ƒо початку 1990-х рок≥в основу природоресурсного права нашоњ крањни становив ≥нститут права виключноњ власност≥ держави на природн≥ ресурси. ÷ей ≥нститут передбачав належн≥сть вс≥х земель, вод, л≥с≥в, надр та ≥нших природних об'Їкт≥в у межах територ≥њ ”крањни одному суб'Їкту Ч держав≥. ≤нш≥ суб'Їкти еколог≥чних в≥дносин Ч громад¤ни та юридичн≥ особи Ч могли волод≥ти природними об'Їктами лише на прав≥ природокористуванн¤, ¤ке вважалос¤ пох≥дним ≥, в≥дпов≥дно, залежним в≥д права виключноњ власност≥ держави на природн≥ ресурси.
“акий правовий режим власност≥ на природн≥ ресурси вважавс¤ безсп≥рним ≥ незм≥нним до початку в перш≥й половин≥ 90-х рок≥в кар≠динального реформуванн¤ системи сусп≥льних в≥дносин. риза командно-адм≥н≥стративноњ економ≥ки, що особливо загострилас¤ в к≥нц≥ 1980-х рок≥в, зумовила необх≥дн≥сть проведени¤ в наш≥й крањн≥ земельноњ реформи ¤к важливого напр¤му економ≥чноњ реформи. 3 1992 р., коли була введена в д≥ю редакц≥¤ «емельного кодексу ”крањни в≥д 13 березн¤ 1992 р., теоретичною основою зд≥йсненн¤ земельноњ реформи стала концепц≥¤ плюрал≥зму форм власност≥ на землю. ќсновними постулатами ц≥Їњ концепц≥њ Ї: 1) демонопол≥зац≥¤ земельноњ власност≥ з позбавленн¤м держави статусу виключного власника земл≥; 2) введени¤ в земельне законодавство ≥нституту права приватноњ власност≥ на землю, перш за все с≥льськогосподарського призначенн¤; 3) наданн¤ сел¤нинов≥ Ч виробников≥ с≥льськогосподарськоњ продукц≥њ статусу господар¤ земл≥ та ≥нших засоб≥в аграрно≠го виробництва через наданн¤ йому прав власност≥ на землю та ≥нш≥ засоби виробництва.
—в≥товий досв≥д св≥дчить, що економ≥чна ≥ юридична ≥нфраструктура крањн з ринковою економ≥кою базуЇтьс¤ на двох формах власност≥: публ≥чн≥й ≥ приватн≥й. ѕубл≥чна ≥ приватна власн≥сть Ї також основою земельних в≥дносин у цих крањнах. ѕроведенн¤ в ”крањн≥ економ≥чноњ реформи, спр¤мованоњ на формуванн¤ засад ринковоњ економ≥ки, законом≥рно обумовило необх≥дн≥сть впровадженн¤ св≥тового досв≥ду в систему в≥дносин власност≥, в тому числ≥ на землю.
—аме такий п≥дх≥д до структури форм земельноњ власност≥ передбачено онституц≥Їю ”крањни, прийн¤тою 28 червн¤ 1996 року. ” статт≥ 14 онституц≥њ зазначено, що право власност≥ на землю набуваЇтьс¤ ≥ реал≥зуЇтьс¤ громад¤нами, юридичними особами та державою, а в статт≥ 142 встановлено, що земл¤ може знаходитись ≥ у власност≥ територ≥альних громад с≥л, селищ, м≥ст ≥ район≥в у м≥стах. ќтже в ”крањн≥ конституц≥йно встановлен≥ дв≥ форми земельноњ власност≥: публ≥чна (сусп≥льна) власн≥сть, ¤ка охоплюЇ державну ≥ комунальну власн≥сть, та приватна власн≥сть, ¤ка охоплюЇ власн≥сть ф≥зичних ос≥б ≥ власн≥сть недержавних юридичних ос≥б.
—л≥д зазначити, що под≥л права власност≥ на форми ≥ види був одн≥Їю з визначальних рис рад¤нськоњ доктрини права власност≥. «г≥дно з нею в рад¤нському прав≥ вид≥л¤лис¤ два види власност≥ Ч загальнонародна соц≥ал≥стична власн≥сть та особиста власн≥сть громад¤н. ” свою чергу соц≥ал≥стична власн≥сть под≥л¤лас¤ на три форми Ч державну (загальнонародну) власн≥сть; власн≥сть колгосп≥в, ≥нших кооперативних орган≥зац≥й та њх об'Їднань; власн≥сть громадських орган≥зац≥й. ¬ умовах командно-адм≥н≥стративноњ системи не було по≠треби в ч≥ткому розмежуванн≥ зм≥сту пон¤ть Ђвласн≥стьї та Ђправо власност≥ї. “ому в юридичн≥й л≥тератур≥ того пер≥оду види ≥ форми власност≥, а також права власност≥ нер≥дко розр≥зн¤лис¤ не т≥льки за њх суб'Їктами, а й залежно в≥д кола об'Їкт≥в та зм≥сту прав на них. ≤з запровадженн¤м елемент≥в ринкового регулюванн¤ виробничих в≥дносин почала ви¤вл¤тис¤ нев≥дпов≥дн≥сть рад¤нськоњ доктрини права власност≥ завданн¤м становлени¤ та розвитку ринковоњ економ≥ки у наш≥й крањн≥ та ≥нших крањнах —Ќƒ. ÷е обумовлено тим, щоосновне завданн¤ цив≥льно-правовоњ регламентац≥њ права власност≥ пол¤гаЇ в тому, щоб поставити учасник≥в ринкових в≥дносин в однакове, р≥вне з юридичноњ точки зору становище. ј дл¤ цього потр≥бн≥ в≥дмова в≥д под≥лу права власност≥ на форми та види, що мають р≥зний зм≥ст, та створенн¤ Їдиного ≥нституту права власност≥.
—аме в створенн≥ такого Їдиного права власност≥ пол¤гаЇ найб≥льш радикальна зм≥на в регламентац≥њ цього правового ≥нституту, що була реал≥зована в чинн≥й онституц≥њ ”крањни, а також у «емельному та ÷ив≥льному кодексах ”крањни. «азначен≥ законодавч≥ акти не ставл¤ть ≥деолог≥чних чи юридичних Ђбар'Їр≥вї м≥ж правом державноњ та комунальноњ власност≥ з одного боку та правом приватноњ власност≥ з ≥ншого боку ¤к м≥ж принципово в≥дм≥нними правовими категор≥¤ми. ≤снуЇ Їдине право власност≥, об'Їктами ¤кого Ї земл¤, ≥нш≥ природн≥ ресурси та майно.
¬≥дмова в≥д под≥лу права власност≥ на форми та види, що мають принципово в≥дм≥нний зм≥ст, та формуванн¤ Їдиного ≥нституту права власност≥ не виключаЇ доц≥льност≥ вид≥ленн¤ форм власност≥ на зем≠лю та ≥нш≥ природн≥ ресурси. ” земельному та л≥совому законодавств≥ ”крањни закр≥плен≥ дв≥ основн≥ форми власност≥ Ч сусп≥льна (публ≥чна) та приватна. р≥м того, у склад≥ сусп≥льноњ (публ≥чноњ) власност≥ на землю можна вид≥лити два њњ п≥двиди, а саме державну власн≥сть на землю та комунальну власн≥сть на землю. ѕриватна власн≥сть на землю також под≥л¤Їтьс¤ на два п≥двиди: приватну власн≥сть громад¤н та приватну власн≥сть юридичних ос≥б.
ќсновним завданн¤м сусп≥льноњ (публ≥чноњ) власност≥ на природн≥ ресурси Ї забезпеченн¤ та обслуговуванн¤ еколог≥чних та ≥нших ≥нтерес≥в сусп≥льства в ц≥лому чи окремих його частин Ч територ≥альних громад. ѕриватна власн≥сть на природн≥ ресурси спр¤мована насамперед на забезпеченн¤ та обслуговуванн¤ ≥нтерес≥в приватних ос≥б Ч громад¤н та недержавних (некомунальних) юридичних ос≥б. ќднак це не означаЇ, що забезпеченн¤ та обслуговуванн¤ еколог≥чних ≥нтерес≥в сусп≥льства опосередковуЇтьс¤ виключно сусп≥льною (публ≥чною) власн≥стю на землю. як св≥дчить досв≥д економ≥чно розвинених крањн, сусп≥льство зац≥кавлене також у повноц≥нному функц≥онуванн≥ приватноњ власност≥ на землю та де¤к≥ ≥нш≥ природн≥ ресурси ¤к одн≥Їњ з важливих п≥двалин ринковоњ економ≥ки. I навпаки, приватнавласн≥сть на природн≥ ресурси маЇ одним ≥з своњх завдань забезпечен≠н¤ сусп≥льних ≥нтерес≥в у галуз≥ використанн¤ земель, вод, л≥с≥в, надр та ≥нших природних багатств, зокрема ≥нтерес≥в у п≥двищенн≥ ефективност≥ приватного сектора ¤к у с≥льському, так ≥ в ≥нших галуз¤х економ≥ки. “ому в к≥нцевому п≥дсумку приватна власн≥сть на природн≥ ре≠сурси також служить сусп≥льству, в ¤кому реал≥зуютьс¤ принцип ринковоњ економ≥ки. ™дн≥сть сусп≥льноњ (публ≥чноњ) та приватноњ власност≥ на природн≥ ресурси ч≥тко ви¤вл¤Їтьс¤ в положенн¤х онституц≥њ ”крањни, ¤ка проголосила землю основним нац≥ональним багатством, що перебуваЇ п≥д особливою охороною держави (ст. 14), а також р≥вн≥сть ус≥х суб'Їкт≥в права власност≥ перед законом (ст. 13).