6.4. Правове забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки
Характерною рисою сучасного етапу соціально-економічного розвитку України є подальший розвиток ядерної енергії. Наслідки цього процесу не обмежуються сферами науки, техніки, медицини, а знаходять своє відображення в найрізноманітніших сферах життя, зокрема в ядерній енергетиці. Водночас добре відомо, що використання ядерної енергії пов'язане зі значним ризиком для життя і діяльності як окремих людей, так і цілих держав, навіть для існування планети Земля. Атомна радіація — це виняткове джерело підвищеної небезпеки, якеза своєю силою перевищує всі відомі до нього джерела. З урахуванням цього її виробництво й використання вимагають адекватного відображення в правовій сфері життя суспільства і відповідної законодавчої регламентації.
Отже, існує проблема визнання факту існування ядерного ризику і встановлення його прийнятного рівня.
Поняття «ризику» у сфері використання ядерної енергії почало використовуватися Міжнародною комісією з радіологічного захисту (МКРЗ) для кількісного визначення шкідливих факторів і об'єктивних оцінок шкоди здоров'ю. Як принцип радіаційної безпеки МКРЗ було сформульовано так званий принцип ALARA, згідно з яким дози опромінення мають підтримуватися на таких низьких рівнях, яких тільки можна досягти з урахуванням економічних і соціальних факторів. За рекомендацією МКРЗ гранично допустимі для людини дози опромінення (ГДД) встановлюються на такому низькому рівні, який виключає можливість гострих променевих уражень. Ризик при цьому має бути достатньо малим і виправданим відносно тієї вигоди, яку одержує суспільство від використання джерел радіації.
Концепція ядерного ризику містить як мінімум чотири елементи: 1) оцінку ядерного ризику; 2) управління ядерним ризиком; 3) запобігання ймовірним негативним наслідкам, пов'язаним з ядерним ризиком; 4) формування механізму і фондів відшкодування ймовірних збитків, можливих через цей ризик.
Оцінка ядерного ризику пов'язана з аналізом походження потенційної ядерної та радіаційної небезпеки в Україні. Це надто складний процес, який складається з двох етапів: визначення ризику (насамперед його джерел) і оцінки ризику. Проблема кількісного оцінювання ядерного ризику набула особливого значения у зв'язку з можливістю ядерних інцидентів.
Ядерний ризик, на відміну від ядерної небезпеки, не можна розглядати у відриві (відокремлено) від можливих наслідків прояву цієї небезпеки. Тобто ядерний ризик — це кількісна міра небезпеки з урахуванням її наслідків. Наслідки прояву ядерної небезпеки завжди пов'язані із заподіянням ядерної шкоди. Чим більша очікувана (ймовірна) ядерна шкода, тим значніший ядерний ризик. До того ж ядерний ризик буде тим більший, чим більша ймовірність прояву відповідної ядерної небезпеки. Отже, дефініція «ядерний ризик»об'єднує два поняття — «ймовірність ядерної небезпеки» і «ядерна шкода».
До найбільш характерних особливостей ядерних ризиків належать: колосальний розмір і різноманітність видів шкоди; несприйнятливість іонізуючого випромінювання органами чуттів людини; пізнє виявлення шкоди; труднощі розмежування ядерної та неядерної шкоди; труднощі, пов'язані з оцінкою шкоди.
До основних об'єктів (джерел) потенційної ядерної та радіаційної небезпеки на території України належать підприємства ядерно-паливного циклу (АЕС, дослідницькі реактори та збірки, підприємства з видобування та переробки урану), підприємства, які використовують радіаційно небезпечні технологи та матеріали, об'єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами, а також території, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Маючи уявлення про основні джерела потенційної ядерної та радіаційної небезпеки в Україні, перейдемо до визначення понять «ядерна» та «радіаційна безпека», які містить чинне законодавство, до доктринальних визначень та надбань міжнародно-правової науки і практики з цих питань.
Ядерна безпека в Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (ст. 1) визначена як дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку. Навряд чи таке визначення відповідає реаліям і вимогам щодо забезпечення належної ядерної безпеки в Україні, а також змісту цього поняття. Вважаємо, що ядерна безпека — це такий стан розвитку суспільних відносин у сфері використання ядерної енергії, зокрема в ядерній енергетиці, при якому системою науково-технічних, організаційних, економічних, державно-правових та інших соціальних засобів регулювання забезпечується належний безпечний режим використання ядерних установок (об'єктів), ядерних матеріалів тощо, який спонукає до безумовного дотримання вимог законодавства, норм, правил, стандартів та умов, що діють у сфері використання ядерної енергії. Чітке дотримання режиму використання ядерної енергії є основою попередження і недопущения радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища з метою як забезпечення життя і здоров'я людей, так і охорони довкілля, або, інакше кажучи, з метою забезпечення радіаційної безпеки.
Саме дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів становить основу забезпечення радіаційної безпеки. Отже, ядерна та радіаційна безпека настільки тісно взаємопов'язані, що без дотримання і забезпечення першої не можна вести мову і сподіватися на забезпечення другої.
Норми, правила і стандарта з ядерної безпеки — це критерії, вимоги й умови забезпечення безпеки під час використання ядерної енергії, їх дотримання є обов'язковим при здійсненні будь-якого виду діяльності у сфері використання ядерної енергії. Вимоги зазначених норм, правил та стандартів приймаються з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій у сфері використання ядерної енергії.
Один із основних напрямів використання ядерної енергії — виробництво теплоелектроенергії. У сучасних умовах, коли розвиток ядерної енергетики набув широкомасштабного характеру і збільшилося число країн, які експлуатують об'єкти ядерної енергетики, забезпечення ядерної безпеки вийшло за межі інтересів окремої держави і набуло міжнародного значення. У зв'язку з цим у 1989 р. під егідою МАГАТЕ з огляду на вимоги часу була розроблена Міжнародна шкала тяжкості подій на атомних станціях. Зазначена шкала є засобом для швидкої оцінки можливих наслідків інцидентів на АЕС. Класифікуючи події відповідно до їх значущості, вона полегшує взаєморозуміння між ядерним співтовариством.
Координація та об'єднання зусиль щодо забезпечення ядерної безпеки — порівняно новий напрям міжнародного співробітництва у сфері мирного використання ядерної енергії. Одна з особливостей цього напряму полягає в тому, що він все більше набуває міжнародно-правових форм. Свідченням цього є прийняття Міжнародної конвенції з ядерної безпеки (1994), яку Україна ратифікувала 17 грудня 1997 р. із застереженням про те, що положення ст. 3 Конвенції не застосовується до об'єкта «Укриття».
Радіаційну безпеку, на нашу думку, слід розглядати як складову і передумову екологічної безпеки. Хоча нині існують різноманітні підходи до визначення зазначеного поняття. Так, «радіаційна безпека» визначається як комплекс заходів, спрямованих на обмеження опромінення персоналу, окремих осіб з населення і всього населення до найбільш низьких рівнів дози, що досягаються засобами, прийнятними для суспільства; на попередження виникнення ранніх наслідків опромінення і обмеження проявів віддалених наслідків до прийнятного рівня.
Радіаційна безпека визначається також як система законодавчих засобів (у тому числі норм радіаційної безпеки), спрямована на обмеження можливого опромінення населения і персоналу в результаті використання джерел іонізуючого випромінювання.
З наведених вище формулювань випливає, що радіаційна безпека розглядається як «комплекс заходів» або «система законодавчих засобів». Термін «радіаційна безпека» трактується і як комплекс адміністративних і медико-санітарних заходів, що обмежують прийнятними рівнями опромінення і радіоактивне забруднення окремих осіб, населення і навколишнього середовища. На думку А. I. Іойриша, радіаційну безпеку слід визначати як сукупність техніко-економічних і правових заходів, покликаних забезпечити надійну експлуатацію АЕС, попередження аварій, а у випадку виникнення аварії — локалізацію останньої, захист обслуговуючого персоналу, населения, прилеглих районів і всього навколишнього середовища. Однак у цьому випадку йдеться імовірно про радіаційний захист, який за своїм характером є підлеглим щодо радіаційної безпеки і спрямований на її забезпечення. Отже, жодне визначення не відображає повною мірою юридичної природи такого явища, як радіаційна безпека. Вони торкаються лише окремих аспектів цього явища.
В одному з перших монографічних правових досліджень в Україні, присвячених проблемам забезпечення радіаційної безпеки, запропоновано визначення радіаційної безпеки як стану захищеності прав і життєво важливих інтересів людини, зокрема життя і здоров'я, в потенційно радіоекологічно небезпечному середовищі, захисту навколишнього середовища, окремих природних об'єктів, екосистем від іонізуючого випромінювання при здійсненні діяльності у сфері використання ядерної енергії. Це визначення, на думку його автора, найбільш повно відображало б правову природу цього явища, однак з урахуванням нових реалій потребує деякого уточнення і конкретизацій. Зокрема, радіаційна безпека передбачає захищеність прав людини не лише при здійсненні діяльності у сфері використання ядерної енергії, а при здійсненні будь-якої діяльності, яка призводить до додаткового опромінення (наприклад, у побуті).
Розкриваючи поняття «радіаційна безпека», слід звернутися також до законодавчого його визначення. Так, у Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» радіаційна безпека визначається як дотримання меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормативами, правилами та стандартами з безпеки (ст. 1). Слід зазначити, що прийнятий у 1995 р. цей Закон практично залишив правові аспекта, пов'язані із забезпеченням радіаційної безпеки в державі, поза своєю увагою. У «Нормах радіаційної безпеки України» (НРБУ-97) встановлено, що «радіаційна безпека — стан радіаційно-ядерних об'єктів та навколишнього середовища, що забезпечує неперевищення основних дозових лімітів, виключення будь-якого невиправданого опромінення та зменшення невиправданого опромінення і зменшення доз опромінення персоналу та населення нижче за встановлені дозові ліміти настільки, наскільки це може бути досягнуто і економічно обгрунтовано». Це визначення також розкриває певні технічні аспекта цього явища, не торкаючись правових.
Дуже тісно із поняттям радіаційної безпеки пов'язане поняття «радіаційний захист». Слід зазначити, що в багатьох наукових дослідженнях ці поняття часто змішуються. Аналіз Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», у якому радіаційний захист визначено як сукупність радіаційно-гігієнічних, проектно-конструкторських, технічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення радіаційної безпеки, дає змогу зробити висновок, що радіаційний захист стосовно радіаційної безпеки має виразно підлеглий характер. Він спрямований на забезпечення радіаційної безпеки із залученням сукупності всіх заходів, у тому числі правових. Водночас радіаційна безпека спрямована на дотримання норм і принципів радіаційного захисту, які дають змогу гарантувати, що рівень радіоактивного опромінення за будь-яких обставин не буде перевищено, а людина і навколишнє природне середовище отримають надійний захист.
Отже, аналіз теоретичних джерел і нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок, що на сьогодні існує велика кількість підходів до визначення поняття «радіаційна безпека». При цьому слід зауважити, що для пізнання юридичної природи будь-якого явища потрібно передусім розглянути його через призму правовідносин. Враховуючи напрацювання, які існують в правовій науці, можна зробити висновок, що радіаційну безпеку слід розглядати як стан розвитку суспільних відносин, за якого системою правових норм та інших державно-правових засобів забезпечується захист прав людини, зокрема її життя і здоров'я, охорона навколишнього природного середовища, окремих природних об'єктів, екосистем від іонізуючого випромінювання при здійсненні діяльності у сфері використання ядерної енергії, іонізуючого випромінювання природного походження, у тому числі техногенно-підсиленого внаслідок антропогенного впливу.
Радіаційна безпека покликана вирішити два основні завдання:
1) зниження рівня опромінення персоналу і населения до регламентованих меж, а також охорона навколишнього природного середовища на основі комплексу медико-санітарних, гігієнічних та правових заходів;
2) створення ефективної системи радіаційного контролю, яка дасть змогу оперативно реєструвати зміни різних параметрів радіаційної обстановки, на основі яких можна робити висновок про рівень опромінення персоналу і населення, радіоактивного забруднення об'єктів довкілля і на цій підставі вживати заходів щодо нормалізації радіаційної обстановки у випадку перевищення допустимих рівнів.
При цьому основними принципами забезпечення радіаційної безпеки є: принцип нормування, принцип обгрунтування, принцип оптимізації.
Принцип нормування — це обмеження допустимих рівнів індивідуальних доз опромінення громадян від усіх джерел іонізуючих випромінювань.
Принцип обгрунтування — це заборона (обмеження) всіх видів діяльності з використанням джерел іонізуючих випромінювань, при яких одержана для людини і суспільства користь не перевищуе ризику ймовірної шкоди, заподіяної додатковим до природного радіаційного фону опроміненням.
Принцип оптимізації — це підтримка на допустимо низькому й можливому для досягнення рівні, з урахуванням економічних і соціальних факторів, індивідуальних доз опромінення і числа опромінених осіб при використанні будь-якого джерела іонізуючого випромінювання.
Отже, радіоекологічна (ядерна та радіаційна) безпека як передумова і складова екологічної безпеки зумовлює такий стан розвитку суспільних відносин у сфері використання ядерної енергії, поводження з джерелами іонізуючого випромінювання, радіоактивними виходами тощо, за якого системою науково-технічних, економічних, організаційних, державно-правових та інших соціальних заходів забезпечується регулювання радіаційно небезпечної діяльності, встановлюється режим використання ядерної енергії, які забезпечують захист життя і здоров'я людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання та охорону навколишнього природного середовища від радіоактивного забруднення внаслідок міграції радіоактивних речовин у біосфері та їх накопичення живими організмами.
Додержання цих принципів у практичній діяльності і є передумовою вирішення проблем забезпечення як радіоекологічної, так і екологічної безпеки.