4.2 ѕон¤тт¤ та зм≥ст права власност≥ на природн≥ ресурси
ѕон¤тт¤ власност≥ на природн≥ ресурси сл≥д розгл¤дати ¤к економ≥чну та юридичну категор≥њ. як економ≥чна категор≥¤ власн≥сть на природн≥ ресурси виникла задовго до по¤ви держави ≥ права, а саме тод≥, коли перв≥сна людина вперше позначила конкретну земельну територ≥ю чи д≥л¤нку ¤к належну роду, племен≥ чи окремому ≥ндив≥ду. “обто головною ознакою власност≥ на природн≥ ресурси в економ≥чному аспект≥ Ї привласненн¤ конкретноњ земельноњ територ≥њ чи д≥л¤нки з ус≥ма розташованими на них природними ресурсами в≥дпов≥дно перв≥сним соц≥умом чи одним ≥з член≥в сусп≥льства. ќтже, власн≥сть на природн≥ ресурси ¤к економ≥чна категор≥¤ Ч це система сусп≥льних економ≥чних в≥дносин щодо привласненн¤ земельних, л≥сових, водних та ≥нших ресурс≥в природи, оголошенн¤ њх власн≥стю у форм≥, ¤ка визначаЇтьс¤ пан≥вним у цьому сусп≥льств≥ способом виробництва, р≥внем та потребами розвитку його продуктивних сил.
як юридична категор≥¤ власн≥сть на природн≥ ресурси Ї продуктом переходу сусп≥льства до державно-правового р≥вн¤ орган≥зац≥њ сусп≥льного житт¤. ¬она становить результат закр≥пленн¤ правовими нормами економ≥чних сусп≥льних в≥дносин щодо привласненн¤ зе≠мельних, л≥сових, водних та ≥нших ресурс≥в природи, тобто в≥дносин волод≥нн¤, користуванн¤ та розпор¤дженн¤ цими ресурсами особа≠ми, ¤к≥ юридично визнан≥ власниками в≥дпов≥дних багатств природи. “аке закр≥пленн¤ маЇ вираженн¤ у прав≥ власност≥ на природн≥ ресур≠си. ќтже, право власност≥ на природн≥ ресурси Ч це ≥нститут еколог≥чного права, нормами ¤кого регулюютьс¤ сусп≥льн≥ в≥дносини належност≥ природних об'Їкт≥в визначеним законом видам суб'Їкт≥в цього права.
–озр≥зн¤ють право власност≥ на природн≥ ресурси в об'Їктивному ≥ суб'Їктивному розум≥нн≥. ¬ об'Їктивному розум≥нн≥ право власност≥ на природн≥ ресурси становить сукупн≥сть правових норм, ¤к≥ регулюють в≥дносини щодо волод≥нн¤, користуванн¤ та розпор¤дженн¤ землею, л≥сами, водами тощо. ѕравовими нормами, що утворюють зм≥ст права власност≥ на природн≥ ресурси в об'Їктивному розум≥нн≥, визначаютьс¤ коло суб'Їкт≥в, ¤к≥ можуть набувати природн≥ ресурси у власн≥сть, об'Їкти права власност≥ на природн≥ ресурси, пор¤док набутт¤, зм≥ни, припиненн¤ та захисту права власност≥ на землю, л≥си, води, тваринний св≥т тощо, а також права та обов'¤зки власник≥в земельних, водних, л≥сових та ≥нших природних ресурс≥в.
” суб'Їктивному розум≥нн≥ право власност≥ на природн≥ ресурси становить сукупн≥сть правомочностей власника щодо волод≥нн¤, користуванн¤ та розпор¤дженн¤ в≥дпов≥дними об'Їктами навколишнього природного середовища. ѕравомочност≥ щодо волод≥нн¤, користуванн¤ та розпор¤дженн¤ природними ресурсами ≥снують ли≠ше в межах правов≥дносин власност≥ на земельн≥ д≥л¤нки, водойми, л≥сов≥ уг≥дд¤ тощо, ¤к≥ у свою чергу виникають п≥сл¤ набутт¤ суб'Їктом у власн≥сть конкретноњ земельноњ д≥л¤нки, водного об'Їкта, д≥л¤нки л≥су тощо. ѕравов≥дносини власност≥ на природн≥ ресурси Ї абсолютними. ÷е означаЇ, що в межах таких правов≥дносин суб'Їкту права власност≥ на об'Їкт природи кореспондуЇ (протистоњть) необмежене коло ос≥б, зобов'¤заних утримуватис¤ в≥д вчиненн¤ д≥й, що порушують права власника чи перешкоджають йому у зд≥йсненн≥ правомочностей щодо волод≥нн¤, користуванн¤ чи розпор¤дженн¤ зазначеним об'Їктом природи.
ѕраво власност≥ на природн≥ ресурси на сучасному етап≥ розвитку сусп≥льства не Ї абсолютним. ” б≥льшост≥ крањн св≥ту воно обмежуЇтьс¤ в законодавчому пор¤дку в ≥нтересах сусп≥льства. Ќеобх≥дн≥сть обмеженн¤ права власност≥ на природн≥ ресурси в ”крањн≥ випливаЇ ≥ з онституц≥њ (ст. 41), ¤кою передбачено, що використанн¤ власност≥ не може завдавати шкоди правам, свободам та г≥дност≥ громад¤н, ≥нтересам сусп≥льства, пог≥ршувати еколог≥чну ситуац≥ю ≥ природн≥ ¤кост≥ земл≥. ћеж≥ зд≥йсненн¤ права власност≥ на природн≥ ресурси визначаютьс¤ колом покладених законодавством на власник≥в в≥дпов≥дних природних об'Їкт≥в обов'¤зк≥в щодо рац≥онального використанн¤ та охорони навколишнього природного середовища.
онституц≥Їю ”крањни встановлено, що реал≥зац≥¤ права власност≥ на землю та ≥нш≥ природн≥ ресурси зд≥йснюЇтьс¤ виключно в≥дпов≥дно до закону. “им самим онституц≥Їю закр≥плений примат повноважень ¬ерховноњ –ади ”крањни ¤к законодавчого органу в правовому регулюванн≥ еколог≥чних в≥дносин, перш за все в≥дносин земельноњ власност≥. онституц≥йн≥ положени¤ щодо права власност≥ на землю, води, л≥си, надра та ≥нш≥ природн≥ ресурси детал≥зуютьс¤ в «емельному, ¬одному, Ћ≥совому кодексах, одекс≥ ”крањни про надра та ≥нших поресурсових законах, ¤к≥ Ї основними законодавчими ак≠тами в систем≥ еколог≥чного законодавства нашоњ держави.
«аконодавство ”крањни визнаЇ б≥льш≥сть природних ресурс≥в у ме≠жах територ≥њ крањни об'Їктом права власност≥, однак встановлюЇ дл¤ них р≥зний власн≥сний статус. Ѕ≥льш≥сть природних ресурс≥в, ¤к≥ перебувають в природному стан≥, Ї об'Їктом виключного права власност≥ держави (”крањнського народу) ≥ не п≥дл¤гають приватизац≥њ. ƒо таких природних ресурс≥в належать води, корисн≥ копалини тощо.
¬одночас у межах проведенн¤ в наш≥й крањн≥ земельноњ реформи зд≥йснюЇтьс¤ приватизац≥¤ земл≥, ¤ка обумовила необх≥дн≥сть приватизац≥њ в обмежених обс¤гах ≥ де¤ких ≥нших т≥сно пов'¤заних ≥з землею природних ресурс≥в, зокрема л≥с≥в та вод. “ак, при передач≥ у приватну власн≥сть земельних д≥л¤нок с≥льськогосподарського призначенн¤ разом з ними у приватну власн≥сть передаютьс¤ ≥ невелик≥ замкнен≥ д≥л¤нки земель л≥согосподарського призначенн¤ (до 5 га) та водного фонду (до 3 га). ќднак на сучасному етап≥ розвитку сусп≥льства право приватноњ власност≥ на землю та ≥нш≥ природн≥ ресурси не Ї абсолютним.