—равнительное право ”краины, ѕор≥вн¤льне право ”крањни

ѕор≥вн¤льне право

ињвський ун≥верситет права

ѕор≥вн¤льне правознавство
(јвторський курс лекц≥й)
® © ƒмитр≥Їв ј.≤., Ўепель ј.ќ.

Ћекц≥¤ 1:
«агальна частина курсу.
“еоретичн≥ основи пор≥вн¤льного правознавства

ѕон¤тт¤ пор≥вн¤льного правознавства. ≤стор≥¤ становленн¤
ѕредмет, ц≥л≥, види пор≥вн¤льно-правових досл≥джень
ѕор≥вн¤льне правознавство ¤к наука та учбова дисципл≥на
«наченн¤ пор≥вн¤льного правознавства

1. ѕон¤тт¤ пор≥вн¤льного правознавства. ≤стор≥¤ становленн¤.

«г≥дно з одним ≥з юридичних словник≥в, пор≥вн¤льне правознавство - це пор≥вн¤льний метод досл≥дженн¤ в юридичних науках, об'Їктами вивченн¤ ¤ких Ї держава ≥ право³.

јвтор навчального курсу "ѕор≥вн¤льне конституц≥йне право" ѕ.‘. ћартиненко вважаЇ, що пор≥вн¤льне право - це терм≥н, що в загальному аспект≥ визначаЇ будь-¤ке право, ¤ке розгл¤даЇтьс¤ в аспект≥ пор≥вн¤нн¤⁴.

ќдин ≥з сучасних компаратив≥ст≥в ….—або (”горщина) вважаЇ, що загальне пор≥вн¤нн¤ правових систем - це сп≥вставленн¤ р≥зних юридичних систем, а не пор≥вн¤льна практика свого права, а ≥нш≥ - .ќсакве (—Ўј) визнаЇ пор≥вн¤льне правознавство ¤к анал≥тичне вивченн¤ шл¤хом сп≥вставленн¤ окремих аспект≥в правових систем двох або б≥льше крањн з метою ви¤вленн¤ њх загальних та/або в≥дм≥нних рис⁵.

¬ ц≥лому, на думку компаратив≥ст≥в, кожна крањна маЇ свою приватну правову систему й повинна пор≥внювати њњ з ≥ншими. ¬ цьому випадку ми маЇмо справу з двома видами пор≥вн¤нн¤. ѕерший - це "справжнЇ пор≥вн¤нн¤ права" в сучасному розум≥нн≥, тод≥ ¤к другий - це пор≥вн¤льне вивченн¤ свого права.

¬ останньому випадку пор≥вн¤нн¤ Ї засобом пошуку м≥сц¤ дл¤ нац≥онального права в класиф≥кац≥њ правових систем з обмеженим використанн¤м пор≥вн¤льного методу, тод≥ ¤к у першому випадку воно дос¤гаЇ певноњ автоном≥њ й стаЇ метою в "соб≥".

“аке "автономне пор≥вн¤нн¤" маЇ своњм об'Їктом правов≥ системи (чи ≥нститути), а не т≥льки свою систему, й саме воно Ї справжн≥м правовим пор≥вн¤нн¤м.

“ак що ж таке пор≥вн¤льне правознавство?

ќпрацьован≥ нами джерела св≥дчать, що в сучасному розум≥нн≥ й стан≥ розвитку пон¤тт¤ "пор≥вн¤льне правознавство" маЇ потр≥йний зм≥ст: це наука, науково-прикладний метод досл≥дженн¤ й навчальна дисципл≥на, спр¤мован≥ на три головн≥ ц≥л≥ пор≥вн¤льного правознавства, а саме: науково-п≥знавальну, практико-прикладну та учбово-педагог≥чну⁶.

ѕор≥вн¤льне правознавство ¤к наука характеризуЇтьс¤ двома основними аспектами. ќдин з них стосуЇтьс¤ використанн¤ пор≥вн¤льного методу при вивченн≥ правових ≥нститут≥в ≥ конкретних правових проблем держави, до ¤коњ належить досл≥дник. ÷ей аспект охоплюЇ пор≥вн¤нн¤ на м≥крор≥вн≥ та, ¤к правило, стосуЇтьс¤ окремих галузей нац≥онального права. ƒругий аспект виступаЇ ¤к автономне вивченн¤ права заруб≥жних крањн, њх правових систем у ц≥лому, або на р≥вн≥ окремих галузей та ≥нститут≥в права. ћета такого макропор≥вн¤нн¤ - визначити, що в≥дбуваЇтьс¤ на правов≥й карт≥ св≥ту, ¤к розвиваютьс¤ основн≥ правов≥ системи й правов≥ с≥м'њ сучасност≥, ¤к на них в≥дбиваютьс¤ поточн≥ зм≥ни в нац≥ональних правових системах р≥зних крањн.

як науково-прикладний метод пор≥вн¤льне правознавство у вигл¤д≥ пор≥вн¤льно-правових досл≥джень Ї одним ≥з важливих засоб≥в вивченн¤ правових ¤вищ, завд¤ки чому стаЇ можливим ви¤вленн¤ детального, особливого та одиничного, в тому числ≥ в правових системах сучасност≥ ≥ окремих крањн. ¬ юридичн≥й практиц≥ часто ототожнюють пор≥вн¤льне правознавство з пор≥вн¤льно-правовим методом та вживають ц≥ терм≥ни ¤к синон≥ми. ќднак це Ї безп≥дставним, оск≥льки спос≥б п≥знанн¤ не може бути р≥внозначним його мет≥ - вивченню правових систем у ц≥лому. ќтже, пор≥вн¤льне правознавство базуЇтьс¤ на використанн≥ не т≥льки пор≥вн¤льно-правового методу ¤к приватно-наукового методу досл≥дженн¤, але й усього ≥ншого ≥нструментар≥ю правовоњ науки. «окрема, серед ≥нших вид≥в досл≥джень пор≥вн¤льне правознавство використовуЇ д≥ахронне й синхронне досл≥дженн¤ (в≥дпов≥дно до тих, що ≥снували в минулому та сучасних правових систем), внутр≥шнЇ й зовн≥шнЇ (в≥дпов≥дно до нац≥ональних, в тому числ≥ федеративних, та певних заруб≥жних правових систем), м≥кро- й макропор≥вн¤нн¤ (в≥дпов≥дно до правових систем одн≥Їњ крањни та правових систем ≥ правових родин (с≥мей) в ц≥лому), нормативне й функц≥ональне (в≥дпов≥дно до под≥бних правових норм та в≥дпов≥дних соц≥ально-правових проблем) тощо.

¬ сучасних умовах пор≥вн¤льне правознавство вже, безумовно, ствердилос¤ ¤к самост≥йна навчальна дисципл≥на, що пос≥даЇ особливе м≥сце серед таких юридичних дисципл≥н, ¤к ≥стор≥¤ й теор≥¤ держави ≥ права, ф≥лософ≥¤ й соц≥олог≥¤ права, право заруб≥жних крањн та юридична антрополог≥¤, психолог≥¤ права тощо. јле пор≥вн¤льне правознавство ¤к наука та навчальний курс у кожн≥й крањн≥ мають своњ в≥дм≥нност≥, що визначаютьс¤ передус≥м застосуванн¤м неоднакових доктринальних п≥дход≥в до предмета пор≥вн¤льного правознавства. Ќав≥ть, в одн≥й крањн≥ ≥нколи ≥снують дек≥лька в≥дм≥нних напр¤м≥в та шк≥л пор≥вн¤льного правознавства.

ќтже, пон¤тт¤ пор≥вн¤льного правознавства сл≥д визначити ¤к галузь юриспруденц≥њ, що охоплюЇ:

концептуально-визначальну систему правових знань та у¤влень в≥дносно юридичноњ географ≥њ св≥ту, класиф≥кац≥њ й характеристики основних правових систем та правових с≥мей сучасност≥;
теоретичн≥ засади застосуванн¤ пор≥вн¤льно-правового методу дл¤ всеб≥чних комплексних досл≥джень нац≥ональних ≥ рег≥ональних правових систем з метою вдосконаленн¤ нац≥ональних систем права;
навчальну дисципл≥ну дл¤ п≥дготовки спец≥ал≥ст≥в ц≥Їњ галуз≥ у вищих юридичних навчальних закладах.

« наведеного визначенн¤ видно, що воно маЇ потр≥йний зм≥ст, а саме - це наука, науково покладений метод досл≥дженн¤, а також учбова дисципл≥на.

ѕор≥вн¤льне правознавство Ї наукою в двох основних аспектах, один з ¤ких маЇ в≥дношенн¤ до використанн¤ пор≥вн¤льно-правового методу, при вивченн≥ правових ≥нститут≥в та конкретно-правових проблем держави, до ¤коњ належить досл≥дник. ÷ей аспект охоплюЇ пор≥вн¤нн¤ на м≥крор≥вн≥, ¤к правило, стосуЇтьс¤ окремих галузей нац≥онального права. ƒругий аспект виступаЇ ¤к автономне вивченн¤ права заруб≥жних крањн, њх правових систем в ц≥лому або на р≥вн≥ його окремих галузей ≥ ≥нститут≥в права. ћета такого пор≥вн¤нн¤ - макропор≥вн¤нн¤ - дати в≥дпов≥дь на те, що в≥дбуваЇтьс¤ на правов≥й карт≥ св≥ту, ¤к розвиваютьс¤ основн≥ правов≥ системи ≥ правов≥ с≥м'њ сучасност≥, ¤к на них в≥дбуваютьс¤ поточн≥ зм≥ни в нац≥ональних правових системах р≥зних крањн.

як метод пор≥вн¤льного правознавства у вигл¤д≥ пор≥вн¤льно-правових досл≥джень Ї одним з важливих засоб≥в вивченн¤ правових ¤вищ, завд¤ки чому стаЇ можливим ви¤вити загальне, особливе та Їдиничне, в тому числ≥ в правових системах сучасност≥ ≥ окремих крањн. ¬ юридичн≥й практиц≥ поширене ототожнюванн¤ пор≥вн¤льного правознавства з пор≥вн¤льно-правовим методом та вживанн¤ цих терм≥н≥в в ¤кост≥ синон≥м≥в. ÷е безп≥дставно, оск≥льки спос≥б п≥знанн¤ не може бути р≥внозначним його мет≥ - вивченн≥ правових систем в ц≥лому. ƒо того ж пор≥вн¤льне правознавство базуЇтьс¤ не т≥льки на використанн≥ пор≥вн¤льно-правового методу в ¤кост≥ приватно-наукового методу досл≥дженн¤, а й на використанн¤ всього ≥ншого ≥нструментар≥ю правовоњ науки. «окрема серед ≥нших вид≥в досл≥дженн¤ пор≥вн¤льне правознавство використовуЇ: ƒ≥ахронне та синхронне досл≥дженн¤, внутр≥шн≥й та зовн≥шн≥й, м≥кро та макропор≥вн¤нн¤, нормативне ≥ функц≥ональне тощо, ¤к≥ розгл¤даютьс¤ в наступних частинах курсу пор≥вн¤льного правознавства.

¬ сучасних умовах пор≥вн¤льне правознавство безумовно ствердилось ¤к самост≥йна наукова та навчальна дисципл≥на, ¤ка в систем≥ юридичних наук займаЇ своЇ особисте м≥сце. ≤ не т≥льки вир≥шуЇ науково-п≥знавальне, практико-прикладне та осв≥тньо-виховне завданн¤, а й спри¤Ї поширенню науково-правового кругозору, п≥двищенню загальноњ правовоњ культури, чим ≥ виправдано включенн¤ його в навчальну програму ун≥верситету.

–озгл¤д цього безумовно важливого питанн¤ ми хот≥ли б завершити зауваженн¤м ¬.—. Ќерсес¤нца⁷, ¤кий звертаЇ увагу на те, що "...пон¤тт¤, що використовуютьс¤ в пор≥вн¤льному правознавств≥ (¤к, м≥ж ≥ншим, й у вс≥х ≥нших юридичних дисципл≥нах), мають науково-правовий зм≥ст т≥льки в рамках загального зм≥сту права й лише в т≥й м≥р≥, в ¤к≥й вони Ї конкретизац≥¤ми (щодо предмета ц≥Їњ юридичноњ дисципл≥ни) загального пон¤тт¤ права. ясно також, що поширен≥ в компаратив≥стиц≥ словосполученн¤ "правова с≥м'¤", "с≥м'¤ систем права", "правова система" (у вузькому або широкому сенс≥) й таке ≥нше - це взагал≥ не пон¤тт¤, а т≥льки умовн≥ позначенн¤ дл¤ тих чи ≥нших угруповань нормативно-регул¤тивних ¤вищ ¤к правового, так ≥ нер≥дко неправового характеру. ¬икористовуючи под≥бн≥ умовн≥ назви й терм≥нолог≥чн≥ визначенн¤, що склалис¤, не сл≥д забувати, що суть справи не в назвах, а в пон¤т≥йно-правовому значенн≥ й зм≥ст≥ групованих та досл≥джуваних об'Їкт≥в, що пор≥внюютьс¤".

ѕор≥вн¤льне правознавство, що ≥снуЇ в юриспруденц≥њ заруб≥жних крањн в ¤кост≥ пор≥вн¤льного права, або компаратив≥стики, пройшло довгий ≥ складний шл¤х розвитку, ¤кий триваЇ дос≥. ¬ сучасному вигл¤д≥ воно сформувалос¤ п≥д впливом двох р≥зних теч≥й - залученн¤ ≥ноземного права при створенн≥ нових нац≥ональних закон≥в (законодавчого пор≥вн¤льного правознавства) та пор≥вн¤льного анал≥зу р≥зних правопор¤дк≥в з метою кращого вивченн¤ феномену права (науково-теоретичного правознавства). ≤сторична еволюц≥¤ юридичноњ компаратив≥стики пройшла через п≥дйоми, що супроводжувалис¤ безп≥дставними спробами надати пор≥вн¤льному правознавству ун≥версального значенн¤ в перетворенн≥ права р≥зних держав, а також через пад≥нн¤, коли в ньому вбачали т≥льки один з допом≥жних техн≥ко-юридичних засоб≥в вивченн¤ права, що невиправдано применшувало його роль.

„исленн≥ джерела стверджують, що пор≥вн¤нн¤м ≥ пор≥вн¤льним методом користувались завжди й у вс≥х галуз¤х знань аж до XIX стол≥тт¤, коли було "в≥дкрито" пор≥вн¤льний метод ≥ коли в≥н став головним методом досл≥дженн¤ нових наук, в тому числ≥ права.

…. —або з цього приводу пише: "јнгл≥йська л≥тература з пор≥вн¤льного права вважаЇ засновником пор≥вн¤льного правознавства ‘ренс≥са Ѕекона, французи - Ўарл¤ ћонтеск'Ї, а на думку н≥мецьких юрист≥в, √отфр≥д Ћейбн≥ц був першим, хто запропонував пор≥вн¤нн¤ правових систем. ўо трапилос¤ б, ¤кби й ≥нш≥ невелик≥ крањни також намагалис¤ вступити в це змаганн¤? ћи хот≥ли т≥льки нагадати, що ¤к би не було складно при пор≥вн¤нн≥ права (хоча б ¤коюсь м≥рою) позбутис¤ нац≥ональних упереджень, усуненн¤ ц≥Їњ перешкоди Ї одн≥Їю з головних передумов розвитку пор≥вн¤льного правознавства"⁸. —уперечки щодо природи пор≥вн¤льного правознавства тривають донин≥.

–. ƒав≥д у статт≥ "ѕор≥вн¤льне право"⁹ зазначав з цього приводу, що пор≥вн¤нн¤, з≥ставленн¤ правових систем сус≥дн≥х крањн - справа так само давн¤, ¤к ≥ власне правова наука. јле розвиток пор≥вн¤льного права ¤к науки досл≥дник в≥дносив до пор≥вн¤но недавнього часу. ¬≥н наголошував, що т≥льки в XX стол≥тт≥ важлив≥сть пор≥вн¤льного вивченн¤ права вже не п≥дл¤гала сумн≥ву, засоби й мета пор≥вн¤льного права систематично вивчалис¤, а сам терм≥н "пор≥вн¤льне право" був визнаний оф≥ц≥йно, ув≥йшов до наукового об≥гу й був заф≥ксований у р≥шенн¤х ѕершого м≥жнародного онгресу пор≥вн¤льного права в ѕариж≥ в 1900 роц≥. ”часники цього онгресу п≥дкреслили, що пор≥вн¤льне право:

Ї корисним дл¤ вивченн¤ ≥стор≥њ права та його ф≥лософського розум≥нн¤;
Ї важливим дл¤ кращого розум≥нн¤ й вдосконаленн¤ свого нац≥онального права;
Ї важливим дл¤ взаЇморозум≥нн¤ народ≥в ≥ створенн¤ кращих правових форм в≥дносин у м≥жнародному сп≥лкуванн≥¹⁰.

«араз вже н≥ в кого не виникаЇ сумн≥ву, що пор≥вн¤льне правознавство д≥йсно даЇ можлив≥сть краще п≥знати своЇ нац≥ональне право й удосконалити його. Ќе випадково в минулому стол≥тт≥ актив≥зувавс¤ ≥нтерес до пор≥вн¤льного правознавства, оск≥льки це було пов'¤зано з процесом кодиф≥кац≥њ, виникненн¤м нових кодекс≥в, прийн¤тих у р≥зних крањнах, а також ≥з необх≥дн≥стю њх з≥ставленн¤ з нац≥ональним законодавством, ви¤вленн¤м розб≥жностей ≥ пошуком шл¤х≥в њх усуненн¤.

‘актично завд¤ки саме цьому законодавство в крањнах ™вропи прот¤гом стол≥тт¤ розвивалос¤ досить ≥дентично. ≤ ¤кщо розгл¤дати сучасне комерц≥йне, крим≥нальне, трудове право, право соц≥ального забезпеченн¤ чи с≥мейне право, а також процесуальн≥ галуз≥ права р≥зних крањн ™вропи, можна легко пом≥тити под≥бн≥сть численних законодавчих тенденц≥й ≥ зб≥г не т≥льки у великих проблемних питанн¤х, але й в юридичних детал¤х.

¬же через дек≥лька рок≥в усп≥шна реформа, зд≥йснена в будь-¤к≥й крањн≥, повторювалас¤ в ≥нших крањнах з де¤кими модиф≥кац≥¤ми, ¤к≥ враховували специф≥чн≥ умови цих крањн або були спр¤мован≥ на виправленн¤ недол≥к≥в минулого в≥дпов≥дного законодавчого р≥шенн¤.

“ак, положенн¤ англ≥йського акта про чеки, бельг≥йського закону про в≥дкладенн¤ (в≥дстрочку) покаранн¤, н≥мецька компан≥¤ з обмеженою в≥дпов≥дальн≥стю - це лише дек≥лька загальнов≥домих приклад≥в запозиченн¤ юридичних ≥нститут≥в ≥нших крањн.

«верненн¤ законодавц≥в до пор≥вн¤льного правознавства мають т≥льки поширюватис¤ в наш час, коли в≥д права чекають не лише забезпеченн¤ стаб≥льност≥ правопор¤дку, а й бажають за допомогою нових закон≥в б≥льш-менш радикально перетворити й вдосконалити сусп≥льство.

ѕроте не т≥льки законодавець маЇ можлив≥сть скористатис¤ пор≥вн¤льним правознавством дл¤ вдосконаленн¤ нац≥онального права. “ака можлив≥сть в≥дкрита й дл¤ доктрини та судовоњ практики. «акон маЇ нац≥ональний характер, але ж право не Ї тотожним закону. р≥м того, правова наука за своЇю природою маЇ транснац≥ональний характер. “е, що написано, видано чи практично використано в одн≥й крањн≥ т≥Їњ ж структури ≥ традиц≥й, може впливати на засоби тлумаченн¤ права в ≥нш≥й крањн≥, а ≥нколи й призвести до певного оновленн¤ в сфер≥ правозастосуванн¤ без втручанн¤ законодавц¤.

ћ.Ѕоруцко-јрцтова¹¹ зазначаЇ, що п≥сл¤ ѕершого м≥жнародного онгресу пор≥вн¤льного права ≥ оф≥ц≥йного визнанн¤ пор≥вн¤льного правознавства, або компаратив≥стики, зд≥йснилась активна ≥нституц≥онал≥зац≥¤ пор≥вн¤льно-правових дисципл≥н, ¤к≥ зв≥льнилис¤ в≥д догм ≥стор≥њ, ф≥лософ≥њ й теор≥њ права. ¬она вважаЇ, що в жодн≥й галуз≥ сусп≥льних наук ≥нституц≥онал≥зац≥¤ не в≥дбувалас¤ в таких широких масштабах. ÷е д≥йсно так - нин≥ т≥льки цими проблемами зайн¤т≥:

÷ентр пор≥вн¤льного права у ‘ранц≥њ (до реч≥, заснований у 1869 роц≥)
јнгл≥йське товариство пор≥вн¤льного правознавства (засноване в 1898 роц≥)
ћ≥жнародна академ≥¤ пор≥вн¤льного права (заснована у 1924 роц≥ в √ааз≥)
√амбурзький ≥нститут ≥ноземного й м≥жнародного приватного права
ћ≥жнародний факультет пор≥вн¤льного права (створений у 1960 роц≥ на баз≥ —трасбурзького ун≥верситету)
„исленн≥ кафедри пор≥вн¤льного права багатьох навчальних заклад≥в тощо.

Ѕ≥льше того, м≥ркуванн¤ практичного характеру примусили де¤к≥, особливо федеративн≥, держави, наприклад, —Ўј, анаду, ≤нд≥ю, включити курси пор≥вн¤льного правознавства, основу ¤ких складають вивченн¤ й досл≥дженн¤ правових систем штат≥в ≥ пров≥нц≥й, до програм юридичноњ осв≥ти. «овн≥шньоеконом≥чн≥ й зовн≥шньопол≥тичн≥ ≥нтереси багатьох крањн стали додатковим стимулом до створенн¤ численних досл≥дницьких установ пор≥вн¤льного права, а також до створенн¤ численних фонд≥в дл¤ њх ф≥нансуванн¤ та п≥дтримки.

ѕро те, що це не короткочасна кампан≥¤ чи мода, красномовно св≥дчить, наприклад, 17-томна м≥жнародна енциклопед≥¤ пор≥вн¤льного права, п≥дготовлена й видана в 1972 роц≥ колективом вчених √амбурзького ≥нституту ≥ноземного й м≥жнародного приватного права п≥д кер≥вництвом його директора .÷вайгерта. «а в≥дгуками рецензент≥в, енциклопед≥¤ маЇ стати наст≥льною книгою будь-¤кого компаратив≥ста, тим б≥льше, що вона уникаЇ описувального характеру й пропонуЇ концептуальний анал≥з б≥льшост≥ ≥снуючих проблем пор≥вн¤льного правознавства. ≤нш≥ публ≥кац≥њ св≥дчать про активне м≥жнародне сп≥вроб≥тництво за програмами ћ≥жнародноњ академ≥њ пор≥вн¤льного права, перш за все в рамках м≥жнародних конгрес≥в пор≥вн¤льного правознавства. —л≥д в≥дзначити, що програми цих конгрес≥в завжди поЇднували й традиц≥йну юридичну тематику, й актуальн≥ на той час у св≥т≥ проблеми. ћожна навести програму останнього XV онгресу, що в≥дбувс¤ в 1998 роц≥ в Ѕристол≥ (¬еликобритан≥¤):

–обота онгресу проходила по секц≥¤х, у кожн≥й з ¤ких виступали генеральн≥ й нац≥ональн≥ допов≥дач≥. р≥м того, загальнов≥домо, що на пор≥вн¤льн≥й основ≥ базуЇтьс¤ д≥¤льн≥сть численних м≥жнародних наукових орган≥зац≥й в царин≥ права, незалежно в≥д того, зустр≥чаютьс¤ в њх тематиц≥ слова "пор≥вн¤льне правознавство" чи н≥. ƒокументи й публ≥кац≥њ матер≥ал≥в численних конгрес≥в, конференц≥й, симпоз≥ум≥в, "круглих стол≥в" р≥зноман≥тних наукових установ стали важливим фактором функц≥онуванн¤ й розвитку пор≥вн¤льного правознавства й дають вс≥ п≥дстави спод≥ватис¤ на його подальший прогрес, що й п≥дтверджуЇ сучасний стан заруб≥жноњ компаратив≥стики.

ќднак заради об'Їктивност≥ сл≥д вказати на на¤вн≥сть ст≥йкого ≥снуванн¤ й нав≥ть традиц≥йного запереченн¤ проти пор≥вн¤льного правознавства. ѕро основн≥ аргументи приб≥чник≥в цих погл¤д≥в нагадуЇ в своњй статт≥ ћ. јнсель¹².

ѕерша точка зору базуЇтьс¤ на твердженн≥, що нац≥ональне право саме по соб≥ Ї дуже складним. …ого вивченн¤ пов'¤зане з такими труднощами, що краще не ускладнювати його додатковим зверненн¤м до ≥ноземних правових систем, особливо коли своњ нац≥ональн≥ правов≥ системи ускладнюютьс¤ завд¤ки ≥нфл¤ц≥њ закон≥в ≥ по¤в≥ нових галузей права, що потребують особливоњ уваги.

«г≥дно з другою, пор≥вн¤льна наука ризикуЇ залучити нас до спокусливоњ, але з можливими насл≥дками авантюри, оск≥льки глибоко помил¤Їтьс¤ той, хто гадаЇ, що можливо вивчити, а тим б≥льше використати заруб≥жне право. ÷е в≥дкриваЇ можливост≥ дл¤ посп≥шних запозичень ≥ неконтрольованих тверджень. ј ¤кщо це так, то пор≥вн¤льне правознавство Ї пост≥йним джерелом помилок ≥ плутанини.

≤ нарешт≥, ≥снуЇ й трет¤ точка зору: право будь-¤коњ крањни Ї часткою його нац≥онального надбанн¤. ¬ певному сенс≥ воно Ї результатом традиц≥й, спадщиною пращур≥в ≥ засобом самови¤вленн¤ сусп≥льства. “ому сл≥д не зближати своЇ право з ≥ншими системами, а навпаки, забезпечити його незалежн≥сть, зберегти його в≥д традиц≥й ≥ впливу ≥ноземного походженн¤.

Ќа думку ћ. јнсел¤, цей дов≥д Ї головним. ¬т≥м, м≥ж ≥ншим, саме в≥н св≥дчить про те, наск≥льки слабкими Ї позиц≥њ супротивник≥в пор≥вн¤льного правознавства. ƒо реч≥, - зазначаЇ ћ. јнсель, - юристи завжди т≥Їю чи ≥ншою м≥рою страждали на ксенофоб≥ю: правопор¤док своЇњ крањни њм завжди здававс¤ виправданим самим фактом його ≥снуванн¤. “ака позиц≥¤ не може не зустр≥чати протид≥њ, тому що справжн¤ наука, ¤кщо вона наука, не знаЇ й не маЇ знати ан≥ мовних, ан≥ пол≥тичних кордон≥в.

ј з численних аргумент≥в на користь пор≥вн¤льного правознавства ћ.јнсель наводить такий: знанн¤ правових систем ≥нших народ≥в Ї надзвичайно важливим дл¤ законодавц¤, тому що сьогодн≥ н≥¤ке нац≥ональне законодавство не може дозволити соб≥ ≥гнорувати законодавство ≥нших крањн у певн≥й галуз≥ права. “им б≥льше, що ми живемо в часи ≥снуванн¤ рег≥ональних (наприклад, Ївропейських) об'Їднань, до ¤ких прагнемо ≥нтегруватись, у часи, коли б≥льш≥сть крањн намагаЇтьс¤ створити й затвердити мирний ≥ скоординований правопор¤док.

«вичайно, не сл≥д недооц≥нювати труднощ≥ на цьому шл¤ху, варто завжди пам'¤тати, що пор≥вн¤льне правознавство може в≥д≥грати значну роль у пол≥пшенн≥ системи законодавства й права, особливо при реформуванн≥ чи створенн≥ нових нац≥ональних систем права.

’арактерний дл¤ м≥жнародного права пошук загальних р≥шень при на¤вност≥ значних протир≥ч, пост≥йно зм≥нювана обстановка в св≥т≥ визначають роль пор≥вн¤льного методу дл¤ його всеб≥чного й поглибленого досл≥дженн¤ та застосуванн¤.

—тосовно стану пор≥вн¤льно-правових досл≥джень ≥ ставленн¤ до них у крањнах "близького заруб≥жж¤", й у першу чергу в –ос≥њ, сл≥д зазначити, що пор≥вн¤льному методу й досл≥дженн¤м у галуз≥ м≥жнародного права до недавнього минулого прид≥л¤лос¤ дуже мало уваги. “≥льки в останнЇ дес¤тил≥тт¤ XX ст. це ставленн¤ зазнало суттЇвих зм≥н на краще.

ќднак стан залишаЇтьс¤ незадов≥льним в б≥льшост≥ галузей права, ¤к, до реч≥, це було й за час≥в колишнього —–—–, за вин¤тком поодиноких безсистемних пор≥вн¤льно-≥сторичних правових досл≥джень на р≥вн≥ дисертац≥й у галуз¤х конституц≥йного, державного, цив≥льного, патентного, с≥мейного, крим≥нального права й де¤ких ≥нших, а також у загальн≥й теор≥њ держави ≥ права.

ƒо того ж, на жаль, б≥льш≥сть ≥з цих пор≥вн¤льних досл≥джень у нашому недалекому минулому - це так зван≥ "контрастуюч≥" (протиставлююч≥) пор≥вн¤нн¤ колишнього рад¤нського права, правовоњ системи окремих галузей, ≥нститут≥в з в≥дпов≥дними структурами буржуазного права з неодм≥нним ≥деолог≥чним забарвленн¤м ≥ використанн¤м висновк≥в такого пор≥вн¤нн¤, природно, на користь системи, ¤ку представл¤ли анал≥тики.

—л≥д самокритично визнати, що колишн¤ рад¤нська юридична наука досить усп≥шно й не без корист≥ засвоњла цей прийом, а сам "контрастуючий" метод став ун≥версальним. ” тому, що це - не кон'юнктурний висл≥в ≥ не данина часу, можна переконатись на приклад≥ будь-¤коњ дисертац≥њ, науковоњ прац≥, п≥дручника, монограф≥њ, ¤к≥ неодм≥нно починалис¤ з першоњ глави, розд≥лу, параграфу, обов'¤зково присв¤чених протиставленню ¤к д≥алектичного методу досл≥дженн¤ ≥деал≥стичному, так ≥ систем, галузей, ≥нститут≥в ≥ норм права.

Ѕуржуазне правознавство в свою чергу виходило в своњх публ≥кац≥¤х з того, що його право Ї найдосконал≥шим ≥, в принцип≥, - Їдиною можливою моделлю права.

ѕриродно, що й дос≥ не подолан≥ так≥ сам≥ проблеми, характерн≥ й дл¤ стану пор≥вн¤льно-правових досл≥джень в украњнськ≥й правов≥й науц≥, де ≥нтерес до пор≥вн¤льного правознавства поки що обмежуЇтьс¤ д≥¤льн≥стю окремих фах≥вц≥в на р≥вн≥ учбовоњ дисципл≥ни. ј це, в≥дпов≥дно, не спри¤Ї усв≥домленню, опануванню й, головне, практичному використанню необмежених можливостей пор≥вн¤льного правознавства в науково-прикладн≥й та особливо законотворч≥й д≥¤льност≥.

¬ зв'¤зку з цим не можна не погодитись з ¬.—. Ќерсес¤нцем₁₃, ¤кий вважаЇ, що "...в умовах оновленн¤ вс≥Їњ концепц≥њ пострад¤нськоњ юридичноњ науки та юридичноњ осв≥ти потр≥бне нове усв≥домленн¤ м≥сц¤ й рол≥ пор≥вн¤льного правознавства в систем≥ юридичних дисципл≥н наукового та навчального проф≥л≥в... ” зв'¤зку з цим суттЇвого значенн¤ набуваЇ розробка загальнотеоретичних основ пор≥вн¤льного правознавства, ч≥ткого визначенн¤ предмета й методолог≥њ ц≥Їњ самост≥йноњ науковоњ й навчальноњ дисципл≥ни, проблематики њњ загальноњ та особливоњ частин. ѕильноњ уваги при цьому заслуговуЇ конкретизац≥¤ того загального пон¤тт¤ права, на ¤кому базуватиметьс¤ вс¤ теор≥¤ пор≥вн¤льного правознавства, а також в≥дпов≥дн≥ конкретн≥ напр¤ми пор≥вн¤льно-правових досл≥джень.

2. ѕредмет, ц≥л≥, види пор≥вн¤льно-правових досл≥джень

ўо сл≥д розум≥ти п≥д предметом пор≥вн¤льного правознавства, ¤кими Ї ц≥л≥ й методи ц≥Їњ дисципл≥ни? Ѕ≥льше того, йдетьс¤ про метод чи науку?

ѕри в≥дпов≥д≥ на ц≥ запитанн¤ сл≥д звернути увагу на невизначен≥сть сп≥вв≥дношенн¤ визначень "пор≥вн¤льне правознавство" та "пор≥вн¤льний метод", ¤к≥, ¤к зазначалос¤ вище, й дос≥ неправом≥рно ототожнюютьс¤ й вживаютьс¤ ¤к синон≥ми.

¬изначенн¤ "пор≥вн¤льний метод", тобто спос≥б п≥знанн¤ державно-правових ¤вищ, не може бути р≥внозначним визначенню пор≥вн¤льного правознавства - наукового напр¤му, що вивчаЇ основн≥ правов≥ системи сучасност≥. Ѕ≥льше того, ¤кби ц≥ визначенн¤ сп≥впали, то пор≥вн¤льне правознавство не змогло б стати в≥дносно самост≥йною науковою дисципл≥ною.

ѕор≥вн¤льне правознавство базуЇтьс¤ на св≥домому, теоретично й методично обірунтованому використанн≥ пор≥вн¤льного методу ¤к основного приватно-наукового методу досл≥дженн¤, мета ¤кого - прийти до пор≥вн¤льно-сп≥вставлених висновк≥в. ј це зовс≥м не Ї пор≥вн¤нн¤м у процес≥ досл≥джень, побудованих на ≥нших приватно-наукових методах.

ѕроте пор≥вн¤льно-правовий метод ≥ пор≥вн¤льне правознавство Ї двома сторонами одн≥Їњ медал≥ й т≥сно взаЇмопов'¤зан≥, хоча м≥ж ними ≥снуЇ певна в≥дм≥нн≥сть. ¬т≥м, будь-¤ка юридична дисципл≥на народжувалас¤ завд¤ки тому, що правова практика ви¤вл¤ла проблеми, ¤к≥ вимагали спец≥ального вивченн¤. …детьс¤ не про ≥нституц≥йне визначенн¤ певноњ новоњ науковоњ дисципл≥ни, а про усв≥домленн¤ кола в≥дносно нових проблем, ¤к≥ постали перед юридичною наукою.

“аким чином, пор≥вн¤льне правознавство - це наука, ¤ка характеризуЇтьс¤ двома аспектами.

ѕерший стосуЇтьс¤ використанн¤ пор≥вн¤льного методу при вивченн≥ правових ≥нститут≥в ≥ конкретних юридичних проблем держави, до ¤коњ належить досл≥дник. ÷ей аспект охоплюЇ пор≥вн¤нн¤ на м≥крор≥вн≥, ¤к правило, в межах окремих галузей права.

ƒругим аспектом Ї автономне вивченн¤ заруб≥жного (≥ноземного) права на р≥вн≥ правових систем у ц≥лому, а також на р≥вн≥ окремих галузей права та основних юридичних ≥нститут≥в. ћета такого макропор≥вн¤нн¤ - визначити, що в≥дбуваЇтьс¤ на правов≥й карт≥ св≥ту, ¤к розвиваютьс¤ основн≥ правов≥ системи сучасност≥, ¤к в≥дбилис¤ умови, що зм≥нюютьс¤, на нац≥ональних правових системах р≥зних крањн. Ќав≥ть географ≥чн≥ масштаби пор≥вн¤льно-правових досл≥джень св≥дчать, що йдетьс¤ саме про самост≥йну окрему науку.

ѕри цьому виникаЇ питанн¤ щодо сп≥вв≥дношенн¤ вивченн¤ ≥ноземного права та пор≥вн¤льного правознавства, ¤к≥ т≥сно перепл≥таютьс¤, а пор≥вн¤льне правознавство взагал≥ виросло з потреби вивченн¤ ≥ноземного права.

–≥ч у т≥м, що вивченн¤ ≥ноземного права Ї необх≥дним компонентом та основою пор≥вн¤льного досл≥дженн¤. «вичайно, не кожне досл≥дженн¤ ≥ноземного права може бути в≥днесене до пор≥вн¤льного правознавства. ћожлив≥ суто крањнознавч≥ досл≥дженн¤, ¤к≥ не мають пор≥вн¤льно-правовоњ мети, але й так≥ досл≥дженн¤ завжди матимуть компаратив≥стське забарвленн¤, оск≥льки н≥хто не може стати компаратив≥стом, не одержавши попередньо достатн≥х знань про ≥ноземне право.

Ќеодм≥нною умовою пон¤тт¤ пор≥вн¤льного правознавства Ї на¤вн≥сть специф≥чного п≥дходу до предмета досл≥дженн¤. ¬ рамках пор≥вн¤льного п≥дходу до правовоњ карти св≥ту формуЇтьс¤ предмет пор≥вн¤льного правознавства. ѕредмет науки, в свою чергу, визначаЇ методи досл≥дженн¤ та спос≥б њх застосуванн¤ до конкретноњ науки, тобто т≥ сам≥ методи, ¤к≥ в сукупност≥ складають п≥дх≥д науки до об'Їкта.

ћетодолог≥¤ компаратив≥стики не зводитьс¤ т≥льки до одного пор≥вн¤нн¤. Ќаука пор≥вн¤льного правознавства озброЇна ц≥лим комплексом засоб≥в та способ≥в, що складають њњ методолог≥ю.

ѕор≥вн¤льне правознавство використовуЇ не т≥льки пор≥вн¤льний метод, а й весь методолог≥чний арсенал правовоњ науки.

ќтже, можна визначити коло питань, ¤к≥ складають предмет пор≥вн¤льного правознавства, а саме:

методолог≥чн≥ проблеми пор≥вн¤нн¤ в прав≥ ("теор≥¤ пор≥вн¤льно-правового методу");
сп≥вставлене вивченн¤ основних правових систем сучасност≥ (при цьому важливого значенн¤ набуваЇ питанн¤ класиф≥кац≥њ цих систем);
традиц≥йне "пор≥вн¤льне законодавство", тобто пор≥вн¤нн¤ нормативних джерел з конкретних правових проблем, головним чином на р≥вн≥ й у рамках галузей права;
так зване функц≥ональне пор≥вн¤нн¤ й де¤к≥ ≥нш≥ соц≥олог≥чне зор≥Їнтован≥ види пор≥вн¤льно-правових досл≥джень;
≥сторико-пор≥вн¤льне вивченн¤ права.

Ќаведений перел≥к проблем, що становл¤ть предмет сучасного пор≥вн¤льного правознавства, не Ї вичерпним, його можна доповнювати та розширювати, окрем≥ проблеми можуть формулюватис¤ ≥накше.

ƒл¤ пор≥вн¤льного правознавства пр≥оритетне значенн¤ маЇ м≥жнародно-правова проблематика, досл≥дженн¤ на меж≥ двох наук. ” зв'¤зку з цим ун≥ф≥кац≥¤ права також Ї одн≥Їю з основних проблем компаратив≥стики. —л≥д нагадати про давню традиц≥ю взаЇмод≥њ пор≥вн¤льного правознавства з м≥жнародним приватним правом, зокрема в рамках використанн¤ судом ≥ноземноњ норми. р≥м того, до предмета пор≥вн¤льного правознавства належить складне питанн¤ рецепц≥њ ≥ноземного права. ѕри цьому принципове значенн¤ маЇ юридична терм≥нолог≥¤ систем, галузей права крањн, що пор≥внюютьс¤, особливо ¤кщо вони належать до р≥зних правових с≥мей. « ц≥Їњ причини виникало чимало помилок при переклад≥ законодавчих текст≥в ≥ при п≥дготовц≥ м≥жнародно-правових акт≥в.

ќтже, вважаЇмо за необх≥дне й корисне продовжити знайомство з погл¤дами представник≥в сучасноњ компаратив≥стики щодо основних питань пор≥вн¤льного правознавства, зокрема з тими, що розгл¤даютьс¤ в цьому параграф≥.

“ак, ћ. –ейнстайн звертаЇ увагу на значн≥, недостатньо вир≥шен≥ питанн¤ й проблеми пор≥вн¤льного правознавства, ¤к≥ пов'¤зан≥ з в≥дсутн≥стю Їдиного розум≥нн¤ предмета й завдань пор≥вн¤нн¤¹⁴.

¬≥н вважаЇ, що часто р≥зн≥ юридичн≥ допов≥д≥, прац≥ мають п≥дзаголовки "ѕор≥вн¤льне досл≥дженн¤", хоча њх зм≥ст зводитьс¤ до досл≥дженн¤ того чи ≥ншого аспекту заруб≥жного права.

ѕри цьому ¤кщо прац¤ зосереджуЇтьс¤ на ¤к≥йсь одн≥й заруб≥жн≥й правов≥й систем≥ - це монограф≥чне досл≥дженн¤, ¤кщо ж на дек≥лькох - це синоптичне досл≥дженн¤.

≤ т≥ й ≥нш≥ прац≥ можуть бути присв¤чен≥ правов≥й систем≥ (системам) у ц≥лому або ¤к≥йсь одн≥й спец≥альн≥й проблем≥. ќднак ц≥ зверненн¤ до ≥ноземного права - випадков≥ чи систематичн≥, монограф≥чн≥ чи синоптичн≥ - не можуть бути в≥днесен≥ до пор≥вн¤льного правознавства, оск≥льки вони Ї дескриптивними (описувальними).

ƒосл≥дженн¤ заруб≥жного права надзвичайно ц≥кав≥, корисн≥ й нав≥ть необх≥дн≥ дл¤ пор≥вн¤льного правознавства, тому що знанн¤ заруб≥жного права Ї його обов'¤зковою передумовою. јле це т≥льки п≥дготовча стад≥¤ дл¤ пор≥вн¤льного правознавства зг≥дно з його повним визначенн¤м.

¬ принцип≥, теор≥¤ пор≥вн¤льного методу в сучасному њњ вигл¤д≥ скор≥ше може називатис¤ теор≥Їю пор≥вн¤льного правознавства, н≥ж теор≥Їю пор≥вн¤льного права.

“радиц≥йна проблематика пор≥вн¤льного правознавства може поширюватис¤ й у де¤ких ≥нших напр¤мах. “ак, ≥нколи виникаЇ потреба в пор≥вн¤льних досл≥дженн¤х де¤ких м≥жнародних акт≥в та внутр≥шнього нац≥онального права.

¬≥домо, що багато хто з представник≥в нац≥ональних юридичних шк≥л зд≥йснював спроби висловити у формал≥зованому вигл¤д≥ основн≥ теоретико-методолог≥чн≥ параметри пор≥вн¤льного правознавства. ¬т≥м вони в≥дображують т≥льки одну характерну рису, сп≥льну дл¤ багатьох таких спроб у галуз≥ права, коли формал≥зац≥¤ не даЇ нового знанн¤, а т≥льки перекладаЇ на ≥ншу мову вже ≥снуюче.

ќдним з напр¤мк≥в пор≥вн¤льного правознавства, у ¤кого останн≥ми роками з'¤вилос¤ багато прихильник≥в, стало "пор≥вн¤льне законодавство", ¤ке (особливо терм≥н) вже ст≥йко ув≥йшло до наукового об≥гу¹⁵.

Ќеобх≥дн≥сть вид≥ленн¤ такого напр¤мку викликана нарощуванн¤м законодавчоњ системи в рамках правовоњ. ѕри цьому "пор≥вн¤льне законодавство" користуЇтьс¤ своњм набором засоб≥в анал≥зу, оц≥нок. ≤снують традиц≥йн≥, з'¤вл¤ютьс¤ нов≥. —еред них останн≥м часом набуваЇ особливого значенн¤ такий вид правових акт≥в, ¤к модельний законодавчий акт. ÷≥нн≥сть цих акт≥в пол¤гаЇ в тому, що вони Ї й можуть бути нормами м≥жнародного та внутр≥шнього права.

¬се це й зумовило тенденц≥ю до того, що пор≥вн¤льне правознавство сформувало риси в≥дносно автономноњ науковоњ дисципл≥ни, хоча дехто й вважаЇ њњ допом≥жною. јле це не т≥льки методолог≥чна дисципл≥на (хоча теор≥¤ пор≥вн¤льного методу пос≥даЇ в н≥й значне м≥сце), а й узагальненн¤ та систематизац≥¤ низки результат≥в практики застосуванн¤ пор≥вн¤льних досл≥джень, ≥стор≥њ розвитку компаратив≥стики.

—аме такий рух - в≥д методу до науковоњ дисципл≥ни, призв≥в до того, що визначенн¤ пор≥вн¤льно-правового методу й пор≥вн¤льного правознавства вживаютьс¤ ¤к синон≥ми.

ѕроте сл≥д зазначити, що використанн¤ пор≥вн¤льного методу не може зам≥нити д≥йсно вир≥шального критер≥ю класиф≥кац≥њ наук, ¤ким Ї на¤вн≥сть самост≥йного предмета досл≥дженн¤ та де¤ких самост≥йних ц≥лей. “ому що не метод обираЇ св≥й специф≥чний предмет досл≥дженн¤, а навпаки, предмет вибираЇ метод кожного досл≥дженн¤ й кожноњ науковоњ дисципл≥ни, в нашому випадку - юриспруденц≥њ, права та його галузей.

ƒо цих суперечок приЇднуЇтьс¤ —.ѕопеску в своњй статт≥ "÷≥л≥ й методи пор≥вн¤нн¤ в прав≥"¹⁶. ѕосилаючись на в≥домий под≥л суперечливих думок з цього приводу (чи Ї пор≥вн¤льне право автономною юридичною дисципл≥ною, галуззю науки права чи т≥льки методом), вона вважаЇ, що пор≥вн¤льне право - це галузева дисципл≥на. онкретн≥ висновки щодо окремих ≥нститут≥в чи галузей нац≥ональних систем права - висновки, одержан≥ в результат≥ пор≥вн¤льних галузевих досл≥джень, - мають, на њњ думку, використовуватис¤ дл¤ обірунтуванн¤ й перев≥рки загальних висновк≥в, ¤к≥ стосуютьс¤ розвитку правових систем.

” своњй статт≥ —. ѕопеску робить низку висновк≥в, зокрема такий: "Ќе т≥льки окрем≥ галуз≥, а й загальна теор≥¤ держави ≥ права можуть робити помилки, ¤кщо вони базують своњ висновки виключно на нац≥ональн≥й правов≥й систем≥, оск≥льки в цьому випадку в≥дсутн¤ загальна перспектива дл¤ розробки основних визначень правовоњ науки й практики, дл¤ ви¤вленн¤ загальних законом≥рностей розвитку правових систем".

¬она також под≥л¤Ї думку ј.ќльгеншоу (¬еликобритан≥¤) про те, що пор≥вн¤льне право ¤к самост≥йна наука розгл¤даЇ законодавч≥ системи народ≥в з р≥вним або наближеним р≥внем цив≥л≥зац≥њ з метою встановленн¤ Їдиних п≥дход≥в до конкретних правових ≥нститут≥в, де¤ких њх наближених аспект≥в, основних принцип≥в правових ≥нститут≥в або констатуЇ, що жодноњ з цих ц≥лей не можна дос¤гнути.

—. ѕопеску звертаЇ увагу та те, що в де¤ких крањнах пор≥вн¤льному праву в≥дводилис¤ р≥зн≥ функц≥њ, так≥ ¤к, наприклад, допомога законодавству й в≥дпов≥дно спри¤нн¤ практичному вдосконаленню права або ун≥ф≥кац≥њ нац≥онального права. ј будь-¤кий перегл¤д, особливо ≥нвентаризац≥¤ кодекс≥в потребуЇ не т≥льки пор≥вн¤нн¤ нац≥ональних кодекс≥в ≥ судовоњ практики, а й пор≥вн¤льного анал≥зу заруб≥жного законодавства в аналог≥чних галуз¤х права.

р≥м частково вже згаданих, серед головних ц≥лей пор≥вн¤льного правознавства найчаст≥ше зазначають:

б≥льш глибоке п≥знанн¤ нац≥онального права шл¤хом формуванн¤ де¤ких висновк≥в, спираючись на досв≥д ≥нших крањн;
вивченн¤ права ≥нших крањн, виход¤чи з практичних ц≥лей, у зв'¤зку з численними м≥жнародними контактами та юридичними угодами;
ун≥ф≥кац≥¤ права.

÷≥кавий ≥ ц≥лком слушний п≥дх≥д до цього питанн¤ висловив ё.ј.“ихомиров¹⁷, ¤кий визначив так≥ головн≥ ц≥л≥ пор≥вн¤льного правознавства:

п≥знавальна, оск≥льки пор≥вн¤льне правознавство завжди Ї зор≥Їнтованим на глибоке вивченн¤ правових ¤вищ;
≥нформац≥йна, оск≥льки воно забезпечуЇ матер≥алами щодо розвитку й функц≥онуванн¤ заруб≥жних правових систем;
анал≥тична, спр¤мована на пошук корен≥в ≥ виток≥в правових ¤вищ у заруб≥жних правових системах ≥ тенденц≥й њхнього розвитку;
≥нтегративна, спр¤мована на пошук способ≥в гармон≥зац≥њ й збереженн¤ правових систем держав, що ≥нтегруютьс¤;
критична, що забезпечуЇ об'Їктивний ≥ суб'Їктивний анал≥з правових систем ≥ законодавств певних крањн;
пропагандистська, спр¤мована на аргументований захист своЇњ правовоњ системи та њњ г≥дност≥.

—аме в практичних ц≥л¤х, а не в методолог≥чн≥й документац≥њ, сл≥д шукати причини виокремленн¤ в де¤ких крањнах пор≥вн¤льного права в автономну дисципл≥ну, вважаЇ ћ. Ѕоруцко-јрцтова (ѕольща) ¹⁸.

—имптоматично, що, перераховуючи основн≥ ц≥л≥ пор≥вн¤льного права, так≥ ¤к розвиток ≥ поглибленн¤ правовоњ теор≥њ, вдосконаленн¤ нац≥онального права, розвиток м≥жнародного взаЇморозум≥нн¤, –.ƒав≥д¹⁹ п≥дкреслював, що останн≥й м≥жнародний аспект цього перел≥ку в нашу епоху став головним. ¬≥н же звернув увагу на певн≥ зм≥ни в теоретичному арсенал≥ компаратив≥стики: до рис пор≥вн¤льного законодавства додалис¤ соц≥олог≥чна ор≥Їнтац≥¤ й, особливо, зверненн¤ до функц≥онального пор≥вн¤нн¤. –озширивс¤ д≥апазон пор≥вн¤льних досл≥джень. онституц≥йне право стало р≥вноправним об'Їктом пор≥вн¤льного правознавства, ¤ке спиралос¤ ран≥ше головним чином на матер≥али приватного права.

ўодо функц≥њ пор≥вн¤льного правознавства, то точку зору б≥льшост≥ заруб≥жних автор≥в висловив професор ∆ан ≤мбер (‘ранц≥¤) в 1979 роц≥ на рад¤нсько-французькому симпоз≥ум≥ в ћоскв≥, присв¤ченому пор≥вн¤льному правознавству. Ќа його думку, функц≥њ останнього - це:

≥нструмент дл¤ вдосконаленн¤ нац≥онального права й будь-¤коњ його галуз≥;
спри¤нн¤ кращому розум≥нню заруб≥жного права, при цьому пор≥вн¤льне правознавство стаЇ допом≥жною наукою стосовно м≥жнародного приватного права;
пошук загальних елемент≥в права р≥зних народ≥в, р≥зних крањн.

≤ ¤ку б функц≥ю ми не розгл¤дали, дл¤ одержанн¤ ¤к правових, так ≥ соц≥альних результат≥в сл≥д використовувати пор≥вн¤льний метод.

ƒ≥йсно, функц≥њ пор≥вн¤льного правознавства Ї досить р≥зноман≥тними, оск≥льки воно в≥д≥граЇ суттЇву роль, особливо в науковому план≥, ¤к фактор збагаченн¤ й розвитку правовоњ теор≥њ. ѕри цьому немаЇ значенн¤, чи це стосуЇтьс¤ загальноњ теор≥њ, соц≥олог≥њ, ф≥лософ≥њ права, ≥стор≥њ права, чи галузевих юридичних дисципл≥н. Ѕеззаперечним Ї його значенн¤ дл¤ юридичноњ осв≥ти. ¬ науково-прикладному план≥ воно необх≥дне законодавцев≥ та, ¤к правило, широко використовуЇтьс¤ при проведенн≥ кодиф≥кац≥й та ≥нших значних законодавчих реформ.

3. ѕор≥вн¤льне правознавство ¤к наука та учбова дисципл≥на

¬же зазначалос¤, що пор≥вн¤льне правознавство - це в певному сенс≥ структурована, концептуально-визначальна система правових знань та у¤влень щодо основних правових систем сучасност≥ й теор≥њ застосуванн¤ пор≥вн¤льно-правового методу ¤к у науково-п≥знавальному, так ≥ в практико-прикладному аспектах.

«розум≥ло, що вага кожного з наведених аспект≥в ≥ проблем пор≥вн¤льного правознавства в р≥зних крањнах не Ї однаковою. ÷е зумовлено тим, що його розвиток проходив ≥ триваЇ в межах досить ч≥тко в≥докремлених культурно-≥сторичних рег≥он≥в та одночасно в умовах значного розширенн¤ географ≥њ сучасноњ юридичноњ компаратив≥стики.

—ьогодн≥ пор≥вн¤льне правознавство Ї набагато диференц≥йован≥шим та глибшим, н≥ж ран≥ше, - воно досл≥джуЇ складн≥ процеси, що в≥дбуваютьс¤ на правов≥й карт≥ св≥ту.

ѕрисутн≥сть у пор≥вн¤льному правознавств≥ певного ¤дра "в≥чних проблем" ≥ в≥дпов≥дноњ в≥дносно стаб≥льноњ науковоњ мови забезпечують не т≥льки ст≥йк≥сть та спадков≥сть його визначально-категор≥йного апарату, а й статус самост≥йноњ галуз≥ юридичного знанн¤, що розвиваЇтьс¤.

ѕор≥вн¤льне правознавство ≥люструЇ в≥дносн≥сть нац≥онального права, дозвол¤Ї ви¤вити й зрозум≥ти юридичну пол≥тику р≥зних держав.

¬оно допомагаЇ визначити напр¤ми нац≥ональних законодавчих реформ у м≥жнародному зр≥з≥. ¬ зв'¤зку з тим, що використанн¤ даних пор≥вн¤льного правознавства дозвол¤Ї скористатис¤ вже накопиченим заруб≥жним досв≥дом дл¤ задоволенн¤ нац≥ональних потреб правового розвитку, Ї вс≥ п≥дстави вважати, що пор≥вн¤льне правознавство виходить на прогнозуванн¤ перспектив еволюц≥њ законодавства. јдже вкрай важливо вийти за меж≥ ≥деолог≥чних схем, ц≥кавитись ус≥м кращим у прав≥ й державност≥ вс≥х епох (не виключаючи сучасноњ), що може стати корисним дл¤ нац≥ональних правових реформ та ≥нтерес≥в.

ѕор≥вн¤льно-правове досл≥дженн¤, з одного боку, допомагаЇ ви¤вити все корисне, що виправдало себе при вир≥шенн≥ певних проблем у заруб≥жн≥й практиц≥, зв≥льн¤Ї в≥д непотр≥бних зусиль "винаходити велосипед", а з ≥ншого - даЇ можлив≥сть врахувати негативн≥ сторони заруб≥жного досв≥ду, неефективн≥сть тих чи ≥нших правових р≥шень. ќсобливо важливим Ї те, що, створюючи новий правовий акт, нац≥ональний законодавець звертаЇтьс¤ до ≥снуючих норм заруб≥жного права, в≥дносно ¤ких вже накопичено досв≥д практичного використанн¤. «розум≥ло, що йдетьс¤ не про пропонуванн¤ законодавцю готових заруб≥жних зразк≥в ≥ моделей, а про вивченн¤ заруб≥жного правового досв≥ду - ¤к позитивного, так ≥ негативного. “акий п≥дх≥д поширюЇ кругоз≥р науки, даЇ можлив≥сть б≥льш широкого п≥дходу до проблем, що ≥снують ≥ виникають. ¬икладанн¤ пор≥вн¤льного правознавства, зокрема в план≥ вивченн¤ основних правових систем сучасност≥ або в план≥ пор≥вн¤льного вивченн¤ галузей чи ≥нститут≥в права, Ї одним з важливих засоб≥в розвитку сучасноњ правово њ науки та юридичноњ осв≥ти. ƒо њхн≥х завдань пор¤д з вивченн¤м нац≥онального права належить також досл≥дженн¤ сучасних глобальних законом≥рностей ≥ тенденц≥й розвитку права. “ому правова наука маЇ спиратис¤ на серйозн≥ теоретичн≥ розробки, об'Їктом ¤ких Ї ≥нш≥ заруб≥жн≥ правов≥ системи, на анал≥з досв≥ду св≥тового розвитку й процес≥в, що в≥дбуваютьс¤, ¤к≥ безперечно впливають на пол≥тичн≥ та правов≥ реформи, а також на методолог≥ю пор≥вн¤льно-правових досл≥джень пор≥вн¤льного правознавства.

4. «наченн¤ пор≥вн¤льного правознавства

ќстанн≥м часом у сучасн≥й юриспруденц≥њ все б≥льше уваги привертаЇ до себе пор≥вн¤льне правознавство з його необмеженими, але не завжди усв≥домлюваними можливост¤ми. ќднак суперечки й дискус≥њ щодо статусу цього наукового напр¤му та його м≥сц¤ в систем≥ юридичних наук, а також кола пов'¤заних з ним проблем тривають безперервно. Ѕезперечним ≥ загальнов≥домим Ї одне: пор≥вн¤льно-правов≥ досл≥дженн¤ Ї надзвичайно важливими дл¤ юридичноњ науки, й зокрема дл¤ њњ розвитку, оск≥льки пор≥вн¤льне правознавство т≥сно пов'¤зане з м≥жнародним публ≥чним ≥ приватним правом, з галузевими юридичними науками, ¤ким надаЇ матер≥ал дл¤ теоретичних узагальнень на б≥льш високому, н≥ж нац≥ональний, р≥вн≥, а також в≥д≥граЇ важливу роль у процес≥ м≥жнародноњ ун≥ф≥кац≥њ та гармон≥зац≥њ права.

ƒо того ж пор≥вн¤льно-правов≥ досл≥дженн¤ разом з традиц≥йним ≥сторичним, нормативним та соц≥олог≥чним баченн¤м права дають змогу: по-перше, вивчати ¤вища правовоњ д≥йсност≥, ¤к≥ ран≥ше не охоплювались проблематикою правознавства, та вийти за нац≥ональн≥ рамки своЇњ правовоњ системи; по-друге, побачити п≥д певним кутом зору коло традиц≥йних проблем юридичноњ науки з урахуванн¤м тенденц≥й розвитку права в сучасному св≥т≥.

ƒл¤ юридичноњ науки, ¤ка ц≥кавитьс¤ перш за все нац≥ональним правом, використанн¤ пор≥вн¤льного правознавства Ї особливо важливим, оск≥льки допомагаЇ встановити, ¤к одна й та сама правова проблема вир≥шуЇтьс¤ в прав≥ р≥зних крањн, розширюЇ обр≥й юридичних досл≥джень.

” наш час без врахуванн¤ даних пор≥вн¤льного правознавства загальнотеоретичн≥ висновки не можуть претендувати на ун≥версальний, узагальнюючий характер. ¬ той же час де¤к≥ стал≥ пон¤тт¤ юридичноњ науки потребують уточненн¤ з урахуванн¤м заруб≥жноњ науки та св≥товоњ правовоњ думки. ѕри цьому перед юристом-компаратив≥стом стоњть завданн¤ шл¤хом об'Їктивного вивченн¤ й сп≥вставленн¤ чинних правових систем знаходити найкращ≥ юридичн≥ р≥шенн¤ конкретних соц≥альних проблем у певному соц≥ально-економ≥чному, пол≥тичному та культурному контекст≥.

ќтже, пор≥вн¤льне правознавство Ї комплексним напр¤мом юридичних наукових досл≥джень, що мають науково-теоретичне й практико-прикладне значенн¤. ¬оно Ї найб≥льш адекватним ≥нструментом п≥знанн¤ основних сучасних тенденц≥й правового розвитку, оск≥льки в≥дпов≥даЇ на запитанн¤, що саме в≥дбуваЇтьс¤ на правов≥й карт≥ св≥ту, ¤к розвиваютьс¤ основн≥ правов≥ системи сучасност≥, ¤к в≥дбиваютьс¤ умови житт¤, що зм≥нюютьс¤, на нац≥ональних правових системах.

ѕор≥вн¤льне правознавство також Ї ефективним засобом проти обмеженн¤ правових знань ≥ науки рамками одн≥Їњ крањни, замкненост≥ на суто нац≥ональному правовому матер≥ал≥. јдже добре в≥домо, що при вс≥й його важливост≥ дл¤ правознавства ¤к науки в ц≥лому його розвиток без залученн¤, врахуванн¤ ≥ застосуванн¤ всього багатства даних, що стосуютьс¤ до правових систем, ≥снуючих (≥ тих, що ≥снували ран≥ше) на наш≥й планет≥, Ї згубним. ќднак це не маЇ бути метою т≥льки пор≥вн¤льного правознавства - це стосуЇтьс¤ й правовоњ науки кожноњ крањни в ц≥лому, ¤к≥й воно допомагаЇ подолати вузьку спец≥ал≥зац≥ю ≥з застосуванн¤м б≥льш широких категор≥й узагальнюючого правового мисленн¤, що озброюЇ критичний ≥ практичний розум широким "набором р≥шень", в ¤ких сконцентровано досв≥д всього св≥ту. —л≥д також враховувати, що в умовах зближенн¤ завд¤ки сучасн≥й та ефективн≥й систем≥ комун≥кац≥њ людей вс≥х крањн ≥ континент≥в Ї вс≥ п≥дстави говорити про на¤вн≥сть у св≥т≥ загального правового стану, своЇр≥дного р≥вн¤ права, планки та порогу правосв≥домост≥. ќстанн≥ породжен≥ процесами правовоњ ≥нтеграц≥њ й конвергенц≥њ та будуютьс¤ на загальновизнаних правових ц≥нност¤х певного часу, правов≥й культур≥ найб≥льш розвинутих крањн, у першу чергу - культур≥ прав людини, њх пр≥оритету. “ому зрозум≥ло, що ключовими моментами дл¤ правового розвитку в кожн≥й крањн≥ мають стати не т≥льки внутр≥шн≥, сформован≥ в даному сусп≥льств≥ умови й ≥мпульси, а й та планка правових ц≥нностей, ¤ка в зв'¤зку з≥ згаданими процесами правовоњ ≥нтеграц≥њ Ї характерною дл¤ людського сусп≥льства в ц≥лому²⁰.

ќстанн≥м часом юридична компаратив≥стика ≥стотно збагатилас¤. Ўвидко зростаЇ к≥льк≥сть пор≥вн¤льно-правових досл≥джень, розширюЇтьс¤ њх тематичний д≥апазон, народжуютьс¤ нов≥ спец≥ал≥зован≥ ≥нститути, розширюЇтьс¤ коло юридичних знань з пор≥вн¤льного правознавства й права. ÷е робить його надзвичайно пл≥дним ¤к у сфер≥ вдосконаленн¤ нац≥ональних законодавств, так ≥ в справ≥ розробки, прийн¤тт¤ та ун≥ф≥кац≥њ м≥жнародно-правових акт≥в, а також у викладанн≥ юридичних дисципл≥н, оск≥льки пор≥вн¤льне правознавство накопичило досв≥д узагальненн¤ емп≥ричного матер≥алу, техн≥ки та методики пор≥вн¤льно-правових досл≥джень.

begin

≈лектронна б≥бл≥отека ÷ƒЌ ”ѕ

Сайт управляется системой uCoz