4.1 ѕриродн≥ ресурси Ч надбанн¤ ”крањнського народу
«г≥дно з≥ статтею 13 онституц≥њ земл¤, њњ надра, атмосферне пов≥тр¤, водн≥ та ≥нш≥ природн≥ ресурси, ¤к≥ знаход¤тьс¤ в межах територ≥њ ”крањни, природн≥ ресурси њњ територ≥ального шельфу, виключноњ (морськоњ) економ≥чноњ зони Ї об'Їктами права власност≥ ”крањнського народу. ‘ормально ц¤ статт¤ ќсновного «акону крањни на конституц≥йному р≥вн≥ закр≥пила належн≥сть вс≥х природних ресурс≥в виключно одному власнику Ч ”крањнському народу. якщо керуватис¤ лише ц≥Їю статтею без урахуванн¤ ≥нших положень ќснов≠ного «акону крањни, то можна д≥йти висновку про те, що передача земельних д≥л¤нок, водних об'Їкт≥в, л≥сових уг≥дь та ≥нших об'Їкт≥в природи у приватну власн≥сть в ”крањн≥ не допускаЇтьс¤.
ѕри оц≥нц≥ положени¤ ст. 13 ќсновного «акону ”крањни сл≥д виходити з того, що будь-¤ка конституц≥¤, в тому числ≥ онституц≥¤ ”крањни, Ї пол≥тико-правовим документом, ¤кий м≥стить не т≥льки правов≥ норми, а й положенн¤ пол≥тичного та пол≥тико-правового характеру. ƒо останн≥х належить ≥ конституц≥йне положени¤ Ђзем≠л¤ Ч власн≥сть ”крањнського народуї, ¤ке можна квал≥ф≥кувати не ¤к закр≥пленн¤ монопол≥њ власност≥ на природн≥ ресурси, њх належност≥ одному суб'Їктов≥, а ¤к проголошенн¤ державою нам≥ру встановити в ≥нтересах ”крањнського народу певн≥ вимоги (обмеженн¤) щодо набутт¤ та реал≥зац≥њ права власност≥ на землю та ≥нш≥ природн≥ об'Їкти ф≥зичними та юридичними особами, органами м≥сцевого самовр¤дуванн¤ та органами державноњ влади. “акий висновок випливаЇ з≥ зм≥сту частини першоњ ст. 14 онституцњњ, де сказано, що Ђземл¤ Ї основним нац≥ональним багатством, що перебуваЇ п≥д особливою охороною державиї, та ≥з зм≥сту останньоњ частини ст. 41, в ¤к≥й передбачено, що Ђвикористанн¤ власност≥ не може завдавати шкоди правам, свободам та г≥дност≥ громад¤н, ≥нтересам сусп≥льства, пог≥ршувати еколог≥чну ситуац≥ю ≥ природн≥ ¤кост≥ земл≥ї. ќтже, можна з певн≥стю стверджувати, що онституц≥¤ ”крањни проголошуЇ природн≥ ресурси крањни нац≥ональним надбанн¤м, правов≥ меж≥ волод≥нн¤, користуванн¤ та розпор¤дженн¤ ¤ким з боку власник≥в закр≥плен≥ в законах ”крањни, зокрема в «акон≥ Ђѕро охорону навколишнього природного середовищаї, «емельному, ¬одному, Ћ≥совому кодексах, одекс≥ про надра, ≥нших актах природоохоронного законодавства та ÷ив≥льному кодекс≥ ”крањни.
—аме на соц≥ально-пол≥тичне значени¤ ст. 13 онституц≥њ ”крањни вказуЇ й перел≥к природних об'Їкт≥в, оголошених власн≥стю ”крањнського народу. “ак, в цьому перел≥ку зазначений такий природний ре≠сурс, ¤к атмосферне пов≥тр¤, ¤ке, ¤к в≥домо, не Ї ≥ не може бути об'Їктом права власност≥. р≥м того, з точки зору теор≥њ права власност≥ будь-¤кий об'Їкт, у тому числ≥ об'Їкт природи, може належати на прав≥ власност≥ одночасно лише одному суб'Їкту. ј зг≥дно з≥ ст. 14 онституц≥њ право власност≥ на такий природний ресурс, ¤к земл¤, може набуватис¤ громад¤нами, юридичними особами та державою. якщо ж землю вважати ще й об'Їктом права власност≥ ”крањнського народу в такому самому смисл≥, то виходить, шо передана у власн≥сть громад¤нина земельна д≥л¤нка належить на такому самому прав≥ ще одному власнику Ч ”крањнському народу. ќчевидно, що такий дуал≥зм суб'Їктного складу права власност≥ на природн≥ ресурси може призвести до в≥дхиленн¤ в≥д основних постулат≥в правового регулюванн¤ сусп≥льних в≥дносин та внесенн¤ елемент≥в невизначеност≥ в правовий статус природних ресурс≥в ¤к об'Їкта права власност≥.
р≥м того, сл≥д вз¤ти до уваги те, що на момент прийн¤тт¤ онституц≥њ в ”крањн≥ певна частина земельного фонду крањни вже була приватизована, тобто передана у власн≥сть р¤ду ф≥зичних та юридичних ос≥б. Ќарешт≥, народ не може бути власником чи суб'Їктом права власност≥ на землю та ≥нш≥ природн≥ ресурси, оск≥льки в≥н взагал≥ не визнаЇтьс¤ доктриною цив≥льного права суб'Їктом цив≥льних правов≥дносин. “ак, зг≥дно з≥ ст. 2 ÷ив≥льного кодексу (дал≥ Ч ÷ ) ”крањни учасниками цив≥льних в≥дносин Ї ф≥зичн≥ особи та юридичн≥ особи, держава ”крањна, јвтономна –еспубл≥ка рим, територ≥альн≥ громади, ≥ноземн≥ держави та ≥нш≥ суб'Їкти публ≥чного права.
Ќа наш погл¤д, такий вузол суперечностей може бути розплутаний шл¤хом визнанн¤ положени¤ ст. 13 онституц≥њ ”крањни не ¤к норми, що встановлюЇ власн≥сний статус природних ресурс≥в крањни, а ¤к норми, що проголошуЇ вс≥ природн≥ ресурси надбанн¤м (основним нац≥ональним багатством) ”крањнського народу, що перебуваЇ п≥д особливою охороною сусп≥льства. ѕроголошенн¤ природних ресурс≥в надбанн¤м ”крањнського народу не виключаЇ можливост≥ приватизац≥њ окремих природних об'Їкт≥в в≥дпов≥дно до закону.
—учасна концепц≥¤ права власност≥ закр≥плена в ÷ ”крањни. «г≥дно з нею зд≥йсненн¤ права власност≥ передбачаЇ наданн¤ його суб'Їктам певних прав та покладенн¤ певних обов'¤зк≥в. “ак, статт¤ 319 одексу надаЇ власнику права волод≥ти, користуватис¤, розпор¤джатис¤ своњм майном на власний розсуд, а також вчин¤ти щодо свого майна будь-¤к≥ д≥њ, ¤к≥ не суперечать закону. ¬одночас, власник не може використовувати право власност≥ на шкоду правам, свободам та г≥дност≥ громад¤н, ≥нтересам сусп≥льства, пог≥ршувати еколог≥чну ситуац≥ю та природн≥ ¤кост≥ земл≥. ѕри зд≥йсненн≥ своњх прав та виконанн≥ обов'¤зк≥в власник зобов'¤заний додержуватис¤ моральних за≠сад сусп≥льства. р≥м того, д≥¤льн≥сть власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'¤зано допустити до ко≠ристуванн¤ його майном ≥нших ос≥б лише у випадках ≥ в пор¤дку, встановлених законом. Ќарешт≥, ст. 319 визначаЇ, що особливост≥ зд≥йсненн¤ права власност≥ на нац≥ональн≥, культурн≥ та ≥сторичн≥ ц≥нност≥ встановлюютьс¤ законом.
јнал≥з зазначеноњ статт≥ св≥дчить, що законодавець гнучко п≥д≥йшов до визначенн¤ правового статусу власника. «алежно в≥д об'Їкта права власност≥ його власник може бути над≥лений р≥зним сп≥вв≥дношенн¤м прав та обов'¤зк≥в. ќчевидно, що при визначенн≥ правового статусу власник≥в природних об'Їкт≥в публ≥чно-правов≥ норми мають дом≥нувати над приватно-правовими нормами.
—л≥д зазначити, що ÷ ”крањни м≥стить ст. 324 Ђѕраво власност≥ ”крањнського народуї. «г≥дно з ц≥Їю статтею земл¤, њњ надра, атмо≠сферне пов≥тр¤, водн≥ та ≥нш≥ природн≥ ресурси, ¤к≥ знаход¤тьс¤ в ме≠жах територ≥њ ”крањни, природн≥ ресурси њњ континентального шельфу, виключноњ (морськоњ) економ≥чноњ зони Ї об'Їктами права власност≥ ”крањнського народу. ¬≥д ≥мен≥ ”крањнського народу права власника зд≥йснюють органи державноњ влади та органи м≥сцевого самовр¤дуванн¤ в межах, встановлених онституц≥Їю ”крањни. ќтже, спроба реал≥зувати в ÷ ”крањни положени¤ ст. 13 онституц≥њ ”крањни призвела до внесени¤ до одексу статей ≥з суперечливим зм≥стом. јдже кожей суб'Їкт права власност≥ маЇ бути визнаний ≥ суб'Їктом цив≥льних в≥дносин.