ѕон¤тт¤ "дипломатичний протокол" бере св≥й початок в≥д ¬≥денського
конгресу 1815 року, ¤кий, виход¤чи з засад лег≥тимност≥, прийн¤в ц≥лу низку надзвичайно важливих
р≥шень щодо встановленн¤ в ™вроп≥ нового пор¤дку, порушеного французькою революц≥Їю та наполеон≥вськими
в≥йнами. ” зас≥данн¤х онгресу брала участь велика к≥льк≥сть гостей: видатн≥ пол≥тичн≥ д≥¤ч≥,
представники аристократ≥њ та генерал≥тету, дипломати найвищих ранг≥в. ўоб уникнути непорозум≥нь
щодо м≥сц¤ ≥ першост≥ тих чи ≥нших ос≥б, було встановлено Їдиний пор¤док першост≥, ¤кий, на
в≥дм≥ну в≥д попереднього, базувавс¤ здеб≥льшого на засадах звичаЇвост≥ ≥ був оформлений у
вигл¤д≥ протоколу. « того часу в дипломат≥ю ≥ вв≥йшов терм≥н "дипломатичний протокол".
1.1. —уть та ≥сторичн≥ етапи становленн¤ дипломатичного протоколу
ƒипломатичний протокол Ї нев≥дТЇмною складовою частиною дипломат≥њ, њњ пол≥тичним ≥нструментом, формою, ¤кою супроводжуЇтьс¤ будь-¤ка зовн≥шньопол≥тична акц≥¤ (акт, зах≥д) держави та ¤коњ дотримуютьс¤ њњ представництва чи представники. ƒипломат≥¤ маЇ надзвичайно довгу ≥стор≥ю, бо зТ¤вилас¤ практично з виникненн¤м родового сусп≥льства, першого обм≥ну продуктами, а також перших проблем, повТ¤заних з територ≥¤ми дл¤ полюванн¤, землеробства, рибальства та њхн≥ми межами, суперечками ≥ конфл≥ктами, що виникали навколо них. ”же перв≥сн≥ люди д≥йшли висновку, що розб≥жност≥ краще вир≥шувати за допомогою домовленостей, бо вир≥шенн¤ њх силою часто викликало озлобленн¤ суперника ≥ призводило до нових конфл≥кт≥в. “ак зТ¤вилис¤ зародки перв≥сноњ, прим≥тивноњ дипломат≥њ, що базувалис¤ на засадах здорового глузду, а у рол≥ дипломат≥в виступали старш≥ члени общини, до голосу ¤ких прислухалис¤.
« подальшим розвитком сусп≥льства, продуктивних сил, громадського мисленн¤ та перв≥сних юридичних норм розвивалас¤ ≥ дипломат≥¤. ƒо нас д≥йшли в≥домост≥ про те, що ще у XV ст. до н. е. в ™гипт≥ укладалис¤ м≥жнародн≥ договори за правилами, ¤к≥ нагадують нин≥шнЇ дипломатичне мистецтво. “ак, у XII ст. до н. е. ™гипет уклав в≥йськову угоду з хетами, за умовами ¤коњ передбачалос¤ наданн¤ допомоги одне одному, в тому числ≥ й у боротьб≥ з внутр≥шн≥ми ворогами. “ака статт¤, до реч≥, й у нин≥шн≥х договорах про взаЇмодопомогу Ч величезна р≥дк≥сть.
¬исокорозвинена дипломат≥¤ у III тис. до н. е. ≥снувала в ≤нд≥њ. «ародки м≥жнародного права ≥ дипломат≥њ ¤к мистецтва ірунтувалис¤ там на "законах ћану". ¬же тод≥ йшлос¤ про профес≥йн≥ ¤кост≥ дипломат≥в, методи запоб≥ганн¤ воЇн, що опиралис¤ на розп≥знаванн¤ план≥в ≥ноземноњ держави, тобто на розв≥дувальн≥ дан≥.
ѕерш≥ договори про мирне вир≥шенн¤ сп≥рних питань ≥ про ненапад один на одного в≥дом≥ в ≥стор≥њ итаю.
¬о≥стину правдив≥ слова з б≥бл≥йноњ ниги ≈клез≥аста, що немаЇ н≥чого нового п≥д сонцем Ч "воно вже було в≥д в≥к≥в, що були перед нами".
ѕроте, вплив ц≥Їњ перв≥сноњ дипломат≥њ ™гипту та стародавнього —ходу на подальший њњ розвиток був незначним через њхню в≥д≥рван≥сть в≥д решти св≥ту, а ось дипломат≥¤ √рец≥њ, –иму, ¬≥зант≥њ залишила пом≥тний сл≥д. ƒержави ц≥Їњ епохи п≥дтримували м≥ж собою активн≥ контакти, вели торг≥влю, змагалис¤ за нов≥ територ≥њ та ринки збуту. √рецька дипломат≥¤ того часу мала скор≥ше в≥дкритий, публ≥чний характер, ¤ка базувалас¤ на засадах "проксен≥њ", тобто гостинност≥, спр¤мовувалась на боротьбу за розширенн¤ територ≥й, за зб≥льшенн¤ к≥лькост≥ раб≥в, за ринки збуту. ќбман та п≥дступн≥сть характерн≥ дл¤ дипломат≥њ —тародавнього –иму, ¤кий, окр≥м цього, вз¤в на озброЇнн¤ використанн¤ сили проти слабшого, метод розпалюванн¤ чвар м≥ж сус≥дами, а принцип "розд≥л¤й та владарюй" став основним принципом римськоњ дипломат≥њ. ќбман у дипломат≥њ –иму став нормою, а вигода, без огл¤ду на ≥нших, Ч головним кредо. Ќав≥ть основоположний принцип м≥жнародного права "Pacta sunt servanda" використовувавс¤ римською дипломат≥Їю т≥льки так, щоб договори, ¤к≥ ним укладалис¤, були виг≥дн≥ лише –иму й ослаблювали його партнер≥в.
«д≥йснювали ц≥ дипломатичн≥ м≥с≥њ так зван≥ посольства, ¤к≥ орган≥зовувалис¤ при потреб≥, а до њхнього складу, ¤к правило, входили один, два або к≥лька посл≥в ≥ почет Ч писар≥, перекладач≥, д≥ловоди, слуги та чел¤дь. ѕ≥сл¤ занепаду –имськоњ ≥мпер≥њ настала епоха великого переселенн¤ племен та народ≥в. «анепад ≥ роздробленн¤ держав, початки феодального пануванн¤ не спри¤ли розвитков≥ м≥жнародних в≥дносин ≥ обмежували дипломатичну д≥¤льн≥сть. “ому дипломат≥¤ гун≥в ≥ держави арла ¬еликого була надзвичайно прим≥тивною пор≥вн¤но з дипломат≥Їю попередн≥х епох, зд≥йснювалас¤ час в≥д часу ≥ була дуже небезпечним ремеслом, бо посли часто ставали жертвами свав≥лл¤ тих, до кого вони посилалис¤, або звичайних банд розб≥йник≥в. —аме тому в середньов≥чн≥й ¬енец≥њ та ‘лоренц≥њ посади посл≥в були примусовими, ≥ за в≥дмову в≥д них карали штрафами або позбавленн¤м громад¤нства.
÷≥кавим пер≥одом у розвитку дипломат≥њ була ≥стор≥¤ ¬≥зант≥њ (39Ч1453), ¤ка, на жаль, передала чимало негативного з досв≥ду грецькоњ та римськоњ дипломат≥њ у спадок ≥тал≥йським м≥стам-державам Ч ¬енец≥њ, √енуњ, ћ≥лану, ‘лоренц≥њ, а також ћосков≥њ, а саме Ч хитр≥сть, обман, недов≥ру, використанн¤ сили проти слабшого партнера. —аме у в≥зант≥йськ≥й практиц≥ застосовувавс¤ надм≥ру урочистий дипломатичний церемон≥ал, щоб переконати сус≥д≥в у багатств≥ ≥ могутност≥ ≥мпер≥њ. “ут вперше було використано в≥рч≥ грамоти, ¤к≥ писались на пергамент≥ вишуканим стилем кольоровим чорнилом. «асади в≥зант≥йськоњ дипломат≥њ спр¤мовувалис¤ на те, щоб показати ≥ноземц¤м велич та могутн≥сть ≥мператора, вс≥Їњ ≥мпер≥њ, њњ непереможн≥сть перед будь-¤кими ворогами.
—л≥д в≥дзначити, що в≥зант≥йська дипломат≥¤ справл¤ла на той час великий вплив на дипломат≥ю ¬енец≥њ, ‘лоренц≥њ, ¬еликого н¤з≥вства ћосковського, “уреччини, а засади њњ протоколу, оформленого у вигл¤д≥ правил "ѕро церемон≥ал в≥зант≥йського двору", л¤гли в основу нового дипломатичного протоколу, ¤кий почав формуватис¤ на початку XIX стол≥тт¤ [37, с. 13Ч14].
ƒо ≥сторичного пер≥оду ¬≥зант≥йськоњ ≥мпер≥њ належать ≥ початки дипломатичних контакт≥в ињвськоњ –ус≥. ѕершим в≥домим в ≥стор≥њ кн¤жоњ ”крањни дипломатичним в≥зитом можна вважати в≥зит кињвського кн¤з¤ и¤ до столиц≥ ¬≥зант≥њ Ч ÷аргорода Ч у 527 роц≥, ¤кий припадаЇ на часи активного переходу словТ¤н на Ѕалкани, тобто на часи правл≥нн¤ ёстин≥ана [«ќ, с. 134].
ƒо першоњ половини IX ст. належать в≥домост≥ про сп≥льне посольство ¬≥зант≥њ та –ус≥ до ‘ранкськоњ держави Ч ≤ніельгейму Ч в 838Ч839 роках, коли там на престол≥ перебував ≥мператор Ћюдов≥к Ѕлагочестивий. ћ≥с≥¤ цього сп≥льного посольства, окр≥м п≥дтвердженн¤ нам≥р≥в "дружн≥х стосунк≥в", пересл≥дувала головну мету Ч орган≥зувати христи¤нськ≥ народи на боротьбу проти јрабського хал≥фату [16, с. 9].
« другоњ половини цього ж стол≥тт¤ до нас д≥йшли в≥домост≥ про дипломатичну делегац≥ю до ÷аргорода дл¤ п≥дписанн¤ у 860 роц≥, п≥сл¤ усп≥шного походу русич≥в на ¬≥зант≥ю, першого в≥домого в наш≥й ≥стор≥њ договору "миру ≥ любов≥" з ¬≥зант≥Їю, ¤кий став своЇр≥дним дипломатичним визнанн¤м ињвськоњ –ус≥, встановлював м≥ж цими державами мирн≥ в≥дносини, передбачав допуск на –усь христи¤нськоњ м≥с≥њ, хрещенн¤ частини русич≥в, а також в≥йськову допомогу ¬≥зант≥њ з боку –ус≥, ознаменував њњ вих≥д на широку св≥тову арену [«ќ, с. 166].
”продовж X ст. ињвська –усь уклала к≥лька нових договор≥в з ¬≥зант≥Їю (907, 911, 944, 971 роки), ¤к≥ базувалис¤ на традиц≥йних засадах того часу "миру ≥ любов≥", визначали статус руських посольських та торгових м≥с≥й, передбачали виплату ≥мпер≥Їю данини –ус≥. ќсобливе м≥сце серед них займаЇ догов≥р 911 року, ¤кий засв≥дчуЇ, що вже на той час ињвська –усь розпочала освоЇнн¤ вершин тод≥шньоњ дипломати Ч п≥дготовку письмових двосторонн≥х м≥ждержавних угод (договор≥в), ¤к≥ охоплювали пол≥тичн≥, економ≥чн≥ (торгов≥), в≥йськов≥ та юридичн≥ питанн¤. ƒогов≥р 911 року, кр≥м загальних, включав також так званий р¤д, тобто конкретн≥ статт≥, ¤к≥ присв¤чувались конкретним торговельним, в≥йськово-союзним, юридичним та ≥ншим питанн¤м. –обота над п≥дготовкою цього договору в≥дбувалась у онстантинопол≥ (÷аргород≥). « в≥зант≥йськоњ сторони переговори в≥в сам ≥мператор Ћев VI, а ињвське посольство у ¬≥зант≥њ "приймали зг≥дно з установленими правилами, ¤к≥ поширювалис¤ тод≥ й на ≥нш≥ закордонн≥ м≥с≥њ" [25, с. 5].
—вою роль в≥д≥грали письмовий догов≥р 944 року про в≥йськовий союз ¬≥зант≥њ та ињвськоњ –ус≥; догов≥р 971 року, за ¤ким сторони п≥дтверджували свою в≥рн≥сть договорам 911 та 944 рок≥в, а кн¤зь —в¤тослав зобовТ¤зувавс¤ не нападати на в≥зант≥йськ≥ волод≥нн¤: "яко николи же помышлю на страну вашю, ни собираю вой, ни ¤зика иного приведу на страну вашю и елико есть подь властью гречьскою, ни на власть корсуньскую и елико есть городовь ихь, ни на страну болгарську. ƒа аще инь кто помыслить на страну вашю, да и азь буду противень и борюс¤ с нимь" [30, с. 167].
”продовж X ст. ињвська –усь стаб≥л≥зувала своњ в≥дносини з ¬≥зант≥Їю, ’азар≥Їю, Ѕолгар≥Їю, з угорц¤ми, печен≥гами, вар¤гами (в≥к≥нгами), встановила мирн≥ в≥дносини з √ерман≥Їю. ƒоговори, що укладалис¤ в той час, ф≥ксувались у в≥дпов≥дних грамотах, ориг≥нали ¤ких готувалис¤ обома сторонами р≥дною мовою, а коп≥њ Ч мовою ≥ншоњ сторони; в≥дбувавс¤ обм≥н ориг≥налами ≥ коп≥¤ми, а процедура њхнього п≥дписанн¤ та кл¤твенного п≥дтвердженн¤ св≥дчила про виробленн¤ досить ч≥ткоњ дипломатичноњ системи. ƒипломатичн≥ договори IXЧX ст. були ¤скравим св≥дченн¤м того, що на великих просторах —х≥дноњ ™вропи постала могутн¤, осв≥чена, а разом з тим ≥ м≥л≥таризована держава Ч ињвська –усь, до ¤коњ ставилис¤ ≥з застереженн¤ми, але њњ поважали; ¤ку поза оч≥ називали "варварською", але шукали з нею дипломатичних ≥ в≥йськових контакт≥в.
Ќа новий р≥вень вийшла дипломат≥¤ в часи розкв≥ту ињвськоњ –ус≥ за правл≥нн¤ ¬олодимира ¬еликого, меж≥ держави ¤кого поширювалис¤ до ѕольщ≥, ”горщини, „ех≥њ, √ерман≥њ Ч на «аход≥ ≥ до ¬олзьких Ѕолгар Ч на —ход≥, ¤ка була т≥сно повТ¤зана торговельними, дипломатичними ≥ в≥йськовими контактами з ус≥м культурним св≥том т≥Їњ доби [«ќ, с. 6]. Ќа пер≥од кн¤зюванн¤ ¬олодимира ¬еликого припадаЇ актив≥зац≥¤ дипломатичних в≥дносин з ¬≥зант≥Їю та –имом, повТ¤зана з проблемою хрещенн¤ –уси-”крањни.
ћ≥жнародн≥ договори та союзи ињвськоњ –ус≥ дуже часто п≥дкр≥плювалис¤ династичними звТ¤зками. ћ≥ждина- стичн≥ шлюби руських кн¤з≥в беруть св≥й початок в≥д ¬олодимира ¬еликого, ¤кий вперше одруживс¤ з чеською кн¤з≥вною, ≥ ф≥ксуютьс¤ впродовж одинадц¤ти покол≥нь, аж до правнук≥в корол¤ ƒанила √алицького, що охоплюЇ майже чотири з половиною стол≥тт¤, а загальний список цих шлюб≥в перевищуЇ 100.
“ак, ¬олодимир ¬еликий був також одружений ≥з сестрою в≥зант≥йського ≥мператора јнною, його старший син —в¤тополк Ч з дочкою польського корол¤ Ѕолеслава ’ороброго, ярослав Ч з дочкою корол¤ Ўвец≥њ ќлафа Ч ≤ні≥іердою, дочка ѕермислава була дружиною корол¤ ”горщини Ћасло Ћисого, друга Ч чеського корол¤ Ѕолеслава –удого, трет¤ Ч ћар≥¤ ƒоброн≥га Ч корол¤ ѕольщ≥ азимира ќбновител¤ [19, с. 34Ч35; 24, с. 112Ч113].
÷ю практику продовжували ≥ наступн≥ кињвськ≥ кн¤з≥, родичаючиьсь ≥з дворами «ах≥дноњ ™вропи та —кандинав≥њ. Ќайб≥льше в≥домостей залишилос¤ про шлюб дочки великого кн¤з¤ ињвського ярослава ћудрого јнни з французьким королем √енр≥хом ≤ апетом, а п≥сл¤ його смерт≥ Ч з графом –аулем II ѕереном де рен≥ ≥ де ¬алуа, пр¤мим нащадком ≥мператора —в¤щенноњ –имськоњ ≥мпер≥њ арла ¬еликого. јнна, завд¤ки своњй осв≥ченост≥ та природн≥й мудрост≥, стала видатною постаттю тод≥шньоњ пол≥тичноњ сцени ™вропи. Ќа багатьох актах т≥Їњ епохи збереглис¤ њњ п≥дписи ¤к кирилицею, так ≥ латиною, серед "хрестик≥в" видатних васал≥в «ах≥дноњ ™вропи, ¤к≥ здеб≥льшого були неписьменними.
ƒинастичн≥ шлюби кињвських кн¤з≥в були ¤скравим св≥дченн¤м пол≥тичноњ ≥, певною м≥рою, культурноњ ор≥Їнтац≥њ ињвськоњ –ус≥ т≥Їњ епохи. « 35 "м≥жнародних" шлюб≥в кињвських кн¤з≥в XI ст. 8 припадають на √ерман≥ю, 7 Ч на ѕольщу, 6 Ч на ”горщину, 5 Ч на —кандинав≥ю та јнгл≥ю, 2 Ч на ‘ранц≥ю, 3 Ч на половецьких кн¤з≥вен, 1 шлюб було укладено з в≥зант≥йською принцесою, 3 Ч з представниками в≥зант≥йськоњ аристократ≥њ [24, с. 120; 32, с. 15Ч16, 94, 487Ч488].
¬арто п≥дкреслити, що јнна ярославна, ¤к ≥ б≥льш≥сть королев украњнського походженн¤, несла з собою у зам≥жж¤ не т≥льки щедр≥ посаги багатоњ ¬≥тчизни, але ≥ високу христи¤нську мораль та незр≥вн¤нно вищу, н≥ж у тогочасн≥й ™вроп≥, культуру.
—мертельного удару роздроблен≥й ињвськ≥й –ус≥ завдала татаро-монгольська навала, що призвела до перетворенн¤ ињвськоњ держави на пров≥нц≥ю, ¤ка викликала загарбницьк≥ ≥нтереси сильн≥ших та нахабн≥ших сус≥д≥в. —плеском пол≥тичноњ та дипломатичноњ активност≥ наступник≥в ињвськоњ –ус≥ було кн¤зюванн¤ –омана (1199Ч1205) та ƒанила (1205Ч1264) у √алицько-¬олинському кн¤з≥вств≥. н¤зь, а згодом король ƒанило, змушений визнати себе "мирником" Ч союзником та васалом «олотоњ ќрди, в≥в активну й обережну пол≥тику ≥з «ах≥дною ™вропою (а особливо з≥ своњми сус≥дами Ч ѕольщею, ”горщиною, Ћитвою, јвстр≥Їю), намагавс¤ заручитис¤ п≥дтримкою папського престолу, спод≥ваючись на хрестовий пох≥д проти татаро-монгол≥в та противагу ¬олодимиро-—уздальським кн¤з¤м, ¤к≥, безогл¤дно ор≥Їнтуючись на —х≥д, визнали владу татаро-монгол≥в ≥ на стол≥тт¤ в≥ддали себе п≥д њхнЇ владарюванн¤.
” добу ињвськоњ –ус≥ та √алицько-¬олинського кн¤з≥вства дипломат≥¤ набула свого розкв≥ту та впор¤дкуванн¤. ƒл¤ веденн¤ дипломатичних переговор≥в до чужоземних володар≥в висилалис¤ спец≥альн≥ посольства, ¤к≥ ≥нколи очолювали сам≥ кн¤з≥. ƒл¤ зд≥йсненн¤ дипломатичних м≥с≥й активно використовували бо¤р, купц≥в, духовних ос≥б. ƒл¤ посольств в≥д ≥ноземних двор≥в влаштовувались урочист≥ прийоми в кн¤жому иЇв≥ або в столиц¤х галицько-волин- ських кн¤з≥в Ч ¬олодимир≥ та √алич≥. ƒл¤ них виступали сп≥ваки та музиканти, проводилис¤ лицарськ≥ турн≥ри. «а час≥в ƒанила √алицького в дипломат≥њ панувала властива зах≥дним корол≥вським дворам латинська мова.
≤стор≥¤ зберегла ≥мена к≥лькох кињвських дипломат≥в доби ¬олодимира ¬еликого та ярослава ћудрого Ч бо¤рина ƒобрин≥ та його сина ост¤нтина ѕут¤ти, воЇводи ¬ишати, бо¤рина ≤вана “вориловича. ѕри кињвському двор≥ також перебували ≥ноземн≥ посли, найв≥дом≥шими з ¤ких були Їпископ јдальберт (1007), посли французького корол¤ √енр≥ха ≤ √отьЇ з ћо ≥ –оже з Ўальону (1049), папський легат ѕол¤но де арп≥н≥ (1246), посол французького корол¤ Ћю- дов≥ка IX ¬≥ль¤м –убрукв≥с (1252) та ≥нш≥. ѕосли вже тод≥ користувалис¤ значними прив≥ле¤ми: був розроблений спец≥альний, довол≥ складний церемон≥ал прийманн¤ посл≥в, особа ≥ майно ¤ких вважалис¤ недоторканними [19, с. 36Ч37; 20, с. 27].
« середини XIV ст. украњнськ≥ земл≥, роздроблен≥ та ослаблен≥ золотоординським ≥гом, стали обТЇктом експанс≥њ й опинилис¤ п≥д пануванн¤м р≥зних держав, насамперед ѕольщ≥ та Ћитви, а також ”горщини, ћолдав≥њ, ћосков≥њ, римського ханства та “уреччини. Ѕ≥льш≥сть ≥з них Ч √аличина, ’олмщина, ¬олинь, ѕод≥лл¤, Ѕрацлавщина, ињвщина, ѕ≥дл¤шш¤, Ѕерестейщина, ѕ≥нщина Ч знаходилис¤ у склад≥ ѕольщ≥ та Ћитви, ¤к≥ до Ћюбл≥нськоњ ун≥њ 1569 року ≥снували ¤к дв≥ самост≥йн≥ держави. Ѕуковина спочатку в≥д≥йшла до ћолдав≥њ, а пот≥м Ч до “уреччини; «акарпатт¤ Ч до ”горщини, значна частина Ћ≥вобережноњ ”крањни Ч до ћосков≥њ.
онтакти м≥ж Ївропейськими державами того часу, а особливо м≥ж сус≥дн≥ми, були досить активними, бо пол≥тична ситуац≥¤, ¤к правило, в≥дзначалас¤ напружен≥стю, ≥ вимагали нагального обговоренн¤ та вир≥шенн¤ проблем в≥йни ≥ миру, обм≥ну полоненими, розмежуванн¤ прикордонних земель.
” цей пер≥од в ™вроп≥ в≥дбувавс¤ активний процес формуванн¤ ≥ розвитку дипломатичного етикету та елемент≥в протоколу. ѕор¤док повед≥нки за кордоном власних дипломат≥в та ставленн¤ до них приймаючоњ сторони, норми сп≥лкуванн¤ з ≥ноземними послами, м≥сце зустр≥ч≥ посольськоњ делегац≥њ, к≥льк≥сть та ¤к≥сть наданого њй продовольства, посольська резиденц≥¤, м≥сце ≥ церемон≥ал ауд≥Їнц≥њ, од¤г придворних, наб≥р посуду на урочистому об≥д≥ та ≥нше Ч все, аж до кольору восковоњ печатки на грамотах, повТ¤зувалос¤ з ≥деолог≥Їю держави, њњ м≥сцем ≥ вагою в систем≥ м≥жнародних в≥дносин тод≥шньоњ епохи, з конкретною пол≥тичною ситуац≥Їю.
ѕосольства дружн≥х держав зазвичай зустр≥чали на кордон≥, посел¤ли у найкращих ≥ найзручн≥ших помешканн¤х, на њхню честь орган≥зовували ≥гри та турн≥ри; кер≥вника делегац≥њ садили на найпочесн≥ше м≥сце Ч поруч з господарем. √оловним моментом посольськоњ делегац≥њ була урочиста ауд≥Їнц≥¤ у глави держави, де гост≥ ≥нформували про мету свого в≥зиту. ¬еликого значенн¤ надавалос¤ обм≥ну дарами, часто надзвичайно коштовними, а також проводам делегац≥њ.
ƒо реч≥, посольська недоторканн≥сть уже в т≥ часи була визнана загальним принципом, гарантованим законом ≥ рел≥г≥Їю, а тому њњ порушенн¤ вважалос¤ образою Ѕога ≥ володар¤, ¤кий висилав посла. “ого, хто образив посл≥в, могли нав≥ть позбавити громад¤нських прав або в≥ддати в неволю. ѕроте, в середньов≥чч¤ ц≥ засади порушувалис¤, ≥ н≥хто жодноњ кари за це не н≥с.
” середньов≥чн≥й ћосков≥њ великого значенн¤ надавалос¤ п≥дтвердженню м≥жнародних договор≥в п≥д прис¤гою Ч "крестным целованием". ÷ар прис¤гав у присутност≥ ≥ноземних посл≥в, а п≥сл¤ запитанн¤ прис¤ги "прикладавс¤" до хреста ≥, вз¤вши "грамоту докончательную" з рук придворного протопопа, передавав њњ послам держави, з ¤кою п≥дписувавс¤ догов≥р. ћосковськ≥ цар≥ пильно стежили за виконанн¤м ц≥Їњ процедури, а ≤ван √розний нав≥ть вимагав, щоб посол п≥д час прис¤ги "прикладавс¤" "до самого хреста", а не "мимо хреста ≥ не носом". ѕ≥сл¤ цього догов≥р вважавс¤ непорушним "у вс≥х статт¤х, комах ≥ крапках, без вс¤кого зменшенн¤... в ц≥лост≥". ƒо к≥нц¤ XVII ст. московськ≥ цар≥ не п≥дписували договор≥в. «а них це робили спец≥альн≥ д¤ки, тому що "цар≥ ≥ бо¤ри н≥ до ¤ких справ рук не прикладають, а дл¤ цього влаштован≥ думн≥ д¤ки" [21, с. 267Ч268].
Ќа формуванн¤ дипломатичного протоколу церемон≥алу т≥Їњ доби та посольських звичањв мало великий, а може, нав≥ть ≥ вир≥шальний, вплив сп≥вв≥дношенн¤ зах≥дноЇвропейських, сх≥дних та в≥зант≥йських звичањв [37, с. 10ЧII].4
ƒосить ¤скравим ≥ пл≥дним дл¤ розвитку украњнськоњ дипломат≥њ був пер≥од озацькоњ держави, тобто другоњ половини XV Ч початку XVIII ст. ƒо найперших контакт≥в украњнських козак≥в належать контакти з представниками ћосков≥њ, з ¤кими разом доводилос¤ орган≥зовувати походи проти татар, а також дипломатичн≥ в≥дносини легендарного гетьмана ƒмитра ¬ишневецького з ѕортою ≥ римом, щоб охолодити войовничий запал кримських татар щодо украњнських земель, що йому певною м≥рою вдавалос¤.
ƒипломатична активн≥сть «апор≥зькоњ —≥ч≥ часто зм≥нювалас¤, що залежало ≥ в≥д особистост≥ та авторитету отамана, але вона н≥коли не припин¤лас¤, бо «ах≥дна ™вропа вбачала серйозну небезпеку в≥д мусульманського св≥ту, на шл¤ху ¤кого сто¤ла ”крањна, ¤ка, захищаючи себе, захищала й ≥нш≥ народи ™вропи. ÷е розум≥ли ≥ польськ≥ корол≥, пропонуючи козакам корол≥вську службу ≥ плату, об≥ц¤ючи дотримуватис¤ њхн≥х звичањв ≥ прив≥лењв [35], але, на жаль, цього не розум≥ло чи не хот≥ло розум≥ти розгнуздане у своњх шл¤хетських вольност¤х польське магнатерство, ¤ке, реал≥зовуючи своњ плани закабаленн¤ украњнського народу, викликало його законом≥рний супротив, що зак≥нчивс¤ розливом мор¤ кров≥ й прин≥с масу страждань обом народам.
ƒипломатична служба Ѕогдана ’мельницького була достатньо в≥дома в ус≥й ™вроп≥, њњ представники приймалис¤ ≥ шанувалис¤ при багатьох дворах Ївропейських монарх≥в, але лише јнгл≥¤ та Ўвец≥¤ сп≥вчували визвольним прагненн¤м ”крањни, бо держави ÷ентральноњ та «ах≥дноњ ™вропи п≥д впливом римськоњ кур≥њ або допомагали ѕольщ≥, або залишалис¤ нейтральними, ≥ жодна з них серйозно не думала п≥дтримувати ”крањну у боротьб≥ за незалежн≥сть [27, с. 100Ч101].
Ќапередодн≥ визвольноњ в≥йни 1648Ч1657 рок≥в дипломат≥¤ Ѕ. ’мельницького актив≥зуЇ взаЇмини з кримським ханом, намагаючись залучити його до сп≥льноњ боротьби проти ѕольщ≥. ¬она нав≥ть п≥шла на контакти з≥ своњм одв≥чним противником Ч —ултанською “уреччиною, ¤ка на той час перебувала у стан≥ миру з ѕольщею, прагнучи залучити њњ на св≥й б≥к ≥ забезпечити соб≥, ¤кщо не союзника, то, принаймн≥, њњ нейтрал≥тет. ” липн≥ 1648 року посли Ѕ. ’мельницького прибули до —тамбула з проханн¤м п≥дтримати союз козак≥в з татарами, а в жовтн≥ цього ж 1648 року в≥н нав≥ть звернувс¤ до султана з проханн¤м прийн¤ти ”крањну п≥д св≥й протекторат. —ултан “уреччини прийн¤в ¬≥йсько «апор≥зьке п≥д свою оп≥ку ≥ нав≥ть видав гетьманов≥ "диплом на кн¤з≥вство –уське" [33, с. 22].
Ѕ. ’мельницький був змушений шукати п≥дтримки у своњх п≥вденних сус≥д≥в, бо ћосков≥¤, бо¤чись союзу козак≥в з татарами, почала актив≥зувати своњ контакти з ¬аршавою, пропонуючи сп≥льн≥ виступи проти татар.
«вичайно, кроки Ѕ. ’мельницького у напр¤мку п≥вденних сус≥д≥в були вимушеними. озацтво було змушене шукати союзника, нав≥ть тимчасового, у зат¤жн≥й в≥йн≥ з ѕольщею, добре розум≥ючи, що сильна самост≥йна ”крањнська держава з виходом до „орного мор¤ не була у планах жодного з тод≥шн≥х сус≥д≥в ”крањни. “ому-то кримський хан так легко трич≥ зраджував Ѕ. ’мельницького у вир≥шальних битвах п≥д «боровом, Ѕерестечком, ∆ванцем, бо ≥ йому, ≥ його стамбульським покровител¤м було виг≥дно, щоб ≥ ѕольща розвалювалас¤, ≥ ”крањна не ставала на ноги.
Ќе бачачи над≥йност≥ з боку своњх п≥вденних сус≥д≥в, Ѕ. ’мельницький був вимушений шукати допомоги у московського цар¤-Їдинов≥рц¤, спод≥ваючись п≥д час ѕере¤славськоњ ради, що в≥н "не т≥льки п≥дтвердить давн≥ права ≥ звичањ украњнського народу", але й "еще особь≥е свои вс¤кого чина люд¤м показовати имеетмилость" [20, с. 116].
–≥зними грамотами московський цар н≥бито п≥дтверджував права, свободи ≥ прив≥лењ населенн¤ ”крањни та ¬≥йська «апор≥зького [27, с. 105Ч106], але дуже в≥льно трактував своњ зобовТ¤занн¤, а тому без жодних докор≥в сумл≥нн¤ порушував њх. ¬≥ленський мирний догов≥р, ¤кий п≥дписала ћосков≥¤ з ѕольщею 1656 року, по сут≥ перекреслював ѕере¤славську ухвалу. —аме тому Ѕ. ’мельницький розвиваЇ активну дипломатичну д≥¤льн≥сть дл¤ забезпеченн¤ м≥жнародних прав ”крањни, зд≥йсненн¤ самост≥йноњ внутр≥шньоњ та зовн≥шньоњ пол≥тики Ч не платить ћоскв≥ жодних податк≥в, незважаючи на протести московського цар¤, утримуЇ 60-тис¤чне ¬≥йсько «апор≥зьке, веде переговори з Ўвец≥Їю, ”горщиною, јвстр≥Їю, “уреччиною, ѕольщею, розширюЇ кордони своЇњ держави, прилучаючи до нењ ≥сторичн≥ украњнськ≥ земл≥ та земл≥ народ≥в, що бажали обТЇднатис¤. редо зовн≥шньоњ пол≥тики Ѕ. ’мельницького найб≥льш ч≥тко подане у його зверненн≥ до шведського корол¤ 28 с≥чн¤ 1657 року: "ЌемаЇ у нас б≥льшоњ турботи ≥ ≥нших справ, ¤к т≥льки найстаранн≥ше п≥клуватис¤ про дружбу з ус≥ма нашими сус≥дами; ¤кщо вона у нас раз виникла, п≥дтримуймо њњ вперто ≥ м≥цно, а ¤кщо ж маЇмо над≥ю на майбутнЇ, ус≥м серцем њњ п≥дготовл¤ймо" [27, с. 110].
ѕ≥сл¤ смерт≥ Ѕ. ’мельницького ”крањна "погрузла" у внутр≥шн≥й боротьб≥ за владу ≥ вступила в чорну смугу так званоњ руњни. ўоправда, у жовтн≥ 1657 року, за час≥в гетьмануванн¤ ≤вана ¬иговського, було п≥дписано украњнсько-шведську угоду, за ¤кою Ўвец≥¤ визнавала незалежн≥сть ”крањнськоњ держави та њњ кордони аж до ¬≥сли, п≥дтримувала передачу њй Ѕерестейського та Ќовогродського воЇводств Ћитви [4, с. 566Ч571].
Ќайважлив≥шим кроком гетьмана ≤. ¬иговського було п≥дписанн¤ 16 вересн¤ 1658 року √ад¤цького союзного договору, за ¤ким ѕольща, Ћитва та ”крањна творили федерац≥ю р≥вноправних держав. ”крањна входила у федерац≥ю ¤к ¬елике н¤з≥вство –уське, в ¤кому законодавча влада належала б Ќац≥ональним зборам, а виконавча Ч гетьманов≥; кн¤з≥вство мало б свою монету та ф≥скальну пол≥тику, утримувало б 40-тис¤чну арм≥ю. ¬ ”крањн≥ скасовувалась ун≥¤, засновувались два ун≥верситети, колег≥њ, школи, друкарн≥. ≤ хоча цей догов≥р, творцем ¤кого був видатний украњнський дипломат ≥ правник того часу ёр≥й Ќемирич, не був реал≥зований, проте в≥н став важливою в≥хою украњнськоњ державницькоњ думки, украњнською нац≥ональною програмою, величним памТ¤тником доби озаччини [3; 7]. ÷ей догов≥р став вище р≥вн¤ тогочасного сусп≥льства, нав≥ть його ел≥ти, а тому "в штики" був зустр≥нутий ћосков≥Їю, ¤к≥й вдалос¤ п≥дбурити проти ≤. ¬иговського частину козацькоњ старшини ≥ "с≥роњ маси" та в≥дсторонити його в≥д влади.
1687 року гетьманом ”крањни став ≤ван ћазепа. ÷е був пер≥од, коли ”крањна все б≥льше вт¤гувалас¤ в пол≥тику ћосков≥њ, нав≥ть не ¤к васал, а ¤к њњ власна територ≥¤. —под≥ватис¤ тод≥ на сус≥д≥в було неможливо, бо, кр≥м загарбницьких план≥в, вони н≥чого б≥льше не виношували стосовно нењ. ¬едучи активну дипломатичну гру з ѕольщею ≥ ћосков≥Їю, ≤. ћазепа звернув своњ погл¤ди на Ўвец≥ю, з ¤кою 1706 року уклав угоду. «а ц≥Їю угодою ”крањна визнавалас¤ в≥льною державою, а шведський король об≥ц¤в њй допомогу [31, с. 216Ч218].
јпогеЇм державницькоњ ≥ дипломатичноњ д≥¤льност≥ ≤. ћазепи були 1708Ч1709 роки, коли в≥н в≥дкрито виступив проти московського цар¤ ѕетра ≤ ≥ намагавс¤ створити анти- московську коал≥ц≥ю з “уреччини, риму, ћолдав≥њ, ¬алах≥њ, “ранс≥льван≥њ, донських козак≥в, кубанських черкес≥в, калмик≥в, казанських татар ≥ башкир≥в [24].
≤. ћазепа розсилав своњх дов≥рених людей: ƒ. √орленка, . ћок≥Ївського, ¬. „уйкевича, ‘. ћировича, ‘. Ќахимовського, до сус≥дн≥х держав, але насл≥дки њхн≥х м≥с≥й були маловт≥шними Ч “уреччина ≥ рим вич≥кували, ѕольща почала пох≥д на ѕод≥лл¤, але невдало. «алишалис¤ т≥льки шведи, однак фатальна ≥ катастроф≥чна дл¤ ”крањни ѕолтавська битва перекреслила вс≥ њњ над≥њ: "Ѕули це теж передсмертн≥ хвилини ”крањни, ¤к≥й в≥д≥брали свободу ≥ змогу своб≥дного розвитку. –азом з ”крањною вс≥ сх≥дн≥ народи в≥дчували, що наближаЇтьс¤ до них невол¤. ѕеред рос≥¤нами прост¤гавс¤ пох≥д на рим ≥ √руз≥ю, ≥ врешт≥ вони могли загрожувати “уреччин≥..." [12, с. 251Ч252].
1710 року гетьманом ”крањни (у вигнанн≥) обрано палкого прихильника ≤. ћазепи, генерального писар¤ ѕилипа ќрлика, ¤кий ув≥йшов у ≥стор≥ю схваленн¤м першоњ конституц≥њ ”крањни п≥д назвою " онституц≥¤ прав ≥ своб≥д «апор≥зького в≥йська" та активною дипломатичною д≥¤льн≥стю з≥ створенн¤ антимосковськоњ коал≥ц≥њ [24]. ≤ хоча його прац¤ не принесла конкретних практичних результат≥в, мала, однак, вагом≥ ≥деолог≥чн≥ результати: тод≥шн¤ ™вропа починала розум≥ти, що незалежна ”крањнська держава потр≥бна њй ¤к противага м≥цн≥юч≥й експансивн≥й –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, що активно виходила на Ївропейську пол≥тичну арену.
«а наступних гетьман≥в Ч ≤вана —коропадського, ƒанила јпостола, ирила –озумовського та правл≥нн¤ ћалорос≥йськоњ олег≥њ Ч ”крањна поступово перетворювалас¤ у пров≥нц≥ю –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, ≥ про ¤кусь дипломатичну д≥¤льн≥сть тут говорити не доводитьс¤.
ƒипломатична служба час≥в козацькоњ держави "належала до найб≥льш ефективно д≥ючих державних структур", а головним аспектом њњ д≥¤льност≥ на м≥жнародн≥й арен≥ було гарантуванн¤ безпеки ≥, за словами Ѕ. ’мельницького, "ц≥лост≥ нашоњ держави", порозум≥нн¤ з сус≥дами та уникненн¤ загострень у в≥дносинах з ними [12, с. 287]. ѕоточну роботу дипломатичноњ служби виконував центральний орган виконавчоњ влади Ч √енеральна канцел¤р≥¤, вс¤ кореспонденц≥¤ ¤коњ готувалас¤ писар¤ми.
¬ажливою сферою украњнськоњ дипломат≥њ того часу був зб≥р ≥нформац≥њ про характер м≥жнародних в≥дносин в ™вроп≥, становище в сус≥дн≥х крањнах Ч потенц≥йних союзник≥в ≥ противник≥в, про њхн≥ в≥йськов≥ плани ≥ в≥йськовий потенц≥ал.
—клавс¤ ≥ певний церемон≥ал прийому ≥ноземних посл≥в, посланц≥в та г≥нц≥в. Ќайб≥льшою проблемою того неспок≥йного часу було гарантуванн¤ безпечного прињзду та в≥дТњзду ≥ноземним послам, забезпеченн¤ њх продовольством та фуражем, про що Ї багато конкретних ≥сторичних св≥дчень.
‘орма прийому посольств залежала, насамперед, в≥д рангу особи, ¤ка прињжджала з в≥зитом (посол, посланець, гонець), пол≥тичного статусу того, хто цю особу посилав, та в≥д важливост≥ дипломатичноњ м≥с≥њ. Ќайвищими були посольства ≥ноземних володар≥в (корол≥в, цар≥в, кн¤з≥в), а тому ≥ почест≥ њм ви¤вл¤ли найвищ≥, включно з ауд≥Їнц≥Їю у гетьмана.
ƒещо скромн≥ше ≥ на нижчому р≥вн≥ приймалис¤ посланц≥ та г≥нц≥ воЇвод, секретар≥в, гетьман≥в –еч≥ ѕосполитоњ, сановник≥в ћосков≥њ, риму, ћолдав≥њ.
ѕосли та особи, що њх супроводжували, посел¤лис¤ у спец≥альних помешканн¤х ("дворах") ≥ бралис¤ на утриманн¤ скарбниц≥ держави. „асто, з м≥ркувань дипломатичноњ тактики, р≥зн≥ посольства розсел¤лис¤ по р≥зних вулиц¤х, щоб запоб≥гти небажаним насл≥дкам.
јуд≥Їнц≥њ у гетьмана посольства чекали к≥лька дн≥в. ÷еремон≥ал прийому посл≥в за гетьмануванн¤ Ѕ. ’мельницького був парадним лише дл¤ посл≥в –еч≥ ѕосполитоњ, ѕорти та ћосков≥њ. Ќа честь прињзду посл≥в влаштовувалис¤ бенкети, п≥д час ¤ких проголошувалис¤ здравиц≥ на честь монарх≥в ≥ лунали гарматн≥ салюти. ѕосольства на прийом до гетьмана супроводжували спец≥ально прислан≥ старшини ≥ козаки, а особливо поважн≥ Ч ще й почесна варта.
ѕ≥сл¤ запрошенн¤ до спец≥альноњ зали вручавс¤ лист (посланн¤) в≥д монарха, ¤кий володар≥ приймали з про¤вами належноњ поваги (наприклад, ≥нколи ц≥лували печатку). «азвичай лист зачитував сто¤чи гетьман або генеральний писар, а часом (залежно в≥д ситуац≥њ) гетьман читав лист мовчки. ќп≥сл¤ в≥дбувалос¤ врученн¤ подарунк≥в посольства, ≥ гостей запрошували до столу.
ќсь ¤к описуЇтьс¤ церемон≥¤ прибутт¤ посл≥в до гетьмана Ѕ. ’мельницького в „игирин у травн≥ 1650 року:
"...¬≥д султана турецького ќсман-ага з пашею с≥л≥стр≥йським ”зукам≥Їм ≥ багатьма значними турками; од цар¤ московського Ч радник його кн¤зь ¬асил≥й Ѕутурл≥н з багатьма бо¤рами, ≥, нарешт≥, в≥д корол¤ польського ≥ –еч≥ ѕосполитоњ Ч канцлер-кн¤зь Ћюбомирський з воЇводою иселем ≥ багатьма ≥ншими. ѕосли турецьк≥ п≥днесли гетьманов≥ в≥д ≥мен≥ њхнього ≥мператора булаву, саджену кам≥нн¤ми ≥ перлами, шаблю булатну дорогоњ ц≥ни ≥ дулейман, схожий на мант≥ю з горностаЇвими обл¤м≥вками, та сорок м≥шк≥в ср≥бних турецьких лев≥в у дар в≥йську; ≥ вс≥ т≥ подарунки були в паперових м≥шках ≥ чохлах, покритих шовковою матер≥Їю з золотими ≥ ср≥бними кв≥тами. ѕослами московськими п≥днесен≥ подарунки, складен≥ в дорогих хутрах соболиних та ≥нших ≥ в кос¤ках р≥зноњ парч≥ та матер≥њ, зложен≥ в кул≥ рогожан≥, а скарб, присланий дл¤ в≥йська, в бочечках, загорнутих рогожами. ќд сторони польськоњ виставлено в подарунки дек≥лька постав≥в дорогих сукон та дек≥лька дес¤тк≥в дорогих рет¤з≥в та килим≥в, а скарб дл¤ в≥йська покритий дорогими килимами" [24; 33].
–итуал прийому посл≥в часто залежав в≥д загальноњ обстановки у в≥дносинах м≥ж державами. “ак, наприклад, у лютому 1649 року Ѕ. ’мельницький "досить недбало" прийн¤в п≥д час ауд≥Їнц≥њ в≥д посольства ј. ис≥л¤ над≥слан≥ королем булаву та корогву. ” травн≥ того ж року, отримуючи лист, переданий послом в≥д яна азим≥ра, гетьман не ви¤вив "жодноњ шанобливост≥", а прочитавши, "кинув через ст≥л свому писарев≥ так, що аж на землю впав". Ќа початку серпн¤ 1650 року першим отримав ауд≥Їнц≥ю турецький посол, хоча польський зТ¤вивс¤ значно ран≥ше, але був прийн¤тий лише п≥сл¤ в≥дбутт¤ турецького посла.
ѕ≥сл¤ ритуалу урочистого прийому у визначений гетьманом час наступними дн¤ми в≥дбувалис¤ переговори за участю генеральних старшин та писар≥в. „асом гетьман проводив переговори з послом в≥ч-на-в≥ч в окрем≥й к≥мнат≥ (до реч≥, Ѕ. ’мельницький, ¤к ≤. ¬иговський, ≤. ћазепа, ѕ. ќрлик, волод≥в к≥лькома Ївропейськими мовами, в тому числ≥ латиною, ≥ м≥г вести розмови без перекладач≥в). ƒипломатичн≥ документи до православних володар≥в Ѕ. ’мельницький п≥дписував кирилицею, а до католицьких Ч латиною.
“од≥шн≥ державн≥ муж≥ р≥шуче виступали на захист украњнських державних ≥нтерес≥в, вступали в гостр≥ дискус≥њ з ≥ноземними послами. “ак, у жовтн≥ 1656 року гетьман ≥ старшини в≥дмовилис¤ прис¤гнути на договор≥ з “ранс≥льван≥Їю, оск≥льки и посли не привезли в≥дпов≥дноњ прис¤ги з п≥дписом ≥ печаттю кн¤з¤ ƒТЇрд¤ II –акоц≥ ("...кн¤зь не може вимагати в≥д нас б≥льше, н≥ж сам зробив"), а на початку лютого 1657 року в≥дхилили пропозиц≥ю шведського корол¤ арла X укласти догов≥р, оск≥льки в≥н не хот≥в визнати входженн¤ зах≥дних земель до складу ”крањнськоњ держави [20, с. 121].
”крањнський дипломатичний етикет час≥в озаччини характеризувавс¤ швидк≥стю переговорного процесу. Ўведський посол писав, що у козак≥в "нема звичаю вести тривал≥ переговори" [13, с. 165]. ѕ≥сл¤ завершенн¤ переговор≥в, ¤к правило, в≥дбувалас¤ в≥дпускна ауд≥Їнц≥¤, вручавс¤ лист до монарха, подарунки, в тому числ≥ й членам посольства, та грош≥ на дорогу. ƒл¤ безпечного проњзду надавали "охоронн≥" ун≥версали або й вид≥л¤ли спец≥альну охорону. ѕорушник≥в цього правила суворо карали, ≥нколи нав≥ть карою смерт≥. ¬се це св≥дчить про те, що дипломатичний етикет козацькоњ держави був на високому р≥вн≥ ≥ в≥дпов≥дав ус≥м нормам тогочасноњ Ївропейськоњ дипломат≥њ.
озацьке посольство до ≥ноземноњ держави залежало в≥д пол≥тичноњ важливост≥ дипломатичноњ м≥с≥њ, що покладалас¤ на нього. √≥нц≥, ¤к≥ доставл¤ли листи, вињжджали у супровод≥ к≥лькох козак≥в ("товариш≥в") та 1Ч2 слуг ("чел¤дник≥в"), загалом до 10 ос≥б. ѕосольства посланц≥в складалис¤ з товмача, ≥нколи писар¤, 3Ч8 козак≥в та 3Ч5 слуг (загалом 10Ч20 ос≥б). Ѕ≥льшими були посольства у поважних посл≥в (≥нколи њх було ≥ двоЇ). ƒо њхнього складу, окр≥м писар¤, товмача ≥ "товариш≥в", включали також р≥зного рангу старшин, а в≥дтак зростала к≥льк≥сть слуг. “ак≥ посольства нал≥чували в≥д 20 до 40 ос≥б. јле формувалис¤ ≥ набагато чисельн≥ш≥ посольства. Ќаприклад, посольство полковник≥в ѕ. ƒорошенка ≥ ј. ќдинц¤ до ћоскви восени 1659 року дл¤ перегл¤ду статей ѕере¤славського договору нал≥чувало 153 особи, а дл¤ ратиф≥кац≥њ √ад¤цького договору в≥дбула дипломатична м≥с≥¤ у склад≥ 400 ос≥б [20, с. 124Ч125].
ѕосли очолювали посольства дл¤ виконанн¤ найб≥льш важливих дипломатичних завдань, лише вони мали повноваженн¤ укладати договори та угоди. ѕослами здеб≥льшого були найб≥льш осв≥чен≥ полковники або представники генеральноњ старшини, котр≥ вм≥ли ч≥тко сформулювати своњ думки, п≥дтримувати розмову, в≥дстоювати свою концепц≥ю та приймати в≥дпов≥дн≥ р≥шенн¤. ƒипломатами такого рангу були ≤. ¬иговський, —. Ѕогданович-«арудний, ѕ. “етер¤, ѕ. ƒорошенко, —. ћужиловський, ј. ∆данович, ≤. ћазепа та ≥нш≥.
ѕосланц≥ здеб≥льшого призначалис¤ ≥з сотник≥в, полковоњ старшини, а то й просто з досв≥дчених козак≥в. Ќа нижч≥й сходинц≥ дипломатичноњ служби перебували товмач≥ (тлумач≥, толмач≥), ¤к≥ здеб≥льшого виконували функц≥њ гетьманських г≥нц≥в до володар≥в ≥ сановник≥в ≥нших держав, а не перекладач≥в. ¬ищу сходинку ц≥Їњ ≥Їрарх≥њ пос≥дали перекладач≥ та секретар≥ (писар≥) посольства. ≤нколи до виконанн¤ дипломатичних м≥с≥й залучалис¤ й ≥ноземц≥, найпом≥тн≥шими постат¤ми серед ¤ких були ≤. “афрал≥, ќ. јстамат≥й, ƒ. олугер [15, с. 258].
¬елика увага зверталас¤ на зовн≥шн≥й вигл¤д посл≥в та посланц≥в (ф≥зичний вигл¤д, од¤г), що мав справл¤ти позитивне враженн¤ на сторону, ¤ка приймаЇ. “ак≥ риси були притаманн≥ б≥льшост≥ гетьманських посл≥в, ¤к≥ г≥дно представл¤ли козацьку державу.
ƒипломатичне ремесло було у т≥ часи, ¤к уже зазначалос¤, далеко не безпечною справою. “ак, восени 1596 року до иЇва прибуло двоЇ козацьких посл≥в, щоб розсл≥дувати обставини вбивства гетьмана шиштофа осинського, але польська адм≥н≥страц≥¤ п≥ддала њх тортурам, унасл≥док чого один помер. ÷е змусило запорожц≥в вислати на ињв чотиритис¤чний заг≥н ≥ польська адм≥н≥страц≥¤ кап≥тулювала [8, с. 248Ч249].
” с≥чн≥ 1652 року на козацьких посл≥в до польського корол¤ Ч √ерасима яцкевича, —емена «в¤глу та ћихайла “абуренка Ч в Ћуцьку напали слуги володимирського п≥дкомор≥¤ ѕузини. ” червн≥ 1658 року польський гетьман —. ѕотоць- кий посадив п≥д варту посла до польського корол¤, кињвського полковника ј. ∆дановича. ” травн≥ 1654 року п≥д час переговор≥в кримський хан ≤слам √≥рей вдарив по обличчю гетьманського посла, полковника —емена —авича, холоднокровн≥сть та мужн≥сть ¤кого змусили хана утриматис¤ в≥д розриву в≥дносин з ”крањною.
ѕонад п≥вроку у вТ¤зниц≥ угорського кн¤з¤ утримували козацького посла полковника ћихайла —уличича. «а загадкових обставин на територ≥њ ѕольщ≥ загинули козацький сотник ≤ван ѕетрович та його хорунжий лим, ¤к≥ поверталис¤ в≥д шведського корол¤. «никли ≥ листи, що вони везли. ” такий же спос≥б було влаштовано напад на посла я. ѕетрашовського, що повертавс¤ в≥д польського корол¤ [15, с. 255].
≤ноземн≥ посли, ¤к≥ в т≥ часи побували в ”крањн≥ (≈. Ћ¤ссота, √. ¬елл≥ні, ∆. Ѕлюз, ∆.-Ѕ. Ўерер) залишили дл¤ ≥стор≥њ ц≥кав≥ матер≥али про тогочасну ”крањну, житт¤ ≥ д≥¤льн≥сть украњнських гетьман≥в та побут ≥ культуру украњнського народу. “ак, ≥сторичн≥ документи Ўведського нац≥онального арх≥ву (фонд —оввас≥са) св≥дчать про високу культуру дипломатичного листуванн¤ та знанн¤ Ївропейських мов Ѕ. ’мельницьким, ≤. ¬иговським, ≤. ћазепою, ѕ. ќрликом. ƒо реч≥, п≥сл¤ смерт≥ останнього (1742) дипломатична присутн≥сть ”крањни на м≥жнародн≥й арен≥ припинилас¤ майже на два стол≥тт¤.
ƒипломатична д≥¤льн≥сть на користь майбутньоњ украњнськоњ держави актив≥зувалас¤ з початком ѕершоњ св≥товоњ в≥йни та виникненн¤м у Ћьвов≥ в серпн≥ 1914 року безпарт≥йноњ пол≥тичноњ орган≥зац≥њ колишн≥х ем≥грант≥в з Ќаддн≥пр¤нщини Ч —оюзу ¬изволенн¤ ”крањни (—¬”), котрий вз¤в на себе представництво ≥нтерес≥в ”крањни перед ™вропою та св≥том.
¬важаючи себе зародком майбутнього украњнського ур¤ду, своЇр≥дним дипломатичним представником майбутньоњ ”крањнськоњ держави, —¬” розпочав досить широку ≥нформативно-представницьку кампан≥ю пропаганди створенн¤ незалежноњ, самост≥йноњ ”крањни. ‘ункц≥њ украњнських посл≥в виконували скерован≥ до ≥нших держав представники
—¬”: ќ. —коропис-…олтуховський Ч у Ќ≥меччин≥, ћ. ће- леневський Ч у “уреччин≥, JI. √анкевич Ч у Ѕолгар≥њ та –умун≥њ, ќ. —емен≥в Ч в ≤тал≥њ, ќ. Ќазарук Ч у Ќорвег≥њ та Ўвец≥њ, ѕ. „икаленко Ч у Ўвейцар≥њ. –езультатом њхньоњ д≥¤льност≥ було те, що Ївропейська преса заговорила про ”крањну, ≥де¤ незалежност≥ украњнського народу та створенн¤ своЇњ самост≥йноњ держави викликала ≥нтерес у де¤ких колах громадськост≥ Ќ≥меччини, Ѕолгар≥њ, –умун≥њ та ≥нших держав [20, с. 309Ч310].
—¬” проводив активну видавничу д≥¤льн≥сть ("¬≥сник —оюзу ¬изволенн¤ ”крањни", тижневики "Ukrainische Nachrichten" та "La Revue Ukrainienne"), видав близько 50 книг та «ќ брошур про ”крањну н≥мецькою, французькою, англ≥йською, ≥тал≥йською, угорською, шведською, румунською, хорватською, чеською та болгарською мовами.
Ѕурхлив≥ пол≥тичн≥ под≥њ ранньоњ весни 1917 року в –ос≥њ прискорили державотворч≥ процеси украњнського народу. «апочаткувала цей процес ÷ентральна –ада на чол≥ з ћ. √ру- шевським, ¤ка в листопад≥ 1917 року проголосила незалежну ”крањнську Ќародну –еспубл≥ку (”HP). ¬ажливою складовою частиною державотворенн¤ стало започаткуванн¤ власноњ дипломатичноњ служби дл¤ забезпеченн¤ повноправного входженн¤ ”крањни в систему м≥жнародних в≥дносин, миру ≥ стаб≥льност≥, територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ та соборност≥ украњнських земель, захисту прав громад¤н ”крањни в усьому св≥т≥.
ќсобливо актив≥зувалас¤ дипломатична д≥¤льн≥сть п≥сл¤ проголошенн¤ ” HP. ѕочалос¤ практичне створенн¤ украњнськоњ дипломатичноњ служби та њњ апарату. ” иЇв≥ зТ¤вилис¤ перш≥ дипломатичн≥ представництва ≥ноземних держав. 27 липн¤ √енеральним секретарем секретар≥ату м≥жнародних справ було затверджено ќлександра Ўульгина. –озпочавши з урегулюванн¤ внутр≥шн≥х м≥жнац≥ональних в≥дносин, цей секретар≥ат згодом перер≥с у зовн≥шньопол≥тичне в≥домство ”крањнськоњ держави. « 26 грудн¤ ќ. Ўульгин ≥менувавс¤ секретарем м≥жнародних справ, а п≥сл¤ проголошенн¤ „етвертим ”н≥версалом незалежноњ ”крањни (22 с≥чн¤ 1918 року) Ч м≥н≥стром закордонних справ ”Ќ– [20, с. 127].
” цей дуже складний дл¤ ÷ентральноњ –ади пер≥од, приймаючи в грудн≥ 1917 року в иЇв≥ представник≥в ‘ранц≥њ, јнгл≥њ та –умун≥њ, вдалос¤ дос¤гнути в≥дчутних усп≥х≥в у дипломатичних в≥дносинах з јнтантою. ‘ранц≥¤, зокрема, запропонувала ”крањн≥ позику коштами, техн≥чним приладд¤м тощо, пропонувала допомогу ≥ –умун≥¤. Ѕуло встановлено хорош≥ в≥дносини з „ехословаччиною в особ≥ голови „ехословацькоњ Ќац≥ональноњ –ади “. ћасарика, налагоджувалис¤ звТ¤зки з≥ Ўвейцар≥Їю та ≤тал≥Їю. ѕ≥сл¤ б≥льшовицького перевороту в ѕетроград≥ до иЇва перењхали в≥йськов≥ м≥с≥њ јнгл≥њ, ‘ранц≥њ, ≤тал≥њ, япон≥њ, –умун≥њ, —ерб≥њ та Ѕельг≥њ, ¤к≥ були акредитован≥ при —тавц≥ рос≥йського головнокомандувача генерала ћ. ƒухон≥на [9, с. 2972].
√оловним напр¤мом своЇњ д≥¤льност≥ молода украњнська дипломат≥¤ визначила справу припиненн¤ св≥товоњ в≥йни. 24Ч25 грудн¤ 1917 року ур¤д ”крањни за п≥дписом ¬. ¬ин- ниченка та ќ. Ўульгина скерував до вс≥х держав ™вропи ноту, в ¤к≥й зазначив, що ”Ќ– "виступаЇ самост≥йно в м≥жнародних справах через своЇ правительство", закликав ус≥ воююч≥ держави припинити бойов≥ д≥њ ≥ з≥братис¤ на м≥жнародн≥ переговори. ” ц≥й нот≥ заперечувалос¤ право –аднаркому –ос≥њ говорити в≥д ≥мен≥ вс≥Їњ колишньоњ –ос≥њ, в тому числ≥ й ”крањнськоњ держави [34, с. 77]. ” в≥дпов≥дь на цю ноту держави австро-н≥мецького блоку запросили ”крањну до участ≥ в мирних переговорах у Ѕрест≥.
÷е була перша украњнська делегац≥¤ на м≥жнародних переговорах. ¬она отримала ≥нструкц≥њ в≥д ћ. √ру шевського добиватис¤ поверненн¤ —х≥дноњ √аличини, Ѕуковини, «акарпатт¤, ’олмщини та ѕ≥дл¤шш¤ до складу ”крањнськоњ держави, а у випадку в≥дмови јвстро-”горщини Ч створенн¤ автономного " оронного краю".
Ѕрестськ≥ переговори ви¤вилис¤ доброю школою дл¤ украњнськоњ делегац≥њ, ¤ка, незважаючи на пост≥йн≥ спроби Ћ. “роцького Ч кер≥вника рос≥йськоњ делегац≥њ Ч дискредитувати м≥жнародн≥ права ”крањни, см≥ливо ≥ посл≥довно в≥дстоювала нац≥ональн≥ ≥нтереси украњнськоњ держави ≥, за оц≥нкою шефа ћ«— јвстро-”горщини ќ. „ерн≥на, "ви¤вила достатню зр≥л≥сть".
÷ей перший важливий крок украњнськоњ дипломат≥њ мав ≥ негативн≥ насл≥дки. ”часть делегац≥њ у брестських переговорах та п≥дписанн¤ мирноњ угоди фактично перекреслили в≥дносини з державами јнтанти, насамперед з јнгл≥Їю та ‘ранц≥Їю. Ќе погодивс¤ з умовами Ѕрестського миру ≥ м≥н≥стр закордонних справ ”Ќ– ќ. Ўульгин ≥ п≥шов у в≥дставку [24, с. 477].
—татт¤ Ѕрестськоњ угоди про встановленн¤ дипломатичних в≥дносин, обм≥н повноважними представництвами, в≥дкритт¤ консульських установ ”крањни в заруб≥жних державах в≥дкривала нов≥ можливост≥ дл¤ украњнськоњ дипломат≥њ. ѕочалос¤ активне формуванн¤ дипломатичних установ ”крањни у державах „етв≥рного —оюзу: Ќ≥меччин≥, јвстро-”горщин≥, “уреччин≥, а також Ўвейцар≥њ, –умун≥њ.
—аме на початку 1918 року був започатковий процес створенн¤ орган≥зац≥йно-правовоњ бази украњнськоњ дипломатичноњ служби м≥н≥стерства закордонних справ. Ѕуло прийн¤то проект закону "ѕро закордонн≥ установи ”Ќ–", ¤кий затверджував таку градац≥ю закордонних установ ”крањни: посольства, дипломатичн≥ м≥с≥њ, генеральн≥ консульства, в≥це-консульства та консульськ≥ агенц≥њ, ¤к≥ очолювали в≥дпов≥дно посли, посланц≥ або повноважн≥ м≥н≥стри, м≥н≥стри-резиденти, пов≥рен≥ у справах.
÷им законом передбачавс¤ орган≥зац≥йно-штатний розпод≥л украњнських дипломатичних представництв:
Чпосольство ≤ розр¤ду (9 сп≥вроб≥тник≥в);
Ч посольство II розр¤ду (7 сп≥вроб≥тник≥в);
Чпосольство III розр¤ду (3 сп≥вроб≥тники).
ѕоточну д≥¤льн≥сть украњнських консульських установ регулювали закон "ѕро установи дл¤ охорони украњнських ≥нтерес≥в за межами ”Ќ–" та "—татут про консульськ≥ установи ”Ќ–". ” цей час планувалос¤ в≥дкрити 68 консульських установ у 23 державах св≥ту та реі≥онах колишньоњ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, де були сконцентрован≥ украњнськ≥ громади [34, с. 261]. ÷е були м≥ста ћ≥нськ, —амара, “ашкент, “ифл≥с, реі≥они „орноземТ¤ та ѕоволж¤ (9 консульств), —иб≥ру й ”ралу (5), авказу (6), ƒалекого —ходу (4), “уркме- н≥стану ≥ —ередньоњ јз≥њ (3).
ћ≥н≥стерство закордонних справ нам≥тило програму п≥дготовки дипломатичних та консульських кадр≥в на баз≥ ”крањнського економ≥чного товариства. ѕроте нестаб≥льне м≥жнародне становище, важка економ≥чна ≥ ф≥нансова криза не дали змоги реал≥зувати ц≥ плани, але украњнська дипломатична служба зробила дуже багато, щоб св≥т дов≥давс¤ про ≥снуванн¤ незалежноњ ”крањнськоњ держави.
1918 року ”крањна скерувала своњх дипломатичних представник≥в до дес¤ти держав (держави „етв≥рного —оюзу, ‘≥нл¤нд≥¤, Ўвейцар≥¤, –умун≥¤, Ўвец≥¤, були заснован≥ посольства на ƒону, у ѕольщ≥).
ƒл¤ переговор≥в з –ос≥Їю було сформовано окрему делегац≥ю, вона впродовж травн¤-жовтн¤ 1918 року вела надзвичайно важк≥ та безпл≥дн≥ переговори з рос≥йською делегац≥Їю, ¤ку очолювали X. –аковський та ƒ. ћануњльський. ÷¤ рос≥йська делегац≥¤ одночасно виконувала функц≥њ тимчасового дипломатичного представництва в ”крањнськ≥й держав≥ [34, с. 261].
”продовж 1918 року в иЇв≥ мали своњ дипломатичн≥, консульськ≥ та в≥йськов≥ представництва 25 держав св≥ту (крањни „етв≥рного —оюзу, ѕольща, ƒон, јзербайджан, √руз≥¤, ‘≥нл¤нд≥¤, убань, –умун≥¤ та ≥нш≥ держави).
ћ≥н≥страми закордонних справ у т≥ складн≥ й непевн≥ часи були ќ. Ўульгин, ¬. √олубович, ¬. „ех≥вський, ƒ. ƒорошенко, ¤к≥ в м≥ру своњх знань, а ще важлив≥ше -ї- реальних можливостей, формували ≥ спр¤мовували дипломатичну службу молодоњ украњнськоњ держави.
ƒругий республ≥канський ур¤д Ч ƒиректор≥¤ Ч що прийшов на зм≥ну гетьману ѕ. —коропадському, незважаючи на ще складн≥ш≥ умови роботи, спричинен≥ пост≥йною зм≥ною дислокац≥њ ур¤ду, продовжував дипломатичну д≥¤льн≥сть. —аме в цей час в≥дбула украњнська делегац≥¤, ¤ка одночасно виконувала роль нап≥воф≥ц≥йного дипломатичного представництва ”крањни у ‘ранц≥њ, на ѕаризьку мирну конференц≥ю.
—керовано дипломатичн≥ м≥с≥њ, кр≥м тих крањн, де вони були заснован≥ ран≥ше, до ¬еликобритан≥њ, —Ўј, ≤тал≥њ, √рец≥њ, Ѕельг≥њ та Ќ≥дерланд≥в, ƒан≥њ, ¬атикану, ≈стон≥њ, Ћатв≥њ ≥ Ћитви, „ехословаччини.
” б≥льшост≥ цих крањн украњнськ≥ дипломатичн≥ та консульськ≥ установи, посли та консули ф≥гурували у списках дипломатичного корпусу, користувалис¤ дипломатичним ≥мун≥тетом та прив≥ле¤ми, окресленими м≥жнародним правом, а у низц≥ ≥нших крањн њхн≥й статус був нап≥воф≥ц≥йним або т≥льки толерованим.
√оловною метою д≥¤льност≥ украњнських диппредставництв було добиватис¤ в≥д ур¤д≥в крањн перебуванн¤ визнанн¤ украњнськоњ держави (що в т≥ часи було дуже нелегкою справою, зважаючи на консерватизм правител≥в пров≥дних крањн тогочасного св≥ту), одержанн¤ матер≥альноњ допомоги ≥ моральноњ п≥дтримки у боротьб≥ проти своњх захланних сус≥д≥в Ч –ос≥њ та ѕольщ≥.
”крањнськ≥ диппредставництва вели активну ≥нформативну ≥ видавничу д≥¤льн≥сть, допомагали украњнським полоненим у поверненн≥ додому, захищали њхн≥ ≥нтереси у крањнах перебуванн¤.
” листопад≥ 1918 року було проголошено утворенн¤ «ах≥дноукрањнськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки («”Ќ–), ур¤д ¤коњ також велику увагу прид≥л¤в закордонн≥й пол≥тиц≥, спр¤мувавши њњ на встановленн¤ ≥ зм≥цненн¤ звТ¤зк≥в з наддн≥пр¤нською ”Ќ– та визнанн¤ «”Ќ– ≥ншими державами, передус≥м јнтантою. ƒипломатичн≥ представництва «”Ќ– були створен≥ в јвстр≥њ, Ќ≥меччин≥, ”горщин≥, „ехословач- чин≥, ≤тал≥њ, ёгослав≥њ, спец≥альн≥ м≥с≥њ послан≥ до анади, —≤Ћј, Ѕразил≥њ, де проживали украњнськ≥ ем≥гранти. —пец≥альну делегац≥ю скеровано на ѕразьку мирну конференц≥ю. ≤снуванн¤ двох паралельних дипломатичних м≥с≥й ”Ќ– ≥ «”Ќ– характеризувалос¤ непоганою сп≥впрацею, хоча ≥нколи доходило до непотр≥бноњ конкуренц≥њ ≥ непорозум≥нь.
ƒипломатичн≥ в≥дносини м≥ж «”Ќ– та ”Ќ– були оформлен≥ п≥дписаним 1 грудн¤ 1918 року спец≥альним договором ≥ зумовили проголошенн¤ 22 с≥чн¤ 1919 року злуки цих двох на той час украњнських держав.
ѕ≥сл¤ втрати незалежност≥ 1920 року украњнська дипломатична служба почала занепадати. ƒо цього призв≥в, з одного боку, брак кошт≥в на њњ утриманн¤, а з ≥ншого Ч частина держав почала визнавати ”–—– та встановлювати з нею дипломатичн≥ в≥дносини, ≥, ¤к писав ќ. Ўульгин, "™вропа вже на вс≥х парах неслас¤ до зближенн¤ економ≥чного ≥ пол≥тичного з червоною ћосквою" [34, с. 21].
ѕ≥дсумовуючи цей надзвичайно бурхливий ≥ складний пер≥од в ≥стор≥њ ”крањнськоњ держави, сл≥д зазначити, що саме тод≥ в пол≥тичне житт¤ ™вропи почала активно входити украњнська дипломат≥¤, за¤вл¤ючи перед ус≥м св≥том про ≥снуванн¤ у центр≥ ™вропи великого народу з≥ своЇю тис¤чол≥тньою ≥стор≥Їю, народу, ¤кий на стол≥тт¤ викреслили з≥ стор≥нок ≥стор≥њ сус≥ди, але в≥н ще не загинув, не асим≥лювавс¤, а знову за¤вл¤в про своњ нац≥ональн≥ ≥ державницьк≥ устремл≥нн¤. ≤ хоча в 1917Ч1923 роках украњнц≥ програли битву за свою незалежн≥сть ≥ самост≥йн≥сть, ел≥та всього св≥ту дов≥далас¤ про украњнську проблему, почала розум≥ти њњ значенн¤ дл¤ дол≥ ™вропи та св≥ту. ѕророче писав у той час перший м≥н≥стр закордонних справ ”Ќ– ќ. Ўульгин: "Ѕагато перейде часу, р≥жних пертурбац≥й зазнаЇ ™вропа, багато помилок наробить вона, але свого мусимо чекати ≥ до свого йти твердо. ≤стор≥¤ визволенн¤ народу не робитьс¤ н≥ в один день, н≥ в два роки. Ўл¤х, скерований на «ах≥д, Ї в≥рний шл¤х. Ўл¤х цей скерований не на одну ѕольщу чи –умун≥ю, ¤к це хт¤ть навТ¤зати нам наш≥ противники, а на ц≥лу «ах≥дну ™вропу. ѕо цьому шл¤ху мусимо йти" [34, с. 25].
” пер≥од м≥ж ѕершою та ƒругою св≥товими в≥йнами украњнська дипломат≥¤ в ем≥грац≥њ дл¤ захисту украњнських прав активно використовувала Ћ≥гу Ќац≥й. ƒипломати викривали рад¤нську пол≥тику, спр¤мовану на знищенн¤ украњнського народу (голодомори, репрес≥њ, примусов≥ та каторжн≥ роботи); однозначно виступали за права украњнськоњ меншини в ѕольщ≥, „ехословаччин≥, –умун≥њ; намагалис¤ обТЇднувати своњ зусилл¤ у боротьб≥ проти б≥льшовицького режиму з представниками кавказьких та середньоаз≥йських народ≥в. 10 травн¤ 1934 року в≥дбулос¤ установче зас≥данн¤ ом≥тету дружби народ≥в авказу, “уркестану та ”крањни, на ¤кому були присутн≥ √. ј. јтам-јл≥беков та ћ. я. ћех- т≥Їв (јзербайджан), √. ј. „хенкел≥ (√руз≥¤), √. ≤. „ул≥к (ѕ≥вн≥чний авказ), √. ћ. „окайогли (“уркестан), ќ. Ўульгин та ≤. осенко (”крањна).
"” наш≥й боротьб≥ за свободу ≥ демократ≥ю, Ч писав ќ. Ўульгин, Ч ми розраховуЇмо на наш≥ власн≥ сили, на сили наших пригн≥чених народ≥в, щоб дос¤гти одного ≥деалу: свободи". ўирий друг ”крањни, представник ур¤ду ‘≥нл¤нд≥њ в иЇв≥ в часи ”Ќ– та √етьманату, професор √ерман √умерус 1920 року писав: "™вропа мусить зрозум≥ти, що ”крањнськоњ держави не знищено, хоч њњ територ≥¤ зан¤та
ћоскал¤ми. ¬елик≥ ƒержави мус¤ть числитис¤ з ”крањнською державою ¤к з фактом, бо основи сењ держави Ї географ≥чно в≥дметена територ≥¤, етнограф≥чний нар≥д ≥ ¤сна св≥дом≥сть сего народу ≥снують ≥ будуть ≥снувати. «верхн≥х факт≥в сили у нас ще немаЇ, але ми њх п≥зн≥й ще добудемо. як колись знов скине ”крањна чуже ¤рмо, то певно пригадаЇ соб≥, котр≥-то народи ≥ держави в т¤жкий дл¤ нењ час були њй при¤зними, а котр≥ ворожими".
—итуац≥¤ дещо зм≥нилас¤ п≥сл¤ зак≥нченн¤ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни. 1944 року створюЇтьс¤ ком≥сар≥ат у закордонних справах ”–—–, ¤кий 1946 року реорган≥зовано у ћ≥н≥стерство закордонних справ. ”крањна стаЇ членом ќќЌ, бере участь у робот≥ багатьох м≥жнародних орган≥зац≥й, п≥дписуЇ м≥жнародн≥ договори. 1957 року засновано пост≥йне представництво ”–—– при ќќЌ.
як≥сно новий етап в ≥стор≥њ дипломатичноњ служби ”крањни ознаменувало проголошенн¤ 24 серпн¤ 1991 року ¬ерховною –адою ”крањни "јкта про незалежн≥сть ”крањни". ѕ≥сл¤ грудневого референдуму 1991 року розпочавс¤ активний процес визнанн¤ ”крањни ¤к незалежноњ держави ≥ встановленн¤ дипломатичних в≥дносин. —ьогодн≥ ”крањну визнали понад 150 держав св≥ту, з абсолютною б≥льш≥стю з них встановлено дипломатичн≥ в≥дносини.
ќтже, на вс≥х етапах тис¤чол≥тньоњ ≥стор≥њ людства, ¤к ≥ в ≥стор≥њ нашоњ ”крањнськоњ держави, в≥д кн¤жих час≥в ≥ до сьогоденн¤, дипломатичний протокол ≥ етикет були присутн≥ми ≥ практично застосовувалис¤ у в≥дносинах м≥ж державами та њхн≥ми володар¤ми, хоча своЇ юридичне оформленн¤ отримали лише п≥сл¤ ¬≥денського конгресу на початку XIX ст.
1.2. «агальна характеристика ≥ роль дипломатичного протоколу в м≥жнародних в≥дносинах
ѕри реал≥зац≥њ р≥зних зовн≥шньопол≥тичних заход≥в дипломатична служба кожноњ держави дотримуЇтьс¤ певних традиц≥й, умовностей та правил, сп≥льн≥сть ¤ких називаЇтьс¤ дипломатичним протоколом або, скорочено, протоколом. ƒипломатичний протокол Ї формою, в ¤ку вт≥люЇтьс¤ кожна зовн≥шньопол≥тична акц≥¤ держави, њњ внутр≥шнього або зовн≥шнього представництва чи представника. —аме в цьому пол¤гаЇ пол≥тичний зм≥ст ≥ значенн¤ дипломатичного протоколу.
ƒипломатичний протокол створюЇ в≥дпов≥дн≥ умови дл¤ того, щоб в≥дносини м≥ж державами, ур¤дами та њхн≥ми представниками могли розвиватис¤ в дружн≥й, мирн≥й атмосфер≥ та в обстановц≥ взаЇмоповаги. Ќин≥ в м≥жнародному сп≥лкуванн≥ бере участь майже 300 держав, кожна з ¤ких маЇ своњ соц≥ально-економ≥чний та сусп≥льно-пол≥тичний устр≥й, ≥стор≥ю, культуру, мову, рел≥г≥ю, традиц≥њ. Ќормальне сп≥лкуванн¤ було б неможливим, ¤кби вс≥ вони не дотримувалис¤ загальних принцип≥в взаЇмов≥дносин, у першу чергу таких, ¤к повага до державного суверен≥тету ≥ нац≥ональноњ незалежност≥, невтручанн¤ у внутр≥шн≥ справи ≥ншоњ держави, дотриманн¤ р≥вност≥ м≥ж державами, територ≥альна ц≥л≥сть, дотриманн¤ умов м≥жнародних угод ≥ договор≥в, суворе виконанн¤ вз¤тих на себе зобовТ¤зань.
ѕротокол Ч слово, що походить з грецького "protokollon" (protos Ч перший, а kola Ч клењти) Ч у середньов≥чч≥ означав правила оформленн¤ документ≥в ≥ веденн¤ арх≥ву. ” цьому значенн≥ терм≥н "протокол" вживаЇтьс¤ ≥ сьогодн≥, наприклад, протокол збор≥в, зас≥данн¤; у судочинств≥ Ч протокол обшуку чи судового зас≥данн¤. ¬в≥йшовши ж у дипломатичну практику, це слово, кр≥м оформленн¤ документ≥в, стало означати вс≥ питанн¤ етикету ≥ церемон≥алу ¤к складових частин дипломатичного протоколу. ≈тикет (в≥д французького "etiquette") Ч це встановлен≥ правила повед≥нки (повед≥нка в громадських м≥сц¤х, манери, стиль од¤гу, форми звернень ≥ прив≥тань, в≥дносини з оточуючими тощо); правила вв≥чливост≥ (чемност≥) в дипломатичних колах. ÷еремон≥ал Ч це оф≥ц≥йно прийн¤тий розпор¤док урочистих прийом≥в, процес≥й (церемон≥ал зустр≥ч≥ глави держави п≥д час оф≥ц≥йного в≥зиту, церемон≥ал врученн¤ в≥рчих грамот ≥ вступу посла на посаду, церемон≥ал п≥дписанн¤ м≥жнародних договор≥в тощо).
ќсновоположною засадою дипломатичного протоколу Ї дотриманн¤ принципу м≥жнародноњ вв≥чливост≥, тобто поваги до всього, що символ≥зуЇ чи представл¤Ї державу. ¬изначенн¤ дипломатичного протоколу р≥зними авторами подаЇтьс¤ по-р≥зному, але суть його практично залишаЇтьс¤ т≥Їю ж самою. Ќаприклад, "класики" дипломатичного протоколу ≥ церемон≥алу ƒжон ¬уд та ∆ан —ерре п≥дкреслюють, що "в ц≥лому протокол Ч це сукупн≥сть правил повед≥нки ур¤д≥в та њхн≥х представник≥в з оф≥ц≥йного та неоф≥ц≥йного приводу".
—учасн≥ автори визначають його так: "ƒипломатичний протокол Ч це сукупн≥сть загальноприйн¤тих правил, традиц≥й ≥ умовностей, ¤к≥ дотримуютьс¤ ур¤дами, в≥домствами закордонних справ, дипломатичними представництвами, оф≥ц≥йними особами ≥ дипломатами при виконанн≥ своњх функц≥й у м≥жнародному сп≥лкуванн≥".
"ƒипломатичний протокол Ч сукупн≥сть загальноприйн¤тих у м≥жнародних в≥дносинах правил, що визначають пор¤док зд≥йсненн¤ р≥зноман≥тних дипломатичних акт≥в, форми зносин м≥ж дипломатами та кер≥вними державними д≥¤чами р≥зних крањн" [6].
"ѕротокол означаЇ сукупн≥сть правил, у в≥дпов≥дност≥ до ¤ких в кожн≥й крањн≥ оф≥ц≥йн≥ представники регулюють пор¤док р≥зних дипломатичних церемон≥й. ѕротокольн≥ правила застосовуютьс¤ при розробц≥ багаточисельних деталей ¤к надзвичайних церемон≥й, так ≥ церемон≥й, повТ¤заних з роботою представництв.
ѕротоколу дотримуютьс¤ при переговорах, п≥дготовц≥ угод, надаючи њм урочист≥стю та пишн≥стю б≥льшоњ поваги до особливо важливих положень цих угод. ” пол≥тичн≥й та адм≥н≥стративн≥й структур≥ протокол в≥дводить кожному своЇ м≥сце, гарантуЇ вс≥м посадовим особам можлив≥сть користуватис¤ його правилами, погоджуЇ сп≥рн≥ питанн¤ старшинства, а також суперечност≥ стосовно прив≥лењв та ≥мун≥тет≥в.
р≥м орган≥зац≥њ церемон≥й, протокол також визначаЇ методи, рамки, повед≥нку й етикет ≥ встановлюЇ правила стосовно оф≥ц≥йного й особистого листуванн¤, форми од¤гу Ч всього того, що забезпечуЇ кожному м≥сце ≥ повагу, ¤к≥ в≥дпов≥дають його оф≥ц≥йному положенню ≥ ¤к≥ визначаютьс¤ ≥ншою пол≥тичною та адм≥н≥стративною владою та самим сусп≥льством" [1; 18; 22].
ѕравила дипломатичного протоколу дозвол¤ють п≥дтримувати нормальн≥ в≥дносини м≥ж державами та њхн≥ми представниками нав≥ть у тому випадку, коли м≥ж сторонами мають м≥сце претенз≥њ та розб≥жност≥. ѕротокол Ч це своЇр≥дна нейтральна зона з≥ своњми правилами та законами, ≥ вс≥м, хто знаходитьс¤ на ц≥й територ≥њ, необх≥дно п≥дкор¤тис¤ загальним вимогам. ќднак, д≥юч≥ зараз протокольн≥ правила ≥снували не завжди. ѕротокол Ч категор≥¤ ≥сторична, ¤ка акумулюЇ в соб≥ багатов≥ковий досв≥д сп≥лкуванн¤ держав м≥ж собою. ¬≥дсутн≥сть у минулому б≥льш або менш розроблених ≥ загальновизнаних норм, про що йшла мова вище, пост≥йно створювала незручност≥ у взаЇмов≥дносинах м≥ж сторонами ≥ нав≥ть зумовлювала њх конфл≥кти. ÷е, власне, ≥ диктувало необх≥дн≥сть усв≥домленого прийн¤тт¤ загальновизнаних правил повед≥нки держав м≥ж собою.
¬≥денський (1815) ≥ јахенський (1818) конгреси вперше в м≥жнародн≥й практиц≥ ухвалили спец≥альн≥ постанови, що стосуютьс¤ дипломатичних в≥дносин ≥, зокрема, питанн¤ визначенн¤ старшинства дипломатичних представник≥в. ÷≥ пол≥тичн≥ документи були першою спробою над≥лити юридичною силою ≥ перетворити в норми м≥жнародного права де¤к≥ правила м≥жнародноњ вв≥чливост≥. ѕостанови ¬≥денського та јахенського конгрес≥в, що визначили основу м≥жнародноњ протокольноњ практики, про≥снували понад 150 рок≥в Ч аж до 1961 року, коли у ¬≥дн≥ була п≥дписана "¬≥денська конвенц≥¤ про дипломатичн≥ зносини".
Ќин≥ "¬≥денська конвенц≥¤ про дипломатичн≥ зносини" Ї базовим м≥жнародно-правовим документом, ¤кий регулюЇ дипломатичну д≥¤льн≥сть субТЇкт≥в м≥жнародного права. ” онвенц≥њ заф≥ксован≥ ранги дипломатичних представник≥в, пор¤док визначенн¤ њхнього старшинства, прив≥лењ та ≥мун≥тети дипломат≥в, њхн≥й статус, права та обовТ¤зки та ≥нш≥ сторони дипломатичноњ м≥с≥њ держави та њњ агент≥в. Ќизка держав приЇдналас¤ до онвенц≥њ шл¤хом њњ п≥дписанн¤ та ратиф≥кац≥њ, а де¤к≥ нав≥ть ≥нкорпорували њњ до своњх нац≥ональних законодавств. ”часниками онвенц≥њ Ї понад 160 держав, у тому числ≥ й ”крањна. јле й т≥ крањни, ¤к≥ формально не приЇдналис¤ до онвенц≥њ, вимушен≥ рахуватис¤ з нормами, заф≥ксованими у цьому документ≥.
р≥м цього основного документа, можна назвати й ≥нш≥, ¤к≥ т≥Їю чи ≥ншою м≥рою визначають д≥њ протоколу. ÷е Ч "¬≥денська конвенц≥¤ про консульськ≥ зносини" (1963), " онвенц≥¤ про ≥мун≥тети ≥ прив≥лењ ќќЌ" (1946), " онвенц≥¤ ќрган≥зац≥њ американських держав про дипломатичний притулок" ( аракас, 1954). Ќа основ≥ цих документ≥в, а також на основ≥ двосторонн≥х угод ≥ внутр≥шньодержавного законодавства зд≥йснюЇтьс¤ врегулюванн¤ тих питань, ¤к≥ виникають у процес≥ сп≥лкуванн¤ м≥ж сторонами.
ќск≥льки основн≥ положенн¤ протоколу Ї загальновизнаними ≥ дотримуютьс¤ вс≥ма крањнами б≥льш або менш однаково, можна говорити про протокол ¤к про м≥жнародну категор≥ю. ”с≥ держави зобовТ¤зан≥ дотримуватис¤ цих положень, незважаючи на те, що в актах м≥жнародного права немаЇ ч≥тких, письмово заф≥ксованих вимог це робити. ѕроте, де¤ким нормам дипломатичного протоколу надана юридична сила, а тому ретельне дотриманн¤ його норм Ї обовТ¤зковим при:
Ч визнанн≥ нових держав;
Ч встановленн≥ дипломатичних в≥дносин;
Ч призначенн≥ глав дипломатичних представництв;
Ч врученн≥ в≥рчих грамот;
Ч зд≥йсненн≥ дипломатичних в≥зит≥в;
Ч проведенн≥ бес≥д ≥ переговор≥в;
Ч дипломатичному та особистому листуванн≥;
Ч орган≥зац≥њ дипломатичних прийом≥в;
Ч п≥дписанн≥ договор≥в та угод;
Ч скликанн≥ м≥жнародних нарад та конференц≥й;
Ч орган≥зац≥њ зустр≥чей та провод≥в оф≥ц≥йних делегац≥й;
Чв≥дзначенн≥ р≥зних св¤ткових та траурниx под≥й.
ќдним словом, практично вс≥ зовн≥шньопол≥тичн≥ акц≥њ провод¤тьс¤ в≥дпов≥дно до вимог протокольних норм. Ѕудь ¤ке порушенн¤ цих норм (наприклад, недотриманн¤ правил розсадки на оф≥ц≥йних прийомах, п≥д час переговор≥в, зап≥зненн¤ чи ранн≥й (без спец≥ального попередженн¤ господар¤) в≥дх≥д з прийому) може розц≥нюватис¤ ¤к певний демонстративний крок або елементарне нев≥гластво ≥ вплинути на зниженн¤ авторитету держави на м≥жнародн≥й арен≥, а часом ≥ спричинити напругу в м≥ждержавних в≥дносинах. —л≥д завжди памТ¤тати, що будь-¤ке в≥дхиленн¤ в≥д протокольноњ традиц≥њ, нав≥ть ц≥лком випадкове, не пройде непом≥ченим, ≥ на нього в≥дпов≥дним чином буде в≥дреаговано.
Ќаприклад, у ход≥ оф≥ц≥йного в≥зиту королеви ¬еликобритан≥њ ™лизавети II до јвстрал≥њ в лютому 1992 року була допущена протокольна в≥льн≥сть, ¤ка з≥псувала в≥зит сам≥й королев≥ ≥ викликала масу обуренн¤ на Ѕританських островах за прийом, ¤кий њй влаштували. ѕредставл¤ючи знаменитих гостей, а њх з≥бралос¤ понад 800, премТЇр-м≥н≥стр јвстрал≥њ ѕол ≥т≥ні невимушено вз¤в англ≥йську королеву за тал≥ю. Ќа додаток до цього, його дружина, голландка за походженн¤м, не виконала реверанс Ч прис≥данн¤ на праву ногу разом з шанобливим поклоном дл¤ ви¤вленн¤ поваги монарху, ¤к цього вимагаЇ етикет двору. ÷ей ≥нцидент не залишивс¤ непом≥ченим. ѕреса роздула з нього ц≥лий скандал. —права у тому, що јвстрал≥¤ Ч колишн≥й дом≥н≥он јнгл≥њ, пот≥м союзник, що входить у —п≥вдружн≥сть нац≥й, де в б≥льшост≥ випадк≥в англ≥йський монарх вважаЇтьс¤ головою держави. ј в јвстрал≥њ це, под≥бно, поставили п≥д сумн≥в. ¬ипадкова ситуац≥¤, що склалас¤, не пол≥пшила в≥дносин м≥ж двома державами, ¤к≥ й так були непростими, а скор≥ше навпаки.
“аким чином, ч≥тке дотриманн¤ правил дипломатичного протоколу в≥д≥граЇ не останню роль у п≥дтриманн≥ нормальних в≥дносин м≥ж державами та њх представниками.
ѕорушенн¤ протоколу або в≥дх≥д в≥д нього ≥нколи про¤вл¤Їтьс¤ у бажанн≥ зробити ≥ щось приЇмне. ƒобре в≥домо, що дв≥р ¬атикану, ¤кий вважаЇтьс¤ одним з найстар≥ших у ™вроп≥, справедливо визнаЇтьс¤ найретельн≥шим допиль- новувачем протоколу. “а все ж був такий випадок, коли дружина президента ƒж. еннед≥ повинна була в≥дв≥дати з в≥зитом ¬атикан. ѕапа –имський запитав, ¤к в≥н повинен звернутис¤ до нењ. …ому запропонували на виб≥р: "пан≥ дружино президента", "пан≥", "пан≥ еннед≥". ѕапа ж зустр≥в дружину президента з об≥ймами ≥ рад≥сним вигуком: "ќ, ∆акл≥но". Ќетрадиц≥йний випадок у протокольн≥й практиц≥, що стосуЇтьс¤ ”крањни, мав м≥сце на прийом≥ на честь ѕрезидента
”крањни в листопад≥ 2002 року в ≤тал≥њ, коли ѕремТЇр-м≥н≥стр —. Ѕерлускон≥ своЇю хусточкою демонстративно витер туфл≥ футбол≥ста ј. Ўевченка, ¤кий був присутн≥й на цьому прийом≥, виражаючи у такий спос≥б свою вд¤чн≥сть за його вклад у розвиток ≥тал≥йського футболу.
¬иступ ѕрезидента ”крањни в онгрес≥ —≤Ћј в кв≥тн≥ 2005 року слухали сто¤чи ≥ скандуючи "ёщенко", що також виходить далеко за рамки прохолодного та прагматичного протоколу першоњ держави св≥ту.
“аких приклад≥в можна навести чимало, ≥ вони насамперед св≥дчать, що протокол не такий вже й черствий, ¤к звикли вважати, ≥ що люди, обмежен≥ суворими рамками протоколу, знають, коли ≥ ¤к вийти за ц≥ рамки, бажаючи про¤вити тепл≥, гуманн≥ почутт¤ до людей, з ¤кими вони зустр≥чаютьс¤. ” протокол≥ поЇднано, з одного боку, бажанн¤ ви¤вити належну увагу певним особам, а з другого Ч необх≥дн≥сть уникнути певних непорозум≥нь з ≥ншими. ѕротокол, зокрема, допомагаЇ створити дружню, невимушену атмосферу на зустр≥чах або прийомах, спри¤ти взаЇмопорозум≥нню ≥ дос¤гненню результат≥в, на ¤к≥ чекають в≥д цих зустр≥чей.
’оча правила м≥жнародноњ вв≥чливост≥ не мають обовТ¤зковоњ сили, але, ¤к св≥дчить протокольна практика, держави ≥ дипломати намагаютьс¤ дотримуватис¤ загальновизнаних норм. ¬иконанн¤ правил протоколу ще не гарантуЇ автоматичного дос¤гненн¤ усп≥ху, однак, њхнЇ ≥гноруванн¤ гарантуЇ невдачу будь-¤ких, нав≥ть найкращих ≥н≥ц≥атив. ” звТ¤зку з цим не втратило своЇњ актуальност≥ висловлюванн¤ французького дипломата ∆. амбона: "ѕравила протоколу в цей час здаютьс¤ дещо старомодними. јле не дотримуватис¤ њх так само безглуздо, ¤к ≥ не зн≥мати капелюха при вход≥ до церкви або взутт¤ при вход≥ до мечет≥. ѕо сут≥, не все вже так безглуздо в цих урочистих др≥бниц¤х ≥ забобонах" [14, с. 53].
ƒипломатичний протокол Ї важливим ≥нструментом реал≥зац≥њ основних принцип≥в зовн≥шньоњ пол≥тики держави. ѕринцип суверен≥тету держави, наприклад, виражаЇтьс¤ в таких протокольних нормах, ¤к виконанн¤ г≥мну, ви¤в почестей державному прапору тощо. “ут треба особливо зважати на те, щоб прапор був п≥дн¤тий правильно з урахуванн¤м його кольор≥в або ≥нших важливих символ≥в (у де¤ких крањнах, наприклад, перевернений державний прапор означаЇ стан в≥йни).
ѕринцип р≥вност≥ держав про¤вл¤Їтьс¤ у дотриманн≥ альтернату в п≥дготовц≥ двосторонн≥х договор≥в та угод, по-чергового старшинства на оф≥ц≥йних заходах, упор¤дкованоњ розсадки дипломатичних представник≥в зг≥дно з њхн≥ми класами та рангами.
јгреман (в≥д французького "agrement" Ч згода) на призначенн¤ посла та екзекватура на призначенн¤ консула, церемон≥ал вступу дипломат≥в на посади, форма од¤гу, оформленн¤ та використанн¤ в≥зитних карток Ч усе це необх≥дн≥ атрибути посольського та консульського права держав.
”кладенн¤ м≥жнародних договор≥в або приЇднанн¤ до них, пор¤док њхн≥х д≥й також обумовлюютьс¤ в≥дпов≥дною процедурою ≥ церемон≥алом.
Ќорми дипломатичного протоколу та церемон≥алу опираютьс¤ на звичаЇв≥ та догов≥рн≥ джерела м≥жнародного права, ¬≥денськ≥ конвенц≥њ про дипломатичн≥ та консульськ≥ зносини 1961 та 1963 рок≥в, а також на законодавство та практику зах≥дноЇвропейських держав, перш за все, јнгл≥њ, ‘ранц≥њ та —≤Ћј. ѕротокол Ч це форма ≥Їрарх≥чного пор¤дку, вираженн¤ хороших манер у в≥дносинах м≥ж державами та, под≥бно до вв≥чливост≥ Ч одн≥Їњ з форм щоденного житт¤, дипломатичний протокол Ї сукупн≥стю правил повед≥нки ур¤д≥в та њхн≥х представник≥в з оф≥ц≥йного та неоф≥ц≥йного приводу. ≤Їрарх≥¤ ≥снуЇ у будь-¤кому цив≥л≥зованому сусп≥льств≥. —кладн≥сть в≥дносин м≥ж р≥зними соц≥альними групами зобовТ¤зуЇ дотримуватис¤ певних правил повед≥нки. ќдним з головних принцип≥в щоденного житт¤ Ї п≥дтриманн¤ нормальних в≥дносин м≥ж людьми та намаганн¤ уникати конфл≥кт≥в. ÷ей принцип ще важлив≥ший у м≥жнародних в≥дносинах, бо мова йде про належну повагу та увагу до незалежних держав та њхн≥х представник≥в.
—кладним теоретичним та практичним продовжуЇ залишатис¤ питанн¤ про те, в ¤ких випадках норми дипломатичного протоколу Ї юридично обовТ¤зковими, так ¤к виход¤ть з м≥жнародних договор≥в та звичањв, а в ¤ких Ч це просто правила м≥жнародноњ вв≥чливост≥. —кладн≥сть протоколу пол¤гаЇ у його строкатост≥ та заплутаност≥. ƒос≥ немаЇ жодного оф≥ц≥йного кодексу протоколу, а його правила не можуть бути ун≥ф≥кованими (наприклад, у крањнах, що спов≥дують мусульманську рел≥г≥ю, з одного боку, та в крањнах христи¤нських Ч з ≥ншого; у крањнах, у ¤ких збереглис¤ феодальн≥ титули та званн¤, ≥ в крањнах, де ц≥ титули та званн¤ скасован≥, чи, наприклад, у крањнах, де ≥снуЇ р≥вноправТ¤ ж≥нок та чолов≥к≥в, ƒ в крањнах, де цього немаЇ ≥ де ж≥нки не запрошуютьс¤ на дипломатичн≥ прийоми).
—кладн≥сть протоколу пол¤гаЇ в тому, що не завжди зрозум≥ло, де зак≥нчуЇтьс¤ м≥жнародна вв≥члив≥сть ≥ починаЇтьс¤ юридична обовТ¤зков≥сть дотриманн¤ певних правил. Ѕудучи ≥нструментом перетворенн¤ правоздатност≥ держави в сфер≥ дипломатичних в≥дносин в њњ д≥Їздатн≥сть, норми протоколу в низц≥ випадк≥в сам≥ не мають юридично обовТ¤зкового характеру ≥ Ї лише даниною вв≥чливост≥ чи звичаю (форма од¤гу, час прибутт¤ на прийом та залишенн¤ його тощо).
—л≥д п≥дкреслити, що одн≥Їю з найважлив≥ших функц≥й протоколу Ї спри¤нн¤ забезпеченню суверенноњ р≥вност≥ держав, а також загального миру та мирного сп≥в≥снуванн¤ держав, що належать до р≥зних сусп≥льних систем. ” сучасному дипломатичному протокол≥ залишаЇтьс¤ ще багато архањчного та складного, що Ї насл≥дком ≥сторичного нашаруванн¤. ќчевидно, з часом в≥н значно спроститьс¤ ≥ стане б≥льш рац≥ональним. ÷е буде мати велике позитивне значенн¤ дл¤ м≥ждержавних в≥дносин не т≥льки тому, що складн≥сть протоколу Ї джерелом помилок (≥нколи незалежно в≥д вол≥ стор≥н), але й тому, що такий протокол створюЇ незручност≥ ≥, таким чином, зам≥сть полегшенн¤ дипломатичних в≥дносин може ускладнити њх.
” пол≥тичн≥й та адм≥н≥стративн≥й структур≥ протокол в≥дводить кожному своЇ м≥сце, гарантуЇ вс≥м посадовим особам можлив≥сть користуватис¤ своњми правами, узгоджуЇ сп≥рн≥ питанн¤ старшинства, а також суперечки, що стосуютьс¤ наданих прив≥лењв та ≥мун≥тет≥в. ѕотр≥бн≥ були стол≥тт¤, щоб покласти край конфл≥ктам через почутт¤ приниженн¤ престижу, що часто виникали м≥ж корол≥вськими дворами та дипломатичними представництвами.
ѕротокол даЇ можлив≥сть кожному без перешкод виконувати своњ щоденн≥ обовТ¤зки та регламентуЇ д≥¤льн≥сть нац≥ональноњ влади (ур¤ду, парламенту та адм≥н≥стративних орган≥в), а також д≥¤льн≥сть ≥ноземних представник≥в у своњй оф≥ц≥йн≥й ¤кост≥, акредитованих при ур¤д≥ (дипломат≥в, консул≥в, м≥жнародних оф≥ц≥йних посадових ос≥б, пост≥йних чи тимчасових ≥ноземних м≥с≥й та приватних ос≥б, що не належать до цих категор≥й).
ѕравила дипломатичного протоколу призначен≥ дл¤ п≥дтриманн¤ нормальних в≥дносин м≥ж державами та њхн≥ми представниками за кордоном. ¬≥дпов≥дно до правил, присутн≥й на оф≥ц≥йн≥й зустр≥ч≥ маЇ право на м≥сце, в≥дпов≥дне до його рангу, про що ≥нш≥ делегати можуть не знати. ÷≥ правила повинн≥ бути ч≥тко визначеними, њх потр≥бно суворо дотримуватис¤. ќднак, буваЇ важко уникнути непорозум≥нь, оск≥льки влада, що не дотримуЇтьс¤ цих правил, ≥нколи демонстративно в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д зобовТ¤зань, вз¤тих на себе, виход¤чи ≥з загальних ≥нтерес≥в.
“аке навмисне порушенн¤ етикету завжди розц≥нюЇтьс¤ ¤к ц≥леспр¤мована демонстрац≥¤ недов≥ри до дипломата ≥ неминуче в≥добразитьс¤ на в≥дносинах м≥ж в≥дпов≥дними ур¤дами. Ѕудь-¤ке порушенн¤ цих правил може створити труднощ≥ дл¤ сторони, що його допустила, бо њй доведетьс¤ принести вибаченн¤ ≥ знайти спос≥б виправити помилку. —л≥д завжди памТ¤тати, що ж≥нки примхлив≥ш≥, н≥ж чолов≥ки, ¤к≥ з б≥льшою готовн≥стю приймають вибаченн¤ та по¤сненн¤.
ѕравила протоколу не Ї св¤щенними, ≥ церемон≥ал не можна пор≥внювати з рел≥г≥йними обр¤дами, порушенн¤ ¤ких може принести кару розгн≥ваного Ѕога. ¬они базуютьс¤ на належн≥й поваз≥ до традиц≥й та м≥сцевих звичањв, до њхн≥х завдань належить не порушенн¤ встановленого пор¤дку, а зм≥цненн¤ того, що отримало загальну згоду. ≤нколи, ¤кщо виникаЇ необх≥дн≥сть, вони можуть бути зм≥нен≥ п≥сл¤ вивченн¤ та узгодженн¤ з зац≥кавленими особами. ѕротокол частково допомагаЇ створити дружню та невимушену атмосферу на зустр≥чах чи прийомах, спри¤ючи взаЇморозум≥нню та дос¤гненню результат≥в, що оч≥куютьс¤ в≥д ц≥Їњ зустр≥ч≥.
«ареЇстрован≥ порушенн¤ та послабленн¤ в дотриманн≥ протокольноњ практики нагадують про те, що в цих урочистих зобовТ¤занн¤х, п≥д ¤кими п≥дписалос¤ ст≥льки видатних д≥¤ч≥в, залишаЇтьс¤ м≥сце дл¤ власних почутт≥в. ўо стосуЇтьс¤ дипломатичних та консульських посадових ос≥б, то вони повинн≥ уважно стежити за протокольними правилами, що њх стосуютьс¤, а також за порушенн¤ми правил, скерованих ¤к проти них, так ≥ на њхню користь.
–азом ≥з тим, кожна крањна маЇ право вносити до протоколу свою специф≥ку. «авд¤ки впливу нац≥онального колориту, ≥сторичних традиц≥й ≥ способу житт¤ та в≥роспов≥данн¤ правила протоколу в т≥й чи ≥нш≥й крањн≥ набувають своЇњ специф≥ки. “ому перше, що необх≥дно зробити дипломатов≥ по прибутт≥ до крањни свого службового в≥др¤дженн¤ Ч отримати ¤комога повн≥шу ≥нформац≥ю про звичањ та особливост≥ м≥сцевого протоколу.
” р≥зних крањнах допускаютьс¤ р≥зн≥ вар≥ац≥њ урочистост≥ оф≥ц≥йних заход≥в, к≥лькост≥ њх учасник≥в ≥, ¤кщо це може бути приЇмним дл¤ гост¤, певн≥ в≥дступи в≥д загальноприйн¤тих правил. “ак, наприклад, у де¤ких словТ¤нських крањнах, у тому числ≥ й в ”крањн≥, високих гостей, ¤к правило, зустр≥чають "хл≥бом ≥ с≥ллю", в ≤нд≥њ та ≤ндонез≥њ почесного гост¤ ув≥нчують в≥нком або г≥рл¤ндою кв≥т≥в. Ќа ≥ндонез≥йському остров≥ Ѕал≥ кожний г≥сть, що прибуваЇ на цю землю, проходить рел≥г≥йний церемон≥ал вигнанн¤ "злих дух≥в" тощо.
ќднак, до дипломатичного протоколу ≥ церемон≥алу сл≥д завжди п≥дходити надзвичайно уважно, бо будь-¤к≥ в≥дхиленн¤, в≥дступи в≥д основних правил вельми пом≥тн≥ ≥ добре в≥дчуваютьс¤ ≥ншою стороною. ѕротокольне правило, застосоване один раз, не може бути дов≥льно про≥гнороване наступного Ч н≥ стосовно до одного ≥ того ж партнера, н≥ до будь-¤коњ ≥ншоњ особи, ¤ка пос≥даЇ таке ж положенн¤. Ѕудь-¤кий прецедент загрожуЇ тим, що може стати нормою. ј зм≥нити норму, ¤к в≥домо, досить важко.
ѕротокол за своЇю природою досить консервативне утворенн¤, це одне з небагатьох ¤вищ сучасного св≥ту, ¤ке не схильне до швидкоплинноњ моди ≥ не зм≥нюЇ своњх традиц≥й. «розум≥ло, зм≥ни в протокольн≥й практиц≥ в≥дбуваютьс¤, але мають вони здеб≥льшого еволюц≥йний характер. јле тут свою роль в≥д≥грають життЇв≥ реал≥њ, зм≥ни в сусп≥льно-економ≥чному лад≥, пол≥тичн≥ процеси, що в≥дбуваютьс¤ на м≥жнародн≥й арен≥, науково-техн≥чн≥ дос¤гненн¤ тощо.
ќтож, останн≥м часом у м≥жнародн≥й протокольн≥й практиц≥ планувалас¤ тенденц≥¤ до рац≥онал≥зац≥њ ≥ спрощенн¤ де¤ких елемент≥в церемон≥алу. ÷≥ ¤вища не суперечать, а, навпаки, спри¤ють подальшому процесу ун≥ф≥кац≥њ протокольних вимог у створенн≥ Їдиного загальновизнаного кодексу норм. ј ÷е, в умовах м≥жнародного сп≥лкуванн¤, ¤ке пост≥йно розширюЇтьс¤, актуал≥зуЇ завданн¤ освоЇнн¤ ≥ застосуванн¤ на практиц≥ норм ≥ принцип≥в дипломатичного протоколу, ¤кий Ї, по сут≥, гарант≥Їю усп≥шного виконанн¤ дипломатом своњх профес≥йних обовТ¤зк≥в ≥, за словами в≥домого н≥мецького пол≥тика ≥ дипломата, канцлера ќтто фон Ѕ≥смарка, з допомогою ¤кого можна поставити пол≥тику держави, що розвиваЇтьс¤, на належний р≥вень.
1.3. Ќаукове п≥дірунт¤ дипломатичного протоколу
ƒипломатичний протокол базуЇтьс¤ на таких чотирьох основних наукових дисципл≥нах: м≥жнародне право, дипломатичне право, соц≥олог≥¤, ≥стор≥¤.
ћ≥жнародне право Ч це зведенн¤ правових засад, ¤к≥ регулюють в≥дносини м≥ж державами, м≥жнародними орган≥зац≥¤ми, а також м≥ж цими субТЇктами, тобто м≥ж державами та м≥жнародними орган≥зац≥¤ми. ќсновоположними принципами сучасного м≥жнародного права Ї: суверенна р≥вн≥сть держав, право народ≥в на самовизначенн¤, мирне розвТ¤занн¤ двоx м≥жнародних спор≥в, мирне сп≥в≥снуванн¤, м≥жнародна залежн≥сть у сучасному глобал≥зованому св≥т≥ тощо.
Ќайголовн≥шим з них Ї, безумовно, принцип суверенноњ р≥вност≥ держав. ¬ умовах дипломатичноњ практики в≥н про¤вл¤Їтьс¤ в однаковому трактуванн≥ дипломатичних представництв р≥зних крањн (незалежно в≥д важливост≥ цих крањн у сучасному св≥т≥) залежно в≥д њхнього класу ≥ рангу, дати врученн¤ в≥рчих грамот або дати пов≥домленн¤ про прибутт¤ в крањну дл¤ виконанн¤ м≥с≥њ, у безумовному дотриманн≥ принципу альтернату при п≥дготовц≥ двосторонн≥х угод ≥ договор≥в, у розсадц≥ делегац≥й п≥д час м≥жнародних форум≥в, п≥дписанн≥ м≥жнародних угод в≥дпов≥дно до алфав≥ту Ч англ≥йського або французького. ќтже, можна констатувати, що дипломатичний протокол, забезпечуючи пор¤док п≥д час р≥зних двосторонн≥х чи м≥жнародних урочистостей, опираЇтьс¤ на принцип суверенност≥ держав, зм≥цнюЇ ≥ закр≥плюЇ його ¤к основу св≥тового пор¤дку.
ƒипломатичне право Ї частиною м≥жнародного права, забезпечуЇ ≥ регулюЇ б≥льш вузьке поле його застосуванн¤, а саме Ч оф≥ц≥йну д≥¤льн≥сть установ та людей, що зд≥йснюють за кордоном зовн≥шню пол≥тику своЇњ держави, тобто дипломатичних установ та њхн≥х сп≥вроб≥тник≥в. ƒо сфери дипломатичного права належать форми ≥ зм≥ст м≥жнародного сп≥вроб≥тництва, норми, ¤к≥ регулюють статус дипломатичних м≥с≥й, пост≥йних представництв при ќќЌ та ≥нших м≥жнародних орган≥зац≥¤х, спец≥альних м≥с≥й. ƒо його сфери належать д≥¤льн≥сть посольств, м≥с≥й, консульств, торгово-економ≥чних представництв (м≥с≥й), спец≥альних м≥с≥й, а також класи глав дипломатичних м≥с≥й, ранги дипломатичних прац≥вник≥в, њхнЇ призначенн¤ ≥ в≥дкликанн¤, агремани, в≥рч≥ грамоти, мова дипломатичного сп≥лкуванн¤ та дипломатична кореспонденц≥¤. ќтже, дипломатичне право ≥ дипломатичний протокол взаЇмно т≥сно повТ¤зан≥, бо дипломатичний протокол утверджуЇ м≥жнародне право дотриманн¤м м≥жнародноњ вв≥чливост≥, необх≥дноњ у в≥дносинах з представниками ≥ноземних держав. якщо в≥домий афоризм —ервантеса "Ќ≥що не даЇтьс¤ нам так дешево ≥ ц≥нитьс¤ так дорого, ¤к вв≥члив≥сть" маЇ загальнолюдський вим≥р, то дл¤ особи, ¤ка маЇ в≥дношенн¤ до м≥жнародноњ д≥¤льност≥, вв≥члив≥сть Ч неодм≥нна норма повс¤кденноњ д≥¤льност≥, особливо у сп≥лкуванн≥ з людьми.
ќпираючись на дипломатичне право, д≥Ї управл≥нн¤ (в≥дд≥л, служба) дипломатичного протоколу Ч цей своЇр≥дний ≥нструмент дипломат≥њ, бо саме через нього посли та ≥нш≥ представники ≥ноземних держав встановлюють своњ перш≥ контакти з крањною перебуванн¤; через це управл≥нн¤ отримуЇтьс¤ згода на акредитац≥ю глави м≥с≥њ, вир≥шуЇтьс¤ питанн¤ аг- ремана та його передач≥ зац≥кавлен≥й сторон≥; орган≥зовуЇтьс¤ врученн¤ в≥рчих грамот, проведенн¤ р≥зного роду прийом≥в, обм≥н дипломатичною кореспонденц≥Їю тощо. „ерез управл≥нн¤ дипломатичного протоколу посли ≥ сп≥вроб≥тники дипломатичних представництв отримують, в≥дпов≥дно до свого статусу, спец≥альн≥ посв≥дченн¤, ¤к≥ дають право користуватис¤ належними њм прив≥ле¤ми та ≥мун≥тетами. ¬с¤ протокольна д≥¤льн≥сть базуЇтьс¤ т≥льки на засадах дипломатичного права ≥ в≥дбуваЇтьс¤ з дотриманн¤м принцип≥в м≥жнародноњ вв≥чливост≥. ƒл¤ усп≥шного вир≥шенн¤ протокольних питань необх≥дн≥ досконал≥ знанн¤ дипломатичного права, але в житт≥ нер≥дко трапл¤Їтьс¤ ≥ так, що важко встановити ч≥тку межу, де зак≥нчуЇтьс¤ дипломатичне право, а починаЇтьс¤ дипломатичний протокол, тому треба мати глибок≥ теоретичн≥ знанн¤ права ≥ добр≥, перев≥рен≥ житт¤м, навики дипломатичного протоколу.
“≥сно повТ¤зана з дипломатичним протоколом ≥ соц≥олог≥¤ Ч наука про сусп≥льство, законом≥рност≥ його розвитку, звТ¤зок м≥ж ≥ндив≥дуумами та соц≥альними групами. ƒо сфери дипломатичного протоколу в≥днос¤ть сп≥вроб≥тництво м≥ж людьми, ¤к≥ належать до р≥зних крањн, представл¤ють р≥зн≥ пол≥тичн≥ системи, а, отже, тут Ї благодатне поле дл¤ д≥¤льност≥ соц≥олог≥чноњ науки. —оц≥олог≥¤ вивчаЇ настроњ людей, форми њхньоњ повед≥нки в р≥зних ситуац≥¤х чи п≥д впливом важливих ≥сторичних под≥й, ¤к в окремих соц≥альних групах, так ≥ в рег≥онах, крањнах. –езультати соц≥олог≥чних досл≥джень дозвол¤ють краще зрозум≥ти ситуац≥ю в крањн≥, р≥зних соц≥альних групах, реально њх оц≥нювати та робити правильн≥ висновки, враховуючи м≥сцеву специф≥ку.
ўе одн≥Їю науковою дисципл≥ною, ¤ка досить т≥сно повТ¤зана з дипломат≥Їю та дипломатичним протоколом, Ї ≥стор≥¤. «нанн¤ сусп≥льно-пол≥тичних та соц≥ально-економ≥чних проблем в ≥сторичному виклад≥, ≥стор≥њ форм та метод≥в дипломатичних в≥дносин та њхньоњ важливоњ складовоњ Ч дипломатичного протоколу Ч допомагають глибше збагнути форми та методи сучасноњ дипломат≥њ, оск≥льки своњми корен¤ми вона с¤гаЇ далекого минулого. “ак, з ≥стор≥њ ми можемо дов≥датис¤ про перш≥ посольства й укладен≥ ними угоди чи договори, про виникненн¤ пост≥йних дипломатичних м≥с≥й ≥ становленн¤ багатосторонньоњ дипломат≥њ; про те, ¤к визначалас¤ перш≥сть дипломатичних представництв у минулому, що спричинилос¤ до встановленн¤ дипломатичних клас≥в та ранг≥в, у результат≥ ¤ких сусп≥льних зм≥н на нових принципах почав зд≥йснюватис¤ церемон≥ал вТњзду посла та врученн¤ ним в≥рчих грамот. « ≥стор≥њ можемо дов≥датис¤, ¤к упродовж стол≥ть формувалас¤ дипломатична мова, зм≥нювалас¤ система прив≥лењв та ≥мун≥тет≥в. ≤стор≥¤ по¤снюЇ походженн¤ актуальних нин≥ звичањв, показуЇ, ¤к≥ зм≥ни вони пройшли, допомагаЇ краще зрозум≥ти суть нин≥шнього дипломатичного протоколу.
ќтже, ц≥ чотири науков≥ дисципл≥ни, про ¤к≥ йшла мова вище, св≥дчать про ≥сторичну т¤гл≥сть дипломатичного протоколу та його т≥сний звТ¤зок з сучасними гуман≥стичними ≥де¤ми, про його нин≥шню актуальн≥сть. Ќезважаючи на спрощенн¤ м≥жлюдських стосунк≥в у сучасну епоху внасл≥док незворотних сусп≥льних зм≥н, дипломатичний протокол продовжуЇ бути потр≥бним, бо без застосуванн¤ його перев≥рених стол≥тт¤ми принцип≥в дипломат≥¤ зазнала би багато труднощ≥в. ƒипломатичний протокол був ≥ залишаЇтьс¤ пол≥тичним ≥нструментом дипломат≥њ, ≥ його в жодному випадку не можна в≥дкидати.