенн≥ маЇ ум≥нн¤ сл≥дчого в≥рно обирати тему дл¤ бес≥ди, що визначаЇтьс¤ знанн¤м ≥нтерес≥в допитуваного, його захоплень, р≥внем загальноњ культури. Ѕес≥ди на так≥ теми дозвол¤ють зм≥нити психолог≥чний стан допитуваного, позитивно впливають на обвинуваченого (п≥дозрюваного) незалежно в≥д того, перебуваЇ в≥н у збудженому чи пригн≥ченому стан≥. «агальмован≥сть, ¤к ≥ схвильован≥сть, зумовлюЇтьс¤ напруженн¤м, усунути ¤ке допомагаЇ сп≥лкуванн¤. «м≥нюючи тему, необх≥дно знайти таку, ¤ка викличе у допитуваного ≥нтерес. ƒопитуваний не повинен в≥дчути, що його Ђвивод¤тьї на заздалег≥дь заплановану тему розмови. ÷е можна зробити шл¤хом включенн¤ в поле зору допитуваного предмет≥в, повТ¤заних з його ≥нтересами, ¤к≥ викликають у нього позитивний емоц≥йний в≥дгук.

” процес≥ такоњ бес≥ди про¤вл¤ютьс¤ комун≥кативн≥ ¤кост≥ сл≥дчого, ¤к≥ впливають на встановленн¤ психолог≥чного контакту. ќкрем≥ крим≥нал≥сти розгл¤дають вплив на допитуваного позитивними ¤кост¤ми Ч вв≥члив≥стю, справедлив≥стю, доброзичлив≥стю, принципов≥стю Ч ¤к тактичний прийом, що спри¤Ї встановленню контакту. ƒ≥йсно, позитивн≥ ¤кост≥ особи сл≥дчого спри¤тливо впливають на встановленн¤ ≥ п≥дтриманн¤ контакту, проте вони не можуть розгл¤датис¤ ¤к самост≥йн≥ тактичн≥ прийоми, а мають бути притаманн≥ всьому сп≥лкуванню сл≥дчого ≥ допитуваного.

“актичний прийом, ¤кий пол¤гаЇ у демонстрац≥њ сл≥дчим по≥нформованост≥ про обставини житт¤ допитуваного, його потреби, ≥нтереси, спри¤Ї адаптац≥њ п≥дозрюваного на допит≥, усуненню небажаних стан≥в його псих≥ки. ¬икористанн¤ цього прийому викликаЇ у допитуваного ≥нтерес до ≥нформац≥њ, ¤ку пов≥домл¤Ї сл≥дчий, в≥двертаЇ в≥д чинник≥в, що заважають зосередитись на головному, спри¤Ї в≥двертост≥ допитуваного.

І 6. јктуал≥зац≥¤ забутого в памТ¤т≥ допитуваного

¬ажливим завданн¤м сл≥дчого при допит≥ св≥дк≥в або обвинувачених Ї наданн¤ допомоги у пригадуванн≥ под≥й минулого. ѕоновленн¤ (актуал≥зац≥¤) сприйн¤того матер≥алу може характеризуватис¤ р≥зним ступенем труднощ≥в Ч в≥д Ђавтоматичногої вп≥знанн¤ предмет≥в до важкого пригадуванн¤ њх.

ћожлив≥сть актуал≥зац≥њ забутого у памТ¤т≥ допитуваного базуЇтьс¤ на збудженн≥ в≥дпов≥дних нервових звТ¤зк≥в або асоц≥ац≥й (за схож≥стю, сум≥жн≥стю або контрастом), а тому тактичн≥ прийоми, ¤к≥ спри¤ють актуал≥зац≥њ, повинн≥ ірунтуватис¤ саме на цьому.

ƒопитуваний може зробити за¤ву типу Ђ¤ вже н≥чого не памТ¤таюї, Ђбув пТ¤ний ≥ не памТ¤таю, що в≥дбувалос¤ї тощо. ѕри Ђпоб≥чн≥й в≥дмов≥ї в≥д показань допитуваний зазвичай вказуЇ на повне випад≥нн¤ з його памТ¤т≥ под≥й, що становл¤ть ≥нтерес, ≥ не докладаЇ зусиль дл¤ пригадуванн¤ Ђзабутогої. ¬становити, чи маЇ м≥сце Ђпоб≥чна в≥дмоваї в≥д показань або допитуваний д≥йсно забув обставини, ¤к≥ ц≥кавл¤ть органи розсл≥дуванн¤, сл≥дчому допомагаЇ анал≥з таких даних, ¤к час, що пройшов з моменту сприйн¤тт¤ окремих факт≥в, характер под≥њ, наступна д≥¤льн≥сть допитуваного, його стан у момент сприйн¤тт¤, ≥ндив≥дуальн≥ особливост≥ памТ¤т≥.

—истема тактичних прийом≥в, спр¤мована на актуал≥зац≥ю забутих матер≥ал≥в у памТ¤т≥ св≥дк≥в (потерп≥лих) або обвинувачених (п≥дозрюваних), може включати:

1) постановку нагадуючих запитань;
2) показ доказ≥в;
3) демонстрац≥ю ≥ншоњ матер≥ал≥зованоњ ≥нформац≥њ;
4) допит на м≥сц≥ под≥њ;
5) оголошенн¤ показань ≥нших ос≥б.

«апропонована система Ї найб≥льш типовою. ” процес≥ њњ використанн¤ ефективним може стати кожен ≥з зазначених прийом≥в або њх комплекс залежно в≥д психолог≥чних особливостей допитуваного ≥ своЇр≥дност≥ забутого матер≥алу. ћожлив≥сть реал≥зац≥њ окремих тактичних прийом≥в системи зумовлена ситуац≥Їю розсл≥дуванн¤, ¤ка складаЇтьс¤ до проведенн¤ допиту.

¬ажливим прийомом, спр¤мованим на актуал≥зац≥ю забутих обставин, Ї постановка допитуваному нагадуючих запитань, мета ¤ких пол¤гаЇ у нагадуванн≥ обставин, що спри¤Ї збудженню асоц≥ативних звТ¤зк≥в. ƒан≥ дл¤ нагадуючих запитань сл≥дчий одержуЇ з матер≥ал≥в крим≥нальноњ справи, показань ≥нших ос≥б, оперативно-розшукових в≥домостей.

ѕозитивний ефект у пригадуванн≥ забутого маЇ постановка запитань у хронолог≥чн≥й або лог≥чн≥й посл≥довност≥ про попередн≥, супров≥дн≥ та наступн≥ за под≥Їю злочину обставини.

“ак, в одному з будинк≥в була вчинена квартирна крад≥жка. ѕрипускалос¤, що злочинц≥ могли проникнути до квартири або шл¤хом п≥дбиранн¤ ключ≥в, або використовуючи ключ≥ в≥д даноњ квартири, ¤к≥ були загублен≥ господаркою р≥к тому. «а п≥дозрою у вчиненн≥ злочину були затриман≥ √., Ћ., ћ., ¤к≥ заперечували свою причетн≥сть до крад≥жки. ѕ≥д час розсл≥дуванн¤ була допитана молодша сестра одного з п≥дозрюваних ¬. ѕри њњ допит≥ сл≥дчий спробував зТ¤сувати чи не знаходив хто-небудь з њхньоњ с≥мТњ ключ≥. ” своњх показанн¤х ¬. пов≥домила, що одного разу вона знайшла два ключа, ¤к≥ пот≥м в≥ддала своЇму братов≥. ќднак час, коли вона знайшла ключ≥, ≥ день, коли в≥ддала њх братов≥, не памТ¤тала. —л≥дчий вир≥шив поставити њй так≥ дв≥ групи нагадуючих запитань: а) запитанн¤, ¤к≥ б спри¤ли пригадуванню часу знаходженн¤ ключ≥в: ¬ ¤кому м≥сц≥ були знайден≥ ключ≥? „ому ¬. була у цьому м≥сц≥?  уди вона пр¤мувала ≥ з ким?; б) запитанн¤, ¤к≥ б спри¤ли пригадуванню дн¤, коли ключ≥ були передан≥ братов≥: ƒе вона њх в≥ддала ≥ за ¤ких обставин? „им займалас¤ у той час? ѕостановка цих запитань дала змогу ¬. пригадати обставини, ¤к≥ мали важливе значенн¤ дл¤ подальшого розсл≥дуванн¤.

—истема тактичних прийом≥в, спр¤мована на актуал≥зац≥ю забутого, включаЇ й такий прийом, ¤к показ св≥дку або обвинуваченому речових або письмових доказ≥в. “ут процес пригадуванн¤ ірунтуЇтьс¤ не т≥льки на розумових асоц≥ац≥¤х, а й на безпосередн≥х зорових в≥дчутт¤х. ” процес≥ показу тих чи ≥нших доказ≥в допитуваний вп≥знаЇ предмет, сприйн¤тий ран≥ше, ≥ пригадуЇ обставини, повТ¤зан≥ з ним.

“актичним прийомом, ¤кий спри¤Ї актуал≥зац≥њ забутого, Ї демонстрац≥¤ допитуваному ≥ншоњ матер≥ал≥зованоњ ≥нформац≥њ з метою оживити у його памТ¤т≥ обставини баченоњ ним под≥њ. “ак, дл¤ актуал≥зац≥њ забутого можуть бути усп≥шно використан≥ р≥зн≥ фотозн≥мки, схеми, малюнки, макети, а також так≥ системи, ¤к Ђфотороботї, рисований портрет, альбом з типовими малюнками елемент≥в зовн≥шност≥ людини, альбоми зразк≥в р≥зних фасон≥в од¤гу, кольоров≥ репродукц≥њ вантажних ≥ легкових автомоб≥л≥в тощо. якщо допитуваний забув будь-¤ке пр≥звище, можна запропонувати йому ту чи ≥ншу дов≥дкову книгу (наприклад, телефонну), з тим щоб в≥н знайшов це або схоже пр≥звище (асоц≥ац≥њ за схож≥стю). ќтже, суть цього тактичного прийому пол¤гаЇ в демонстрац≥њ (показ≥) допитуваному аналога ран≥ше сприйн¤того предмета або окремих його ознак.

јктуал≥зац≥њ забутого може допомогти й такий тактичний прийом, ¤к допит на м≥сц≥ под≥њ. ѕсихолог≥чною п≥дставою його Ї повторне сприйн¤тт¤ допитуваним обстановки, в ¤к≥й в≥дбувавс¤ злочин. “аке сприйн¤тт¤ збуджуЇ асоц≥ативн≥ звТ¤зки ≥ стимулюЇ б≥льш повне в≥дтворенн¤ обставин, ¤к≥ ц≥кавл¤ть сл≥дчого. —л≥дча практика св≥дчить про ефективн≥сть використанн¤ допиту на м≥сц≥ под≥њ.

“ак, Ћ. була зівалтована групою юнак≥в за таких обставин. Ѕ≥л¤ к≥нотеатру до нењ п≥д≥йшли хлопц≥, ¤к≥ попросили њњ викликати з сус≥днього будинку њх знайому. Ћ. погодилас¤ њм допомогти.
 оли вони п≥д≥йшли до вказаного будинку, хлопц≥ схопили Ћ. за руки ≥ завели спочатку до п≥дТњзду, а пот≥м на горище будинку, де й зівалтували њњ. Ќа допит≥ Ћ. пов≥домила, що вона не памТ¤таЇ, де розташований цей будинок, в ¤к≥й б≥к в≥д к≥нотеатру вони п≥шли, до ¤кого п≥дТњзду заходили. —л≥дчий вир≥шив провести допит на м≥сц≥ под≥њ. ѕрибувши до к≥нотеатру, Ћ. згадала, ¤кою дорогою вони йшли, вп≥знала будинок та п≥дТњзд, до ¤кого вони заходили, ≥ нав≥ть пригадала, ¤к у розмов≥ івалт≥вники одного з≥ своЇњ компан≥њ називали Ђ–удийї. ѕоказанн¤ потерп≥лоњ спри¤ли визначенню м≥сц¤ под≥њ, встановленню злочинц≥в ≥ розкриттю злочину.

ƒо системи тактичних прийом≥в, ¤ка спри¤Ї актуал≥зац≥њ забутого, належить оголошенн¤ показань ≥нших ос≥б. ” процес≥ оголошенн¤ показань необх≥дно предТ¤вл¤ти не протокол у ц≥лому, а зачитувати фрагменти, що стосуютьс¤ т≥льки обставин, за ¤ких певний факт мав м≥сце. “ак, ¤кщо сл≥дчого ц≥кавить розмова конкретноњ особи, то св≥дку оголошуЇтьс¤ вит¤г з показань не про розмову, а про м≥сце зустр≥ч≥ та час, коли ц¤ розмова в≥дбулас¤.

І 7. ¬икритт¤ неправди в показанн¤х

ѕ≥д час допиту св≥дк≥в (потерп≥лих) або обвинувачених (п≥дозрюваних) в њхн≥х показанн¤х можливе виникненн¤ перекручень, ¤к≥ Ї насл≥дком св≥домоњ неправди. ѕопередженн¤, ви¤вленн¤ та усуненн¤ таких перекручень Ї важливим завданн¤м сл≥дчого при допит≥.

ѕрактичне значенн¤ мають запропонован≥ у крим≥нал≥стичн≥й л≥тератур≥ критер≥њ в≥дпов≥дност≥ показань допитуваного д≥йсност≥, ¤к≥ мають ор≥Їнтуючий характер. «окрема, так≥ критер≥њ включають:

1) компетентн≥сть допитуваного (коли характер його показань, його особливост≥ дозвол¤ють д≥йти висновку про те, що в≥н не здатний вигадати пов≥домлене);
2) його непо≥нформован≥сть (незнанн¤ допитуваним тих обставин, ¤к≥ мали бути в≥дом≥ та не могли бути забутими, ¤кщо його показанн¤ Ї в≥рними);
3) р≥вень мовленн¤ допитуваного (в≥дпов≥дн≥сть мовних особливостей показань його культурному р≥вню, профес≥йн≥й належност≥, лексичному запасу);
4) ун≥кальн≥сть показань (¤кщо пов≥домленн¤ маЇ свою ≥ндив≥дуальн≥сть, то б≥льш обірунтовано вважати його правдивим);
5) емоц≥йна насичен≥сть показань (правдив≥ показанн¤ мають пор≥вн¤но б≥льшу к≥льк≥сть суто особистих, емоц≥йних момент≥в, посилань ≥ вказ≥вок на переживанн¤);
6) критер≥й нев≥дпов≥дностей (сумл≥нний допитуваний описуЇ фрагменти ≥ детал≥ под≥њ, не завжди ≥ не в усьому узгоджуЇ њх м≥ж собою; допитуваний, ¤кий пов≥домл¤Ї неправду, робить спроби усунути нев≥дпов≥дност≥).


” крим≥нал≥стичн≥й теор≥њ зазначаЇтьс¤ необх≥дн≥сть спостереженн¤ в процес≥ допиту за повед≥нкою обвинуваченого або св≥дка та його психоф≥з≥олог≥чними реакц≥¤ми. ¬и¤вити неправду у показанн¤х таке спостереженн¤ не даЇ змоги, однак воно реЇструЇ зовн≥шн≥ про¤ви, ¤к≥ в≥дображають динам≥ку стану допитуваного п≥д час допиту, р≥зне реагуванн¤ на те чи ≥нше запитанн¤ або предТ¤влений доказ. ÷≥ зовн≥шн≥ про¤ви не мають доказового значенн¤, а виконують лише ор≥Їнтуючу функц≥ю.

” процес≥ попередньоњ оц≥нки показань можливо ви¤вленн¤ негативних обставин, ¤к≥ при допит≥ можуть виступати у двох формах:

а) в≥дсутност≥ у показанн¤х допитуваного даних, ¤к≥ повинн≥ мати м≥сце; б) на¤вност≥ у показанн¤х даних, ¤ких не повинно бути.
“ак, у раз≥ на¤вност≥ даних, ¤ких не повинно бути, негативн≥ обставини при допит≥ можуть про¤вл¤тис¤ у вигл¤д≥ обмовок та винноњ по≥нформованост≥ допитуваного. «наченн¤ негативних обставин у допит≥ пол¤гаЇ в тому, що вони виступають специф≥чними сигналами неправди у показанн¤х ≥ потребують використанн¤ в≥дпов≥дних тактичних прийом≥в.

¬и¤вленн¤ неправди у показанн¤х обвинувачених або св≥дк≥в передбачаЇ њх попереднЇ досл≥дженн¤ шл¤хом зiставленн¤ таких показань з р≥зними даними, ¤к≥ Ї у розпор¤дженн≥ сл≥дчого (з≥ставленн¤ окремих елемент≥в у показанн¤х допитуваних, з≥ставленн¤ з показанн¤ми ≥нших ос≥б тощо).

ѕов≥домленн¤ неправди св≥дками чи обвинуваченими Ч це вольовий ≥ св≥домий акт, спр¤мований на перекрученн¤ ≥стини. ќтже, дл¤ запоб≥ганн¤ ≥ встановленн¤ неправди сл≥дчий повинен знати њњ можлив≥ мотиви. «асобами усуненн¤ мотив≥в неправди при допит≥ Ї тактичн≥ прийоми, розроблен≥ на п≥дстав≥ методу переконанн¤. “аким чином неправда може бути в≥двернута на стад≥њ встановленн¤ психолог≥чного контакту з допитуваним. ¬икористанн¤ тактичних прийом≥в, спр¤мованих на встановленн¤ психолог≥чного контакту, спри¤Ї побудов≥ безконфл≥ктноњ ситуац≥њ допиту ≥ одержанню правдивих показань. ѕроте усунути мотиви неправди ≥ одержати обТЇктивн≥ показанн¤ за допомогою даноњ системи прийом≥в не завжди Ї можлив≥сть.

ѕобудова системи тактичних прийом≥в, спр¤мованоњ на викритт¤ неправди в показанн¤х допитуваного, передбачаЇ необх≥дн≥сть урахуванн¤ його процесуального становища та форми неправдивого пов≥домленн¤. ƒоречним буде вид≥ленн¤ шести п≥дсистем, характерних дл¤ допиту обвинуваченого (п≥дозрюваного), ¤к≥ мають таку спр¤мован≥сть:

1)викритт¤ неправди при повному запереченн≥ обвинуваченим своЇњ вини ≥ висуненн≥ ним своЇњ верс≥њ;
2)викритт¤ неправди у ситуац≥њ часткового визнанн¤ обвинуваченим своЇњ вини;
3)подоланн¤ замовчуванн¤ обвинуваченим факт≥в, ¤к≥ ≥нтересують органи розсл≥дуванн¤;
4)викритт¤ неправдивоњ за¤ви про ал≥б≥;
5)встановленн¤ обмови;
6)встановленн¤ самообмови.

 ожна з названих п≥дсистем включаЇ комплекс найб≥льш доц≥льних тактичних прийом≥в. Ќаприклад, п≥дсистема тактичних прийом≥в, спр¤мована на викритт¤ неправдивоњ за¤ви про ал≥б≥, передбачаЇ:

а) постановку детал≥зуючих запитань щодо перебуванн¤ допитуваного у вказаному м≥сц≥;
б) постановку контрольних запитань щодо факт≥в, точно встановлених у справ≥;
в) оголошенн¤ фрагмент≥в показань ос≥б, на ¤ких посилавс¤ обвинувачений (п≥дозрюваний), стосовно суперечностей, що виникли;
г) оголошенн¤ показань ос≥б, ¤к≥ спростовують за¤ву про ал≥б≥;
і) предТ¤вленн¤ доказ≥в, ¤к≥ п≥дтверджують перебуванн¤ допитуваного у м≥сц≥ вчиненн¤ злочину;
д) оголошенн¤ висновку експерта, результат≥в окремих сл≥дчих д≥й, ¤к≥ св≥дчать про можлив≥сть перебуванн¤ допитуваного на м≥сц≥ злочину.

–озгл¤немо функц≥ональне призначенн¤ ≥ ефективн≥сть окремих тактичних прийом≥в ц≥Їњ п≥дсистеми п≥д час њњ використанн¤.

“ак, при розсл≥дуванн≥ квартирноњ крад≥жки ¤к п≥дозрюваний був допитаний √., ¤кий мешкав у сус≥дньому будинку. Ќа допит≥ √. за¤вив, що в≥н н≥чого не знаЇ про вчинений злочин, бо тод≥, коли сталас¤ крад≥жка, в≥н перебував у спортивному табор≥ за м≥стом. “актика викритт¤ неправди була заснована на використанн≥ групи тактичних прийом≥в допиту. «окрема, сл≥дчий поставив детал≥зуюч≥ запитанн¤ щодо тих заход≥в, ¤к≥ проходили у табор≥ в той час, коли була вчинена крад≥жка (такими заходами були в≥дв≥дуванн¤ басейну та об≥д). ¬≥дносно в≥дв≥дуванн¤ басейну допитуваному були поставлен≥ так≥ запитанн¤: „и в≥дв≥дував √. басейн?  оли в≥н прийшов туди? „и орган≥зовано проходило плаванн¤? ’то керував спортсменами? « ким в≥н сп≥лкувавс¤? ѕро що вони розмовл¤ли? як довго в≥н там пробув? « ким в≥н п≥шов з басейну? ¬≥дносно об≥ду: „и ходив √. на об≥д? „и не було сп≥зненн¤ з приготуванн¤м њж≥? ўо було подано на об≥д? «а ¤ким столом в≥н сид≥в? ’то об≥дав з ним за одним столом? ѕро що вони говорили? ’то першим вийшов з-за столу? ѕ≥сл¤ ф≥ксац≥њ в≥дпов≥дей допитуваного сл≥дчий оголосив показанн¤  . ≥ —., на ¤ких посилавс¤ п≥дозрюваний √., ¤к ос≥б, що можуть п≥дтвердити його дан≥. ’оча у ц≥лому ц≥ показанн¤ п≥дтверджували факт присутност≥ √. ≥ в басейн≥, ≥ на об≥д≥, але в детал¤х њхн≥ показанн¤ мали ≥стотн≥ розб≥жност≥. —л≥дчим були оголошен≥ т≥ фрагменти показань, ¤к≥ суперечили показанн¤м √. ѕ≥дозрюваний по¤снив њх на¤вн≥сть тим, що Ђн≥хто не ставив на мет≥ запамТ¤товувати н≥кому не потр≥бн≥ др≥бниц≥ї.

Ќаступним тактичним прийомом, використаним у допит≥, було оголошенн¤ показань виховател¤ табору ¬., ¤кий шукав √. близько 12-њ години на територ≥њ табору в той день ≥ не м≥г знайти його, а зустр≥вс¤ з ним лише о 14-й годин≥.
—тановить ≥нтерес ≥ прийом, заснований на результатах огл¤ду м≥сц¤ под≥њ. “ак, попередньо у допитуваного було зТ¤совано, що в≥н н≥коли не заходив до квартири, де було вчинено злочин, а п≥сл¤ цього сл≥дчий пов≥домив йому про ви¤влен≥ в процес≥ огл¤ду м≥сц¤ под≥њ сл≥ди рук √., розТ¤снив њх значенн¤.
“аким чином, т≥льки використанн¤ всього комплексу тактичних прийом≥в п≥дсистеми спри¤ло спростуванню за¤ви про ал≥б≥ та одержанню правдивих показань про обставини вчиненого злочину.

І 8. ƒопит неповнол≥тн≥х

ѕ≥дготовка ≥ проведенн¤ допиту неповнол≥тн≥х зумовлен≥ в≥ковими особливост¤ми допитуваноњ особи. «нанн¤ цих особливостей маЇ велике значенн¤ дл¤ обранн¤ прийом≥в встановленн¤ психолог≥чного контакту, вибору режиму проведенн¤ допиту, зд≥йсненн¤ впливу на неповнол≥тнього, оц≥нки його св≥дчень.

Ќеповнол≥тн≥ Ч це особи, ¤к≥ не дос¤гли 18 рок≥в. ” психолог≥чн≥й л≥тератур≥ запропоновано ш≥сть в≥кових груп неповнол≥тн≥х:

1) дит¤ч≥й в≥к (до 1 року);
2) раннЇ дитинство (в≥д 1 до 3 рок≥в);
3) дошк≥льний в≥к (в≥д 3 до 7 рок≥в);
4) молодший шк≥льний в≥к (в≥д 7 до 11Ч12 рок≥в);
5) п≥дл≥тковий в≥к (в≥д 11 до 14Ч15 рок≥в);
6) старший шк≥льний в≥к (в≥д 14 до 18 рок≥в).

¬≥ков≥ особливост≥ Ч це сукупн≥сть взаЇмоповТ¤заних типових дл¤ даного в≥ку процес≥в, стан≥в ≥ властивостей, що ви¤вл¤ютьс¤ у повед≥нц≥ та вказують на загальну спр¤мован≥сть розвитку особи. ѕри розгл¤д≥ психолог≥чних особливостей неповнол≥тн≥х окремих в≥кових груп необх≥дно враховувати не т≥льки хронолог≥чний в≥к, а й загальн≥ ¤кост≥ культури ≥ товариства, до ¤кого вони належать, соц≥ально-економ≥чний стан, стать, ≥ндив≥дуально-типолог≥чн≥ ¤кост≥.

¬≥к, починаючи з ¤кого неповнол≥тн≥й може виступати на допит≥ ¤к св≥док або потерп≥лий, у крим≥нально-процесуальному законодавств≥ не визначений. ” п. 3 ст. 69  ѕ  лише вказано, що не можуть бути допитан≥ ¤к св≥дки особи, ¤к≥ зг≥дно з висновком судово-псих≥атричноњ чи судово-медичноњ експертизи через своњ ф≥зичн≥ або псих≥чн≥ вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значенн¤, ≥ давати показанн¤ про них. ’арактерн≥ дл¤ неповнол≥тн≥х особливост≥ псих≥ки не Ї псих≥чними чи ф≥зичними вадами, але вони, без сумн≥ву, впливають на процес формуванн¤ ≥ даванн¤ показань. ѕрактиц≥ розсл≥дуванн¤ злочин≥в в≥домо чимало приклад≥в, коли д≥ти в≥ком 3Ч5 рок≥в пов≥домл¤ли на допит≥ дан≥, ¤к≥ спри¤ли встановленню обТЇктивноњ ≥стини у справ≥. –азом з тим д≥тей рекомендуЇтьс¤ допитувати т≥льки у крайн≥х випадках, бо допит може негативно вплинути на њх псих≥ку.

ƒл¤ д≥тей дошк≥льноњ в≥ковоњ групи характерна км≥тлив≥сть, њх сприйн¤ттю притаманна детал≥зац≥¤. ѕри в≥дтворенн≥ под≥њ, що спостер≥галас¤, д≥ти можуть св≥дчити про факти, ¤ких не пом≥тили доросл≥. ” цьому в≥ц≥ д≥ти не мають достатньоњ здатност≥ до посл≥довного лог≥чного мисленн¤ ≥ можуть давати лише нескладн≥ в≥дпов≥д≥ на зрозум≥л≥ њм запитанн¤.

ƒл¤ д≥тей дошк≥льного ≥ молодшого шк≥льного в≥ку характерною Ї на¤вн≥сть п≥двищеного нав≥юванн¤ та схильн≥сть до фантазуванн¤. ÷≥ психолог≥чн≥ особливост≥ необх≥дно враховувати у процес≥ допиту ≥ при оц≥нц≥ показань неповнол≥тнього.

ѕ≥дл≥тковий в≥к Ч це перех≥дний етап в≥д дитинства до дорослост≥. ѕринципово нова в≥дм≥нна риса цього в≥ку Ч Ђпочутт¤ дорослост≥ї. ѕ≥дл≥ткам притаманн≥ ≥мпульсивн≥сть, швидка зм≥на настрою, негатив≥зм. ÷≥ ¤кост≥ можуть бути причиною в≥дмови в≥д сп≥лкуванн¤ з≥ сл≥дчим ≥ пов≥домленн¤ необх≥дноњ ≥нформац≥њ.

—тарший шк≥льний в≥к Ч завершальний етап переходу до дорослост≥. ” цей пер≥од визначаютьс¤ життЇв≥ ≥деали, зд≥йснюЇтьс¤ виб≥р профес≥йноњ спр¤мованост≥, встановлюЇтьс¤ мета ≥ сенс житт¤. ƒл¤ старшого шк≥льного в≥ку характерна схильн≥сть до референтноњ (авторитетноњ) групи чи референта (найб≥льш авторитетноњ особи).

якщо св≥дком Ї неповнол≥тн≥й, ¤кий не дос¤г 14 рок≥в, допит маЇ проводитис¤ у присутност≥ педагога. ѕрисутн≥сть педагога при допит≥ св≥дк≥в у в≥ц≥ в≥д 14 до 16 рок≥в не Ї обовТ¤зковою. ÷е питанн¤ у кожному випадку вир≥шуЇ сл≥дчий. ” раз≥ необх≥дност≥ при допит≥ неповнол≥тнього св≥дка можуть бути присутн≥ми л≥кар, батьки чи ≥нш≥ законн≥ його представники (ст. 168  ѕ ). «г≥дно з≥ ст. 438  ѕ  при допит≥ неповнол≥тнього обвинуваченого присутн≥сть педагога або л≥кар¤, батьк≥в чи ≥нших законних представник≥в винесена на розсуд сл≥дчого чи прокурора або може бути зд≥йснена за клопотанн¤м захисника.

¬ажливим питанн¤м п≥дготовки до допиту неповнол≥тнього Ї виб≥р м≥сц¤ ≥ обстановки допиту (вдома, у школ≥, в каб≥нет≥ сл≥дчого тощо), що маЇ спри¤ти встановленню психолог≥чного контакту ≥ одержанню необх≥дноњ ≥нформац≥њ. “реба заздалег≥дь п≥дготувати запитанн¤, ¤к≥ необх≥дно зТ¤сувати у неповнол≥тнього. ¬они мають бути простими, доступними дл¤ розум≥нн¤ допитуваного. ¬иконанн¤ такого завданн¤ забезпечуЇтьс¤ складанн¤м плану допиту.

” процес≥ допиту неповнол≥тнього сл≥дчому необх≥дно встановити з ним психолог≥чний контакт. ƒл¤ цього рекомендуЇтьс¤ провести бес≥ди на загальн≥ теми (спорт, навчанн¤, ≥гри, нов≥ ф≥льми, книжки та ≥н.), продемонструвати знанн¤ його потреб та ≥нтерес≥в. ѕри допит≥ неповнол≥тнього п≥дозрюваного або обвинуваченого сл≥дчий повинен триматись спок≥йно, доброзичливо, але й достатньо твердо. “ака манера повед≥нки спри¤Ї встановленню необх≥дного контакту з п≥дл≥тком, налаштовуЇ його на в≥дверту бес≥ду.

Ќеповнол≥тньому допитуваному сл≥д допомогти у формуванн≥ правдивих показань. —л≥дчий не повинен використовувати постановку запитань, що мають елементи нав≥юванн¤ (нав≥дн≥ питанн¤). ƒуже обережно сл≥д застосовувати оголошенн¤ показань ≥нших ос≥б. ѕостановка нав≥дних питань нер≥дко Ї причиною виникненн¤ добросов≥сних помилок у показанн¤х. Ќеправдив≥ ж показанн¤ неповнол≥тнього можуть бути насл≥дком помилкового розум≥нн¤ Ђгеройстваї, Ђтовариськост≥ї.

—пециф≥чними тактичними прийомами, що можуть застосовуватис¤ при допитах неповнол≥тн≥х, Ї: розТ¤сненн¤ важливост≥ пов≥домленн¤ правдивих показань; демонстрац≥¤ по≥нформованост≥ про обставини житт¤ допитуваного, його потреби, ≥нтереси; розТ¤сненн¤ сутност≥ та значенн¤ предТ¤влених ≥ оголошених матер≥ал≥в; розТ¤сненн¤ неправильно зайн¤тоњ позиц≥њ.

І 9. “актика очноњ ставки. ѕерехресний допит

” крим≥нальному судочинств≥ очна ставка в≥дома ¤к ефективний спос≥б перев≥рки ≥ одержанн¤ нових доказ≥в. ” Ђ–уськ≥й правд≥ї (’≤Ч’≤≤ ст.) вже заф≥ксовано правовий ≥нститут Ђзв≥дї, ¤кий був прообразом очноњ ставки.

„инне крим≥нально-процесуальне законодавство (статт≥ 172, 173, 304  ѕ ) регламентуЇ пор¤док проведенн¤ очноњ ставки, розкриваЇ њњ ознаки.

ќчна ставка Ч це сл≥дча (судова) д≥¤, ¤ка передбачаЇ одночасний допит ран≥ше допитаних ос≥б про обставини, щодо ¤ких були дан≥ ≥стотно суперечлив≥ показанн¤.

ќчна ставка може бути проведена м≥ж двома допитаними ран≥ше св≥дками, св≥дком ≥ обвинуваченим або п≥дозрюваним, м≥ж двома обвинуваченими чи п≥дозрюваними. ќчна ставка може бути проведена також у суд≥. √оловн≥ характеристики очноњ ставки так≥:

1) Їдн≥сть предмета (особи допитуютьс¤ за одних обставин);
2) Їдн≥сть обТЇкта (очна ставка ¤вл¤Ї собою процес безперервного пор≥вн¤нн¤ показань двох одночасно допитуваних ос≥б);
3) Їдн≥сть часу (допит двох ос≥б зд≥йснюЇтьс¤ у њх присутност≥ прот¤гом сл≥дчоњ д≥њ);
4) Їдн≥сть м≥сц¤ (особи допитуютьс¤ в одному м≥сц≥);
5) допитуван≥ повинн≥ бути поставлен≥ у р≥вн≥ умови сприйн¤тт¤ запитань сл≥дчого ≥ показань один одного;
6) Їдн≥сть документуванн¤ (процедура очноњ ставки ф≥ксуЇтьс¤ в одному протокол≥ сл≥дчоњ д≥њ).

ѕ≥дготовка до очноњ ставки передбачаЇ вир≥шенн¤ таких питань: м≥ж ¤кими особами вона буде проведена; ¤к≥ запитанн¤ сл≥д поставити; ¤к≥ суперечност≥ необх≥дно усунути та ¤ким шл¤хом; ¤к≥ взаЇмов≥дносини м≥ж допитуваними мають м≥сце; ¤ка чергов≥сть допиту ос≥б на очн≥й ставц≥ буде ефективною; ¤к≥ тактичн≥ прийоми доц≥льно застосувати.

—утн≥сть очноњ ставки пол¤гаЇ в тому, що сл≥дчий по черз≥ пропонуЇ кожному з допитуваних дати показанн¤ про обставини, в ¤ких ви¤влено ≥стотн≥ суперечност≥. ѕ≥д час очноњ ставки допитуваним може бути дозволено ставити запитанн¤ один одному, але сл≥дчому треба пильно контролювати цей процес.

ѕроведенн¤ очноњ ставки передбачаЇ Ђефект присутност≥ї, коли обвинуваченому треба давати показанн¤ у присутност≥ особи, ¤ка знаЇ д≥йсн≥ обставини под≥њ, що в≥дбулас¤. ƒопитуван≥ впливають один на одного своњм авторитетом, вольовими ¤кост¤ми, життЇвим досв≥дом. ќднак такий вплив може бути й негативним, коли авторитет недобросов≥сного учасника (¤кий може мати злочинний характер) впливаЇ на добросов≥сного. —кладн≥ психолог≥чн≥ стосунки можуть виникати при очн≥й ставц≥ потерп≥лого ≥ обвинуваченого. якщо Ї симптоми нест≥йкост≥ потерп≥лого, очну ставку проводити не сл≥д.

“актика очноњ ставки маЇ певну специф≥ку, ¤ка повТ¤зана з розширеним складом њњ учасник≥в; ускладненим ≥нформац≥йним обм≥ном; сильним психолог≥чним впливом учасник≥в очноњ ставки один на одного; зниженн¤м р≥вн¤ прогнозу сл≥дчого; можлив≥стю зм≥ни показань; п≥двищеним ступенем тактичного ризику.

ѕерехресний допит - Ї специф≥чним видом судового допиту. ” судовому зас≥данн≥ правом ставити запитанн¤ над≥лен≥ судд¤, прокурор, захисник, експерти, цив≥льний позивач, цив≥льний в≥дпов≥дач та њхн≥ представники, а також п≥дсудн≥ та потерп≥л≥. ƒопит Ї перехресним т≥льки тод≥, коли до нього включаютьс¤ р≥вноправн≥ учасники крим≥нально-процесуальноњ д≥¤льност≥.  ожний учасник судового розгл¤ду маЇ право ставити допитуваному додатков≥ запитанн¤ дл¤ зТ¤суванн¤ чи доповненн¤ в≥дпов≥дей, ¤к≥ були надан≥ на запитанн¤ ≥нших ос≥б.

Ќа перехресному допит≥ можуть бути допитан≥ ус≥ учасники процесу (п≥дсудн≥, св≥дки, потерп≥л≥, цив≥льн≥ позивач≥ та цив≥льн≥ в≥дпов≥дач≥, а також експерти), ¤к≥ допитуютьс¤ у судовому зас≥данн≥. “акий допит справл¤Ї сильний вплив на псих≥ку допитуваного. ¬≥н передбачаЇ одночасний допит к≥лькома учасниками процесу одн≥Їњ особи в≥дносно одних й тих самих обставин. ќсоблива роль у перехресному допит≥ належить суду, ¤кий повинен виконувати регул¤тивну функц≥ю.

ѕерехресний допит зб≥льшуЇ небезпеку виникненн¤ нав≥юванн¤. ÷е повТ¤зано з постановкою однотипних запитань, повторюванн¤м однакових запитань к≥лька раз≥в, р≥зною тактикою допитуючих.

І 10. ‘≥ксац≥¤ результат≥в допиту

¬ажливе значенн¤ дл¤ розсл≥дуванн¤ маЇ правильна ф≥ксац≥¤ результат≥в допиту в протокол≥, де повинн≥ бути повно ≥ обТЇктивно в≥дображен≥ пов≥домлен≥ допитуваним дан≥. –екомендуютьс¤ три методи одержанн¤ показань: в≥льна розпов≥дь, запитанн¤ Ч в≥дпов≥дь ≥ поЇднанн¤ першого ≥ другого метод≥в. ÷е в≥дбиваЇтьс¤ й у протокол≥ допиту. ѕоложенн¤, що гарантують найб≥льш правильну ≥ точну ф≥ксац≥ю показань, звод¤тьс¤ до такого:

1) показанн¤ записують в≥д першоњ особи ≥ по можливост≥ досл≥вно;
2) поставлен≥ запитанн¤ та в≥дпов≥д≥ на них у раз≥ необх≥дност≥ записуютьс¤ досл≥вно; 3) на проханн¤ допитуваного йому надаЇтьс¤ можлив≥сть власноручно викласти показанн¤, про що в протокол≥ сл≥дчий робить в≥дм≥тку;
4) протокол не може бути стил≥зованим, а повинен точно ф≥ксувати вирази, ¤к≥ вживаЇ допитуваний;
5) протокол п≥дписують допитуваний, сл≥дчий та ≥нш≥ особи, присутн≥ на допит≥.

ѕротокол допиту повинен м≥стити:

1) в≥дм≥тку про попередженн¤ допитуваного (св≥дка) про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть за в≥дмову в≥д даванн¤ показань ≥ за даванн¤ св≥домо неправдивих показань, що п≥дтверджуЇтьс¤ його п≥дписом;
2) в≥дм≥тку про розТ¤сненн¤ допитуваному св≥доцького ≥мун≥тету;
3) в≥дм≥тку про розТ¤сненн¤ допитуваному у вчиненн≥ ¤кого злочину його п≥дозрюють та про його право на захист;
4) за¤ву обвинуваченого про те, чи визнаЇ в≥н себе винним; 5) в≥домост≥ про перекладача, експерта, захисника, педагога, батьк≥в або законних представник≥в неповнол≥тнього.

” процес≥ допиту св≥док або обвинувачений може виконати за власним бажанн¤м чи за пропозиц≥Їю сл≥дчого схеми, кресленн¤, малюнки, плани, що по¤снюють його показанн¤. ¬они повинн≥ бути засв≥дчен≥ п≥дписами допитуваного ≥ сл≥дчого.

—пособом ф≥ксац≥њ допиту може бути звуко- ≥ в≥деозапис. «г≥дно з  ѕ  такий запис проводитьс¤ п≥сл¤ попереднього пов≥домленн¤ вс≥х учасник≥в сл≥дчоњ д≥њ (статт≥ 85¹, 85²). ƒоц≥льно застосовувати його у випадках складних допит≥в або ж таких, що супроводжуютьс¤ визнанн¤м обвинуваченим своЇњ вини, або дл¤ ф≥ксац≥њ показань потерп≥лого, ¤кий перебуваЇ у хворобливому стан≥ тощо. ѕаралельно з≥ звуко- ≥ в≥деозаписом сл≥дчий веде протокол.

«ћ≤—“


---